Рішення № 76413758, 03.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2018 м. Київ Справа № 910/22883/17

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНРЕГІОНГАЗ";

до: публічного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ";

про: визнання недійсним правочину.

Суддя Балац С.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники:

позивача: Предместнікова Д.О.;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНРЕГІОНГАЗ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - відповідач) про визнання недійсним правочину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що п. 1 та 2 укладеної між сторонами спору додаткової угоди від 23.05.2016 № 5 до договору на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 № 16-192-Н суперечать положенням наказу міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015 № 493/688 (пунктам 1.2 та 1.5) та постанові КМУ від 11.01.2005 № 20, що є недодержанням положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, в свою чергу, п. 3 та 6 вказаної угоди не відповідають положенням ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 215 є підставами для визнання такої додаткової угоди недійсною.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018 (суддя Лиськов М.О.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/22883/17 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2018 позов залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 ухвалу від 21.02.2018 у справі № 910/22883/17 скасовано, справу направлено на розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 26.04.2018 № 05-23/498 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/22883/17 у зв'язку з неможливістю передачі справи судді Лиськову М.О., за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.05.2018 розгляд справи № 910/22883/17 вирішено здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 04.06.2018.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю з урахуванням наступного: наявність укладеного між сторонами спору договору та додаткової угоди свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір та угоду, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі; положеннями п. 7.2 договорів визначена відповідальність за невиконання умов договору у вигляді пені, тобто положення, яке повністю відповідає визначенню пені та її розміру, передбаченого законом; саме з метою захисту інтересів відповідача та керуючись приписами закону, якими передбачено право сторін вносити зміни до договору, відповідачем було розроблено проекти додаткових угод, відтак відповідач при укладенні додаткової угоди № 5 діяв виключно в порядку, визначеному законом; позивачем не підтверджено, що додаткова угода № 5 не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею; дійсність додаткової угоди № 5 встановлена рішенням у справі № 923/1460/16.

В підготовчих судових засіданнях 04.06.2018 та 25.06.2018 оголошено перерви до 25.06.2018 та 11.07.2018.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив та доповнення, в яких вказано про те, що: позивач понад 2.5 місяці не підписував додаткову угоду № 5 та всілякими шляхами намагався уникнути цього підписання, але враховуючи те, що іншого шляху проведення розрахунку перед відповідачем не існує, був вимушений підписати таку угоду; в підтвердження тиску підписання додаткової угоди № 5 позивач надав листування стосовно ігнорування з боку відповідача спільних протокольних рішень та звернення з даного питання до відповідних органів; відповідач узагальнено зазначає про зловживання контрагентами наданим законодавцем право на отримання субвенцій; відповідачем не додано доказів вчинення юридично значимих дій, які б доводили прийняття до виконання оспорюваної угоди; відносини з відшкодування місцевими бюджетами надавачам послуг вартості спожитого пільговиками та субсидіантами природного газу за рахунок субвенцій із державного бюджету, які в подальшому мають бути перераховані позивачем відповідачу відповідно до установленого порядку № 20 регулюються бюджетним законодавством і є для позивача непередбачуваними; також позивачем, в підтвердження власної позиції, надана до суду копія рішення господарського суду Тернопільської області від 14.12.2017 у справі № 921/574/17-г/5, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2018.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, надав суду заперечення на відповідь на відзив та доповнення, в яких вказав на встановлені обставини відповідно до рішення у справі № 923/1460/16 та № 923/1099/17.

В підготовчому судовому засіданні 11.07.2018 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.08.2018.

Ухвалами-повідомленнями від 20.07.2018 сторони процесу повідомлені про призначення справи до судового розгляду на 13.08.2018.

В судовому засіданні 13.08.2018 оголошено перерву до 03.09.2018.

В судовому засіданні 03.09.2018 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті даного спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено договір на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 № 16-192-Н (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Розділом VI Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.03.2016 сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків.

Відповідно до п.6.1 оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Умовами розділу VII Договору визначено відповідальність сторін.

