Рішення № 76415619, 12.09.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2729/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання – Гунька О.В.,

позивача - Алахмад Муамін Джумаа,

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Алахмад Муамін Джумаа (65020, АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення від 23.03.2018 року № 111-18 та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Алахмад Муамін Джумаа (надалі по тексту – позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі по тексту – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.03.2018 року № 111-18, яким Алахмад Муамін Джумаа було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов’язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання Алахмад Муамін Джумаа біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог, позивач в цілому зазначив, що у 2014 році вона звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 15.03.2016 року № 158-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Дане рішення було оскаржено в судовому порядку. 03 листопада 2016 року Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги частково, зобов’язав ДМС України повторно розглянути питання щодо наданні особі статусу особи, яка потребує додаткового захисту. 04 червня 2018 року позивач повторно отримав повідомлення Управління у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції № 504 від 26 квітня 2018 року. Рішенням ДМС України від 23.03.2018 року № 111-18 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 19 червня 2018 року прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 10 липня 2018 року на 09:30 годину.

05 липня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вхід № 19246/18), згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити посилаючись в цілому на те, що факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання особи біженцем або о особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

14 серпня 2018 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив ГУ ДМС України в Одеській області (вхід. № 23657/18).

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно матеріалів особової справи позивача встановлено, що позивач – Алахмад Муамін Джумаа, є громадянином ОСОБА_3, за національністю - араб, за віросповіданням - іслам-суніт.

11.03.2009 року позивач прибув до України літаком рейсу м. Алепо (ОСОБА_3) – м. Одеса (України) на підставі студентської візи, національного паспорту, з тих пір до ОСОБА_3 не повертався. З 2010 року по 2014 рік позивач навчався в Одеській національній академії харчових технологій. 27.04.2014 року позивач втратив свій національний паспорт, а відтак не має документів для легального знаходження на території України.

17.07.2014 року позивач вперше звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою надання захисту на території України.

22.12.2014 року за результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок № 2014OD0172 щодо відмови у визнанні позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. За результатами розгляду особової справи працівниками ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що виїзд заявника обумовлений здобуттям вищої освіти на території України та встановлено відсутність підстав, за якими особа може бути визнана біженцем та заявник не може довести існування загроз життю, безпеці чи свободи, передбачених п. 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для надання додаткової форми захисту.

04.02.2015 року ДМС України своїми рішеннями № 63-15 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину ОСОБА_3 Алахмад Муаміну Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив зазначене рішення до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2015 року по справі № 815/1657/15 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 63-15 від 04.02.2015 року про відмову Алахмаду Муамін Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Алахмада Муаміна Джумаа про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06 жовтня 2015 року в.о. начальника ГУ ДМСУ в Одеській області прийнято наказ № 187, згідно якого наказано повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_3 Алахмад Муаміну Джумаа (а.с. 168 том 1).

20.02.2018 року за результатами повторного розгляду особової справи заявника № 2014ОD0172 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_3 Алахмад Муаміну Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 129-149 том 1).

Вказаний висновок Управління обґрунтувало, в цілому, тим, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зокрема, факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання особи біженцем або о особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Рішенням Державної міграційної служби України від 23 березня 2018 року № 111-18 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину ОСОБА_3 Алахмад Муаміну Джумаа у визнанні біженцем або о особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (а.с. 128 том 1).

04 червня 2018 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 425 том 1).

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Згідно ст. 6 цього ж Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього ж Закону, відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 8 цього ж Закону, під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.

Згідно ч. 5 ст. 10 цього ж Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 4 ст. 9 цього ж Закону під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку.

Згідно ч. 13 ст. 10 цього ж Закону, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Судом враховуються обґрунтування позовних вимог позивача в частині визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 23.03.2018 року № 111-18 про відмову гр. ОСОБА_3 Алахмад Муаміну Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.

Як встановлено судом, позивач українською мовою не володіє взагалі, російською мовою володіє частково. При цьому, співробітниками Управління співбесіди з позивачем проводилися російською мовою та позивачу не було забезпечено перекладача з мови, якою він не може спілкуватися.

Відтак під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, не забезпечив перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.

Так, оскільки твердження позивача про те, що проведені з ним співбесіди проводилися без перекладача, відповідачем не спростоване, у силу ч.1 ст.78 КАС України, таке не підлягає доказуванню.

При цьому, не забезпечення відповідачем при вирішенні питання позивача, зокрема під час співбесіди з ним, наданні йому можливості знайомитись з матеріалами його справи перекладу, суд розцінює як дискримінаційну дію за ознакою мови, в порушення ст. 14 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, відповідач діяв недобросовісно, та без дотримання забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ці критерії повинні бути застосовані всіма суб'єктами владних повноважень безпосередньо для попереднього аналізу своїх дій і рішень. Натомість, відповідач не скористався таким механізмом, оскільки оскаржувана відмова у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає цілій низці критеріїв, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України, а саме: обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, зокрема, не дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії.

Відтак спірне рішення Державної міграційної служби України від 23.03.2018 року № 111-18, яким Алахмад Муамін Джумаа було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправними та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно, суд при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.

Вказана позиція узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Відповідно правильним способом захисту є зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Алахмад Муамін Джумаа про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно п.14 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому підстав для відшкодування таких відповідно до положень ст. 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Позов Алахмад Муамін Джумаа до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 23.03.2018 року № 111-18 та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.03.2018 року № 111-18.

Зобов’язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Алахмад Муамін Джумаа про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено та підписано суддею 12 вересня 2018 року.

Суддя С.О. Cтефанов