Рішення № 76416492, 12.09.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 вересня 2018 року м. Рівне №1740/2126/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії; зобов’язати поновити виплату раніше призначеної пенсії починаючи з лютого 2011 року з врахуванням усіх перерахунків та індексацій відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 13.08.2018 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що з 25.11.1995 перебуває на обліку в УПФУ та отримує пенсію за віком. З липня 2010 року виплата пенсії була припинена у зв’язку із виїздом позивача на постійне місце проживання у США. 06.07.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Проте, відповідач відмовив позивачу в поновленні нарахування та виплати пенсії, обґрунтовуючи своє рішення тим, що чинне законодавство України не визначає механізму поновлення виплат пенсій колишнім пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у ті країни, з якими не було укладено міжнародних договорів про співпрацю. Вказані дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо правомірності припинення виплати пенсії на період перебування пенсіонера за кордоном визнано неконституційними. З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач – Рівненське об’єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області 22.08.2018 подав відзив на позовну заяву, де вказано, що позивач отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від’їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Тобто, згідно з вказаними нормами пенсія (за винятком пенсій внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання) за час перебування пенсіонера за кордоном, куди він виїхав для постійного проживання, не виплачується. Також, відповідач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо правомірності припинення виплати пенсії на період перебування пенсіонера за кордоном дійсно були визнані неконституційними. Однак, після набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України, законодавцем не визначено порядку виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном в країнах, з якими Україною не укладено міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення. З огляду на вказане, відповідач стверджував, що виплата пенсії особам, що проживають за кордоном, здійснюються виключно на підставі міжнародних договорів, укладених Україною з іншими державами, і відсутність такого договору виключає можливість виплати (поновлення виплати) пенсії вказаним особам. Крім цього, зазначав, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). З наведених підстав просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У запереченні на відзив позивач зазначає, що про порушене право дізналася у червні 2018 року, а тому строк звернення до суду нею не пропущено. Крім того, позивач зазначає, що подала заяву про припинення виплати пенсії 22.06.2010, оскільки відповідач не повідомив їй про наявність рішення Конституційного суду, а надав готовий бланк для написання заяви про припинення виплати пенсії у зв’язку з виїздом за кордон. У зв’язку з чим просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 25.11.1995 перебуваючи на обліку в Рівненському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області отримувала пенсію у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

З 01.07.2010 позивач була знята з пенсійного обліку та їй припинено виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Позивач виїхала на постійне місце проживання до США та 13.03.2012 була прийнята на консульський облік в Генеральному консульстві України в Сан-Франциско.

06.07.2018 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила поновити виплату раніше призначеної пенсії.

Листом від 16.07.2018 за №305/10 відповідач відмовив позивачу в поновленні виплати пенсії, посилаючись на відсутністю міжнародного договору між Україною та США з питань пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Не погоджуючись із даною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, суд зауважує, що міжнародні договори між Україною та США з питань пенсійного забезпечення не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З вказаного вище слідує, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

При цьому, неукладення Україною міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення з іншою державною, в якій проживає громадянин України, не може бути правовою підставою для відмови такому громадянину України в отриманні передбаченого статтею 46 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії.

Одночасно суд зауважує, що відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови йому у поновленні виплати пенсії - є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу, починаючи з лютого 2011 року є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Так, в ході судового розгляду судом встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена в липні 2010 року з підстав виїзду на постійне проживання за кордон.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі – Порядок №22-1) визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім’ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Отже призначити, а в даному випадку поновити пенсію, необхідно з дня звернення особи до пенсійного органу із відповідною заявою.

Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії 06.07.2018, то відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачу саме з 06.07.2018.

Крім цього, суд також виходить із того, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством не встановлено обов'язку для пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень самостійно поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, з 08.10.2009 (у зв’язку з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009), при цьому за відсутності у пенсійного органу станом на 08.10.2009 інформації про факт життя такої особи, її місце проживання тощо.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливлювали звернення позивача до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 та до 06.07.2018.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача про те, що після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 законодавцем не визначено порядку виплати пенсії громадянам, що проживають за кордоном в країнах, з якими Україною не укладено міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

В мотивувальній частині рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що існує ряд інших правових актів, в яких містяться посилання на статті 49, 51 Закону №1058 або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частині третій статті 1, частині другій статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частині першій статті 59-1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

На даний час відповідних нормативно-правових актів, які б визначали порядок виплати, перерахунку, поновлення виплати пенсії та відшкодування шкоди громадянам України, які проживають за кордоном, законодавцем не прийнято, що однак, не є підставою для порушення їх конституційних прав та соціальних гарантій.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду із цим позовом за захистом своїх прав, оскільки відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії 06.07.2018.

Листом від 16.07.2018 за №305/10 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії.

Отже, саме з 16.07.2018 у позивача виникло право на звернення до суду, оскільки саме із цієї дати позивач дізнався про порушення відповідачем його прав, що виразилось у відмові останнього поновити йому виплату пенсії.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що 07.08.2018, в межах шестимісячного строку для звернення до суду, встановленого ч.2 ст.122 КАС України, представник позивача звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання вказаної відмови протиправною та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, сплачена сума судового збору відповідно до квитанції №15 від 07.08.2018, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача в розмірі 352 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (33000, місто Рівне, вулиця Гагаріна, будинок 71; квартира 43; РНОКПП НОМЕР_1) до Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (33001, місто Рівне, вулиця Яворницького, будинок 34; код ЄДРПОУ 40373305) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Зобов’язати Рівненське об’єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 06 липня 2018 року.

В задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити виплату ОСОБА_1 раніше призначену пенсію з лютого 2011 року - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 (сорок) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень – Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (код ЄДРПОУ 40373305).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 вересня 2018 року.

Суддя Недашківська К.М.