Між сторонами Договору укладено додаткову угоду від 23.05.2016 № 5 (далі - Додаткова угода/оскаржуваний правочин), якою було внесено доповнення в п. 6.1 Договору, доповнено п. 7.7, викладено розділ Х в іншій редакції.

Пунктом 1 Додаткової угоди, в п.6.1 Договору було додано останній абзац в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням п.10.2 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків, термінів та умов розрахунків за цим Договором, не звільняє покупця від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком покупця сплатити на користь продавця неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до статті 625 ЦК України".

Пунктом 2 Додаткової угоди, статтю 7 Договору "Відповідальність сторін" було доповнено пунктом 7.7 в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням п.10.2 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє покупця від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, включаючи, але не обмежуючись обов'язком покупця сплатити на користь продавця неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості, в тому числі на суму заборгованості, яка є предметом регулювання договором про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ, за весь час прострочення до повного погашення заборгованості за цим Договором".

Пунктом 3 Додаткової угоди пункт 10.2 Договору викладено в наступній редакції, зокрема:

10.2.3 Договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього Договору, та не може бути застосований до відносин за цим Договором без підписання сторонами окремої додаткової угоди або угоди про внесення змін до цього Договору.

10.2.4. Будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не вносять змін до цього Договору, та не можуть бути застосовані до відносин за цим Договором без підписання сторонами окремої додаткової угоди або угоди про внесення змін до цього Договору.

Пунктом 6 Додаткової угоди визначено, що вона поширює свою дію на відносини, що склались з дати укладення Договору і діє протягом дії Договору.

Так позивач вказує, що пункти 1 та 2 Додаткової угоди суперечать наказу міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015 № 493/688 (пунктам 1.2 та 1.5) та постанові КМУ від 11.01.2005 № 20, що є недодержанням положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, в свою чергу, п. 3 та 6 Додаткової угоди не відповідають положенням ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 215 є підставами для визнання оскаржуваного правочину недійсним.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням такого.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Згідно частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень Порядку, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, сума субвенцій розраховується і затверджується органами місцевого самоврядування кожному підприємству теплоенергетики окремо та перераховується підприємству - надавачу послуг, яке, в свою чергу, спрямовує отримані з бюджету кошти на розрахунки з постачальниками енергоносіїв, у тому числі з НАК "Нафтогаз України". При цьому, відповідно до абз. 4 п.7 Порядку, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Тобто, як стверджує відповідач, розрахунки згідно із зазначеним механізмом проводяться за згодою сторін, а отже це є правом сторін, а не обов'язком.

За твердженнями відповідача, контрагенти часто зловживають наданим правом на отримання субвенцій. Так, при розгляді у господарських судах справ про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу природного газу підприємствами-боржниками умисно підміняються поняття та неоднозначно тлумачаться положення спільних протокольних рішень, укладених у порядку, затвердженому постановою КМУ від 11.01.2005р. №20, для приховування власної недобросовісної поведінки та для уникнення відповідальності, передбаченої чинним законодавством України.

Саме тому, з метою захисту інтересів відповідача та керуючись ч. 4 ст.179 Господарського кодексу України, статтею 652 ЦК України, якими передбачено право сторін вносити зміни до договору, відповідачем було розроблено проект Додаткової угоди до Договору, яка на виконання ч. 2 ст. 188 ГК України була надіслана позивачу на підписання. В свою чергу, останнім було схвалено Додаткову угоду шляхом її підписання.

Приписами частини 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

З системного аналізу наведених позивачем нормативних актів вбачається, що жодна з норм вказаних нормативних актів не обмежує права сторін на укладення додаткових угод до діючих договорів купівлі-продажу природного газу, узгодження на свій власний розсуд змісту таких угод, в тому числі врегулювання відповідальності сторін за неналежне виконання їх умов.

Відтак Додаткова угода не суперечить вказаним позивачем нормативним актам.

Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням господарського суду Херсонської області від 04.07.2017 у справі № 923/1460/16, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017, було відмовлено у задоволенні позову про визнання Додаткової угоди недійсною, зокрема, встановлено наступне:

"Обґрунтовуючи свою позицію ТОВ "Херсонрегіонгаз" зазначив, що специфіка відносин сторін за означеним Договором, з урахуванням того, що вони є суб'єктами ринку природного газу, на яких постановою КМУ №758 від 01.10.2015р. покладено спеціальні обов'язки, полягає у чіткій регламентації на законодавчому рівні ціни (як регульованої оптової так і граничної роздрібної) природного газу, умов, способу, порядку розрахунків, та створює пряму залежність між розрахунками суб'єктів ринку природного газу, починаючи з кінцевого споживача і закінчуючи оптовим продавцем, тобто відповідачем.

На взаємовідносини між відповідачем та позивачем за даним Договором безпосередній вплив має механізм проведення розрахунків за спожитий природний газ побутовими споживачами, які у встановленому чинним законодавством порядку оформили субсидії, джерелом погашення яких є кошти Державного бюджету України.

Позивач зауважує, що розрахунки за спожитий природний газ побутовими споживачами, які оформили субсидії, та, відповідно, розрахунки з постачальником ресурсу природного газу (відповідачем), у тому числі і за рахунок перерахування субвенцій з Державного бюджету на надання пільг та субсидій, є можливим лише за умови дотримання Порядку перерахування деяких субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005р. №20 та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03.08.2015р. №493/688. А це, на думку позивача, означає, що у нього є лише така можливість розраховуватися з відповідачем за придбаний за Договором №16-192-Н від 30.12.2015р. природний газ пільгових категорій населення та населення, що оформило субсидії."

При цьому представниками обох сторін підтверджено, що наразі в господарських судах України відсутні будь-які спори про стягнення з ТОВ "Херсонрегіонгаз" на користь НАК "Нафтогаз України" заборгованості, штрафних та фінансових санкцій за Договором №16-192-Н."

За таких обставин суд зауважує, що при наявності спору про стягнення такої заборгованості та санкцій ТОВ "Херсонрегіонгаз" саме в межах розгляду такого спору повинен доводити відсутність своєї вини у порушенні договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Крім цього суд також звертає увагу позивача на те, що сторони мають право внести зміни до договору у відповідності до порядку, передбаченого ст.188 ГК України."

Під час розгляду справи № 923/1460/16 Одеським апеляційним господарським судом, зокрема, встановлено:

"Оскільки позивачем було схвалено спірну Додаткову угоду № 5, останній містить всі істотні умови встановлені для даного виду договорів та не суперечить чинному законодавству, а факт того, що умови договору є вкрай невигідними для позивача, не може бути підставою для визнання додаткової угоди № 5 недійсною".

Відтак, судом вже було надано правову оцінку правовідносинам між позивачем та відповідачем та встановлено відповідність Додаткової угоди вимогам закону.

Твердження позивача, викладені в поданих до суду заявах судом відхилені з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.07.2017 у справі № 923/1460/16, зокрема, встановлено: "Судом встановлено, що надані ТОВ "Херсонрегіонгаз" докази не підтверджують вчинення останнім оспорюваної додаткової угоди до Договору №16-192-Н під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому у позові необхідно відмовити повністю.".

Відтак, твердження позивача про укладення Додаткової угоди під впливом тяжких обставин не підтверджено належними доказами.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 30.03.2018 у справі № 923/1099/17, зокрема, встановлено:

"Крім викладеного судом встановлено, що 30.12.2015 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», яка на даний час має назву - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» укладений договір купівлі-продажу природного газу №16-192-Н, відповідно до умов п.1.1. якого позивач, виступаючи в якості продавця, зобов'язався передати у власність відповідача, як покупця, протягом 2016 року природний газ, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити його за пунктом 6.1. шляхом стовідсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу, а у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до двадцятого числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. Поряд з цим, за пунктом 7.2. договору сторонами досягнуто згоди щодо нарахування пені у разі, якщо до двадцятого числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.

