Рішення № 76415414, 06.09.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/1946/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника позивача Луки Г.В.,

представника третьої особи Міла-Полякова Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до Львівської міської ради, треті особи - Львівське комунальне підприємство "Зелений Львів" та Товариство з обмеженою відповідальністю "С.О.Груп" про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради,-

В С Т А Н О В И В :

Керівник Львівської місцевої прокуратури №1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради №340 від 17.03.2016 р. "Про надання ТзОВ "С.О.Груп" дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул. Уласа Самчука, 8, на яку буде поширюватися право сервітуту у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Стрийський парк".

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що ухвалою Львівської міської ради № 340 від 17.03.2016 «Про надання ТзОВ «С.О.Груп» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул. Уласа Самчука, 8, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» TзOB «С.О.Груп» надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1735 га на вул. У. Самчука, 8 у м. Львові, на яку буде поширюватись право сервітуту. Зазначає, що згідно ст. 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Пунктами «а», «б» ч. 1 ст. 99 ЗК України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. При цьому вказує на те, такий договір не може підміняти договору оренди земельної ділянки, оскільки право сервітуту є обмеженим. Позивач вважає, що оскільки у даному випадку йдеться про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки для обслуговування та реконструкції будівлі, то передача земельної ділянки по вул. У.Самчука, 8 у м. Львові шляхом встановлення сервітуту суперечить змісту ЗК України. Окрім цього, згідно вимог ст. 98 ЗК України та ст. 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, необхідною умовою для встановлення земельного сервітуту є наявність у особи земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Однак, за твердження позивача, ні з тексту оспорюваної ухвали, ні з документів, що стали підставою для її прийняття, не вбачається, що TзOB «С.О. Груп» є власником (користувачем) сусідньої (суміжної) земельної ділянки, а отже, і те, що у останнього є підстави для ініціювання встановлення земельного сервітуту. Звернення керівника Львівської місцевої прокуратури №1 з даним позовом мотивоване тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах - відсутній.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Постановою Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № К/9901/23187/18 ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року, Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року ухвалою суду прийнято справу до провадження.

23.07.2018 за вх. № 23045 на адресу суду від Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач покликається зокрема на те, що оскільки оскаржуваною ухвалою передбачено встановлення сервітуту на платній основі, на визначений термін, з конкретно визначеною метою та з переліком обмежень, то позивач, стверджуючи, що встановлення ТзОВ «С.О.Груп» сервітуту призведе до постійного користування земельною ділянкою, підміняє поняття «права постійного користування» в розумінні ст.92 ЗК України та поняття «сервітуту» в розумінні ст. 98 ЗК України та довільно тлумачить згадані норми на свою користь. Разом з тим, відповідач вказує на те, що встановлення земельного сервітуту не може мати наслідком позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею в силу прямої вказівки ч.3 ст.98 ЗК України. Крім цього, перелік видів земельних сервітутів, встановлений статтею 99 ЗК України не є вичерпним, а тому встановлення земельного сервітуту для обслуговування будівлі не суперечить ЗК України.

26.07.2018 за вх. № 23519 на адресу від ТзОВ «С.О.Груп» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, зокрема, що ТзОВ «С.О.Груп» є користувачем частини земельної ділянки на вул. У.Самчука, 8, оскільки володіє на праві власності нерухомим майном, будівлею відпочинкового комплексу, площею 1503,2 кв.м. Вважає, що доводи позивача щодо того, що ТзОВ «С.О.Груп» не має право ініціювати встановлення земельного сервітуту, оскільки не є власником (користувачем) суміжної (сусідньої) земельної ділянки є безпідставними та необгрунтованими. Вважає, що оскільки ТзОВ «С.О.Груп» є користувачем лише земельної ділянки, на якій розміщена будівля, яка належить товариству на праві власності, то для забезпечення доступу та обслуговування цієї земельної ділянки, єдиним способом є встановлення земельного сервітуту. Також покликається на те, що оскільки в ухвалі Львівської міської ради від 26.12.2016 року №1458 передбачені обмеження для встановлення сервітуту ТзОВ «С.О.Груп», зокрема, без права капітального будівництва, без права огородження ділянки, без права зміни цільового призначення ділянки, то за таких обставин встановлення земельного сервітуту ТзОВ «С.О.Груп» жодним чином не порушує норми Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та не суперечить цільовому призначенню земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. У відзиві від 23.07.2018 за вх. № 23045 представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи ТзОВ "С.О.Груп" у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях від 26.07.2018 за вх. № 23519, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа Львівське комунальне підприємство "Зелений Львів" явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, була належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, Ухвалою Львівської міської ради № 340 від 17.03.2016р. «Про надання ТзОВ «С.О. Груп» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки на вул. Уласа Самчука, 8, на яку буде поширюватись право сервітуту у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк»» (а. с. 10) TзOB «С.О. Груп» надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,1735 га на вул. У. Самчука, 8 у м. Львові, на яку буде поширюватись право сервітуту на платній умові у розмірі орендної плати, терміном на 5 років для обслуговування будівлі відпочинкового комплексу «Парк-Блюз» (з обмеженнями без права капітального будівництва та реконструкції; без права огородження ділянки; без права зміни цільового призначення ділянки) у межах пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Положеннями п.п. а, в ч. ст. 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1, 2 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У силу приписів ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 123 ЗК України встановлено порядок звернення для одержання в користування земельної ділянки, строки розгляду такого звернення органом місцевого самоврядування та підстави для прийняття рішення про надання ділянки в користування відповідному суб'єкту.

