Рішення № 76413739, 05.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2018

Справа № 910/7796/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Західний Буг" (80250, Львівська обл., Радехівський р-н, с. Павлів, проспект Юності, 39; ідентифікаційний код: 32478033)

до Аграрний фонд (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33642855)

про стягнення 75 000 грн. 60 коп.

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "Західний Буг" з позовом до Аграрного фонду про стягнення 75 000 грн. 60 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов’язку з оплати за надані позивачем послуги зі зберігання зерна за Договором складського зберігання зерна № 20/13 від 02.09.2013, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 64 065 грн. 24 коп.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 962 грн. 80 коп. та інфляційні втрати у розмірі 7 972 грн. 56 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 позовну заяву Приватного підприємства "Західний Буг" залишено без руху, позивачу встановлено п’ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви.

02.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли від Приватного підприємства "Західний Буг" докази усунення недоліків, а саме опис вкладення (у цінний лист) та фіскальний чек про відправлення копії позовної заяви № ЗБ-1038-06-18 від 06.06.2018 на адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7796/18, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

26.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив по позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв’язку з тим, що акти виконаних робіт не відповідають формі первинного документа, встановленій Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та взагалі не надходили до відповідача, а тому вимоги позивача є безпідставними.

09.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, в якому позивач заперечує щодо доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Так, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2013 між Приватним підприємством "Західний Буг" (зерновий склад) та Державною спеціалізованою бюджетною установою "Аграрний Фонд" (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна № 20/13, за умовами якого поклажодавець зобов’язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об’єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або собі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Підпунктом 3.1.1. договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежуваних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5%, смітній домішці - не більше 0,2%, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Зерновий склад зобов'язується видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця (пп. 3.1.5. договору).

Відповідно до пп. 3.1.6. договору зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Підпунктом 3.3.2. та 3.3.3. договору встановлено, що поклажодавець зобов’язаний: своєчасно розрахуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані в порядку визначеному підпунктом 3.1.4. цього договору додаткові послуги; відшкодовувати зерновому складу витрати пов’язані з достроковим припиненням зобов’язань відповідно до законодавства.

Згідно з п. 5.1. договору розрахунки за надання послуг, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до п. 5.3. договору зберігання розмір плати (тарифу) за надання послуг зберігання за тонну зерна на місяць становить 17, 50 грн. (в тому числі ПДВ).

Пунктом 5.4. договору встановлено, що поклажодавець сплачує вартість послуг зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу з дати підписання обома сторонами акту передавання-приймання до договору складського зберігання за умовами надходження на рахунок поклажодавця коштів з Державного бюджету на зазначені цілі.

Строк зберігання зерна – до пред’явлення вимоги поклажодавцем (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 8.3. договору зерновий склад зобов’язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред’явлення поклажодавцем вимоги про його повернення.

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2013 року, але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов’язань у повному обсязі.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що на виконання вимог договору, відповідач 04.09.2013 передав позивачу на відповідальне зберігання на складі останнього зерно пшениці м’якої третього класу врожаю 2013 року у кількості 4 977, 268 тонн.

Факт передачі на зберігання зерна пшениці в кількості 4 977, 268 тон підтверджується актом приймання-передачі зерна від 04.09.2013 та складською квитанцією серії АФ № 413446 від 04.09.2013 року.

З 07.05.2014 на відповідальному зберіганні у позивача згідно умов договору № 20/13 від 02.09.2013 знаходиться 101, 691 тонна зерна пшениці м’якої третього класу врожаю 2013 року що підтверджується складською квитанцією серії АФ № 413473 від 07.05.2014. Дана кількість зерна зберігається на зерновому складі позивача на момент подання позову до суду.

Позивач зазначає, що вартість зберігання зерна пшениці м’якої третього класу врожаю 2013 року на зерновому складі, відповідно до умов договору, за період з 07.05.2014 по 07.06.2018 (49 місяців) становить 87 200, 03 грн.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 257 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що вартість зберігання зерна пшениці м’якої третього класу зберігання врожаю 2013 року на зерновому складі за три роки складає 64 065, 24 грн. (17,50 х 101,691 х 36).