В подальшому до основного названого договору сторонами укладені додаткові угоди № 1 від 31.01.2016. № 2 від 29.02.2016, № 3 від 31.03.2016, № 4 від 30.04.2016, № 5 від 23.05.2016.

Виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу, позивачем передано у власність відповідачу обумовлений товар згідно з актами приймання-передачі природного газу:

- від 31.01.2016 на суму 152736159,04 грн,

- від 29.02.2016 на суму 106430189,51 грн,

- від 31.03.2016 на суму 91698383,58 грн,

- від 30.04.2016 на суму 76560830,54 грн,

- від 31.05.2016 на суму 35549858,62 грн,

- від 30.06.2016 на суму 26057754,40 грн,

- від 31.07.2016 на суму 25216458,02 грн,

- від 31.08.2016 на суму 24903722,71 грн,

- від 30.09.2016 на суму 33658066,99 грн.

Як слідує з довідки позивача під назвою: «Сальдо, підприємство «Херсонрегіонгаз ТОВ» (а.с. 40) вказані суми вартості поставленого газу на час розгляду справи в суді сплачені відповідачем у повному розмірі, проте відповідно до довідки під назвою: «Операції по підприємству «Херсонрегіонгаз» ТОВ» (а.с. 41-46) та розрахунку штрафних санкцій (а.с. 24-29) оплата вартості отриманого товару здійснювалася несвоєчасно та не у повному розмірі придбаного товару. Ці обставини визнаються сторонами та не оспорюються при розгляді справи, у зв'язку з чим не потребують доказуванню згідно з частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз стану розрахунків між сторонами, наведений у вказаних документах, свідчить, що відповідачем вартість придбаного газу сплачувалася двома способами, а саме шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача та шляхом проведення взаєморозрахунків через процедуру, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Так, названий спосіб сплати вартості придбаного газу шляхом проведення взаєморозрахунків з бюджетом підтверджується укладеними між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Херсонській області, Департаментом фінансів Херсонської обласної державної адміністрації, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, а саме: № 561 від 18.02.2016 на суму 81492212 грн (а.с. 47-50), № 1611 від 23.05.2016 на суму 103058654,21 грн (а.с. 51-54), № 1784 від 21.06.2016 на суму 6845532,36 грн (а.с. 55-58), № 1913 від 20.07.2016 на суму 30743530,83 грн (а.с. 59-63), № 2175 від 18.08.2016 на суму 2186426,81 грн (а.с. 64-69), № 2321 від 15.09.2016 на суму 4749565,16 грн (а.с. 70-74), № 2511 від 19.10.2016 на суму 7301485,56 грн (а.с. 75-79).

Таким чином, суд констатує, що у відповідності до діючого законодавства, сторонами шляхом укладення правочинів під назвою: «Спільні протокольні рішення», змінено умови договору №16-192-Н щодо строків розрахунків та певних сум, але відносно періоду, який діяв до прийняття додаткової угоди № 5, а саме до 23.05.2016 включно, оскільки у відповідності до положень статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором. Суд також зазначає, що укладення спільних протокольних рішень після 23.05.2016 не змінюють умов договору №16-192-Н щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов договору, оскільки додатковою угодою № 5 сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови договору без внесення змін до договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні.".

Враховуючи вказане судом відхилені твердження позивача про те, що відповідачем не додано до суду доказів вчинення юридично значимих дій, які б доводили прийняття до виконання Додаткової угоди.

З приводу посилання позивача на судові рішення у справі № 921/574/17-г/5 суд зазначає, що постановою Верховного суду від 20.06.2018 у справі № 921/574/17-г/5 було частково задоволено касаційну скаргу відповідача - постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 та рішення господарського суду Тернопільської області від 14.12.2017 у справі № 921/574/17-г/5 скасовані, а справу № 921/574/17-г/5 передано на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13 вересня 2018 року

Cуддя С.В. Балац