Нормами ч.ч. 1, 2 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.07.2015, індексний номер 40506614 (а.с. 173), ТзОВ «С.О.Груп» володіє на праві власності нерухомим майном - будівлею відпочинкового комплексу «Парк-Блюз»), площею 1503,2 кв.м.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.

Згідно з ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З аналізу наведених норм ЗК України, можна дійти висновку, що ТзОВ «С.О. Груп» є користувачем частини земельної ділянки на вул. У.Самчука, 8, оскільки володіє на праві власності нерухомим майном - будівлею відпочинкового комплексу, площею 1503,2 кв.м.

Тому суд погоджується з думкою відповідача про безпідставність доводів позивача на обгрунтування того, що ТзОВ «С.О.Груп» не має право ініціювати встановлення земельного сервітуту, оскільки не є власником (користувачем) суміжної (сусідньої) земельної ділянки.

Оскільки ТзОВ «С.О.Груп» є користувачем лише земельної ділянки на якій розміщена будівля, яка належить товариству на праві власності, тому для забезпечення доступу та обслуговування цієї земельної ділянки, єдиним способом є встановлення земельного сервітуту.

Згідно з ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Згідно зі ст.404 цього кодексу право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Таким чином, право земельного сервітуту встановлюється як виняток у разі, якщо задовольнити потребу у цьому землекористуванні неможливо в інший спосіб.

Суд критично ставиться до твердження позивача, що оскільки йдеться про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки для обслуговування та реконструкції будівлі, то передача земельної ділянки по вул. У. Самчука, 8 у м. Львові шляхом встановлення сервітуту суперечить змісту Земельного кодексу України, з огляду на наступне.

У відповідності до ст.99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а)право проходу та проїзду на велосипеді; б)право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в)право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г)право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ)право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д)право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е)право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є)право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з)інші земельні сервітути.

Тобто, перелік видів земельних сервітутів, встановлений статтею 99 ЗК України не є вичерпним, а тому встановлення земельного сервітуту для обслуговування будівлі не суперечить ЗК України.

Оцінюючи твердження позивача, що встановлення ТзОВ «С.О.Груп» сервітуту призведе до постійного користування земельною ділянкою, суд звертає увагу на положення ч.1 ст.98 ЗК України, відповідно до якої, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Тобто, встановлення земельного сервітуту не може мати наслідком позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею в силу прямої вказівки ч.3 ст.98 ЗК України.

Суд враховує покликання позивача на те, що згідно інформації відділу Держземагенства у м. Львові, а також ухвали Львівської міської ради №1368 від 18.12.2007 «Про затвердження меж пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк» у м. Львові», земельна ділянка по вул. Уласа Самчука, 8 у м. Львові входить у межі пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк», що за приписами ч.1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» віднесені до природно-заповідно фонду України.

Так, відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Разом з цим, враховуючи передбачені ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2016 року №1458 обмеження для встановлення сервітуту ТзОВ «С.О.Груп», зокрема, без права капітального будівництва, без права огородження ділянки, без права зміни цільового призначення ділянки, суд доходить висновку, що встановлення земельного сервітуту ТзОВ «С.О.Груп» жодним чином не порушує норми Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та не суперечить цільовому призначенню земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут.

Водночас суд зауважує, що прокурор звертаючись із даним позовом обмежився доводами стосовно суперечності оскаржуваних ухвал положенням чинного законодавства України і не навів належних доказів на обґрунтування порушення прав та інтересів держави прийняттям оскаржуваних ухвал.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши приписи законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, суд дійшов до переконання, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законодавством України. Доводи позивача не підтверджують протиправності поведінки відповідача та не дають суду підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 11.09.2018.

Суддя В.М. Сакалош