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачем на адресу відповідача 17.04.2018 було надіслано претензію № ЗБ-777-04-18 від 12.04.2018 з вимогою сплатити заборгованість за зберігання зерна, до якої зокрема, було додано акти виконаних робіт до договору за період з січня 2015 по березень 2018 та акт звірки № 32 від 11.04.2018.

Відповідно до листа № 40-04/149 від 25.04.2018 відповідач, у відповідь на зазначену вище претензію, повідомив про неможливість розрахуватися за зобов’язаннями у загальному порядку через незатвердження паспорту бюджетної програми за КПКВК 2801250 "Витрати Аграрного фонду, пов’язані з комплексом заходів із зберігання перевезення, переробки та експортом об’єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду" на 2018 рік, що унеможливлює проведення процедур закупівель за державні кошти.

Відповідач у своєму відзиві зазначає, що для укладеного між сторонами договору зберігання зерна, суттєвою умовою для проведення відшкодування витрат зі зберігання є розрахунок обсягів коштів зберігання зерна і акти виконаних робіт, які складає зерновий склад.

Саме акт виконаних робіт, є первинним документом, що містить відомості про господарську операцію зі зберігання зерна та підтверджує її здійснення.

Із відзиву вбачається, що відповідач посилається на те, що акти виконаних робіт, додані позивачем до позову не є первинними документами, оскільки, не відповідають формі первинного документа, встановленого Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням № 88, а тому, не є документальними доказами підтвердження заявлених позовних вимог.

Разом з тим, відповідач зазначає, що акти виконаних робіт за період з травня 2015 року по червень 2018 до Аграрного фонду щомісячно не надходили.

З огляду на викладене вище, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 20/13 від 02.09.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором складського зберігання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Пунктом 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем від відповідача було прийнято на зберігання зерно пшениці м’якої 3 класу врожаю 2013 року, що підтверджується наданими позивачем складськими квитанціями: АФ № 413446 від 04.09.2013 та АФ № 413473 від 07.05.2014.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання зерна за договором в період з червня 2015 по червень 2018 (3 роки) позивачем були надані наступні акти виконаних робіт до договору, із зазначенням вартості разом з ПДВ: за період з 01.06.2015 по 30.06.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.07.2015 по 30.07.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.08.2015 по 31.08.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.09.2015 по 30.09.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.10.2015 по 31.10.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.11.2015 по 30.11.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.04.2016 по 31.04.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на суму 1779,59 грн.; за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.01.2017 по 31.01.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.02.2017 по 28.02.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.03.2017 по 31.03.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.04.2017 по 30.04.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.05.2017 по 31.05.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.06.2017 по 30.06.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.07.2017 по 31.07.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.08.2017 по 31.08.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.10.2017 по 31.10.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.11.2017 по 31.11.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 на суму 1 779, 59 грн.; за період з 01.04.2018 по 30.04.2018 на суму 1 779, 59 грн.

Позивач у своїй відповіді на відзив зазначає, що ним щомісячно складаються акти виконаних робіт по договору та надсилаються на адресу відповідача простою кореспонденцією, оскільки, договором не передбачено особливого способу надсилання вказаних актів, однак, дані акти відповідач жодного разу не підписав та не повернув їх позивачу.

Таким чином, позивач вказує про те, що за період з червня 2015 по червень 2018 ним були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 64 065, 24 грн.

Суд погоджується із твердженнями позивача, що останнім були надані послуги зі складського зберігання зерна на загальну суму 64 065, 24 грн., однак, суд вказує, що будь яких доказів, що б свідчили про надіслання відповідачу вищевказаних актів виконаних робіт до договору, із зазначенням вартості разом з ПДВ з червня 2015 по червень 2018 (3 роки) суду не надано.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що поклажодавець сплачує вартість послуг зберігання зерна на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу з дати підписання обома сторонами акту передавання-приймання до договору складського зберігання за умовами надходження на рахунок поклажодавця коштів з Державного бюджету на зазначені цілі.

Отже, умовами договору фактично не визначений строк оплати послуг відповідачем, відповідно до правовідносин сторін що виникли за договором підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 17.04.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за зберігання зерна, до якої було додано, зокрема, акти виконаних робіт до договору за період з січня 2015 по березень 2018 та акт звірки № 32 від 11.04.2018, та у свою чергу, враховуючи відповідь відповідача на дану претензію, суд дійшов висновку, що відповідач своїм листом № 40-09/149 від 25.04.2018 фактично відмовився від виконання свого зобов’язання, проте, факт передання на зберігання зерна позивачу відповідачем визнається, а тому, і визнається факт існування заборгованості за послуги надані позивачем.

Крім того, як вбачається з наданого позивачем акту передавання-приймання зерна від 04.09.2013 до договору та складської квитанції серії АФ № 413473 від 07.05.2014, відповідач знав про те, що зерно передано позивачу на зберігання, а відтак, останньому було відомо про те, що позивачем надаються послуги щодо складського зберігання.

Разом з тим, суд вказує, що не підписання відповідачем актів виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки, обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає незалежно від факту підписання ним акту, а у зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем після закінчення семиденного строку, визначеного частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а тому, суд не погоджується з доводами відповідача, що строк виконання у відповідача зобов’язання щодо оплати за надані послуги не настав.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні облікові документи, до яких також відносяться накладні, повинні містити наступні реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарського операції, одиницю виміру господарського операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, а відтак суд не приймає доводи відповідача щодо невідповідності актів виконаних робіт вимогам чинного законодавства та визнає дані акти належним та допустимим доказом по справі, що підтверджує факт існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду належних доказів виконання ним своїх обов’язків за договором, а саме доказів оплати за надані позивачем послуги зберігання зерна та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору складського зберігання зерна № 20/13 від 02.09.2014, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 64 065, 24 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, внаслідок невиконання відповідачем свої грошових зобов’язань, позивачем за період з червня 2015 по травень 2018 було нараховано 3 % річних в розмірі 2 962, 80 грн. та інфляційні нарахування в сумі 7 972, 56 грн.

Нормами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд вказує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач направляв акти виконаних робіт за договором відповідачу щомісячно, простою кореспонденцією, оскільки, договором не передбачено особливого способу надсилання даних актів.

Разом з тим, позивач у своїй відповіді на відзив зазначив, що акти виконаних робіт за період з червня 2015 по травень 2018 були додані до претензії від 12.04.2018 № 3Б-777-04-18, яку відповідачем згідно з листа № 40-09/149 від 25.04.2018 було отримано 23.04.2018.

Відтак, про що вказувалось вище та було встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази надіслання актів виконаних робіт за період з червня 2015 по травень 2018 відповідачу, разом з тим, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт отримання відповідачем зазначених актів 23.04.2018, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що у наданому позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних витрат невірно зазначено період нарахування останніх.

Враховуючи положення ст. 530 Цивільного кодексу України та те, що акти виконаних робіт за період з червня 2015 по травень 2018 були отримані відповідачем 23.04.2018, належним періодом нарахуванням 3% річних та інфляційних витрат є з 01.05.2018 (наступний день після закінчення семиденного строку з дня отримання відповідачем актів виконаних робіт за період з червня 2015 по травень 2018) по 31.05.2018 становить. Та за розрахунком суду 3% річних становить 163, 23 грн., а інфляційні витри 00,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Західний Буг" задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33642855) на користь Приватного підприємства "Західний Буг" (80250, Львівська обл., Радехівський р-н, с. Павлів, проспект Юності, 39; ідентифікаційний код: 32478033) основний борг в сумі 64 065 (шістдесят чотири тисячі шістдесят п’ять) грн. 24 коп., 3 % річних в розмірі 163 (сто шістдесят три) 23 коп. та витрати по сплаті судового збору 1 508 (одна тисяча п’ятсот вісім) грн. 93 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 05.09.2018

Суддя Д.О. Баранов