Ухвала суду № 76412247, 11.09.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/624/15-ц

Провадження № 4-с/635/26/2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

смт. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

секретар - Антонян М.В.,

розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1, особа на рішення якої подається скарга: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, заінтересована особа (боржник): Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 про дії неправомірними, зобов’язати поновити порушене право,

учасники справи:

скаржник (позивач): ОСОБА_1, місце проживання - смт. Високий, вул. Українська, б. 117/1,

особа на рішення якої

подається скарга: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, місцезнаходження – м. Київ, вул. Різницька, б. 11-Б,

заінтересована особа

(відповідач, боржник): Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В :

В провадження Харківського районного суду Харківської області надійшла скарга ОСОБА_1, особа на рішення якої подається скарга: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, заінтересована особа (боржник): Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 про дії неправомірними, зобов’язати поновити порушене право.

ОСОБА_1 просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця Василевського О.О. щодо повернення скаржнику виконавчого листа без прийняття до виконання та зобов'язати його поновити порушене право стягувача шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та застосування п. 3-1 ч. 1 та ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції що діяла на 18.02.2016; винести на адресу Міністерства юстиції України окрему ухвалу щодо притягнення до відповідальності державних виконавців Печерського РВДВС ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, начальника цього ВДВС ОСОБА_6, за ігнорування вимог п. 9 ч. 2 ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 635/624/15-ц від 20.08.2015.

ОСОБА_1 обґрунтовує свою скаргу тим, що 06.01.2016 вона направила поштою до Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві виконавчий лист щодо виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 20.08.2015, який видано по справі № 635/624/15-ц, щодо стягнення з ПАТ «Дельта Банк» коштів на її користь.

В порушення вимог п. 3-1 ч. 1 та ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», як зазначає скаржник їй було повернуто виконавчий лист шляхом оформлення Постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 50206304 від 18.02.2016.

14 червня 2016 року постановлено ухвалу, в якій визнано неправомірною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження № 50206304 та зобов'язано державного виконавця відкрити виконавче провадження за виконавчим листом щодо виконання рішення Харківського районного суду Харківської області по справі № 635/624/15-ц та провести виконавчі, які передбачено п. 3-1 ч. 1 та ч.5 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвала набрала законної сили 10.10.2017.

14 грудня 2017 року скаржник надіслала до Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, на виконання вимог ухвали суду виконавчий лист № 635/624/15-ц від 30.11.2015.

10 січня 2018 року скаржнику було повернуто вказаний виконавчий лист, на підставі Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання від 21.12.2017, з посиланням на п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

02 липня 2018 року скаржник надіслала знов до Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві заяву з доданим, раніше їй повернутим виконавчим листом, на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2018, по справі № 635/624/15-ц, провадження № 4-с/635/9/2018, щодо відкриття виконавчого провадження, за виконавчим листом виданого на підставі рішення суду від 20.08.2015.

14 липня 2018 року скаржнику було знов повернуто виконавчий лист без прийняття до виконання з посиланням на те, що нею не виконано вимоги ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не додано до заяви копії квитанції про сплату авансового внеску.

Як зазначає скаржник, дійсно п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», що чинний на цей час у визначеному випадку передбачає повернення стягувачу виконавчого листа без прийняття до виконання, але коли вона вперше подавала на виконання виконавчий лист, то діяла стара редакція Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала у цьому випадку інші дії, що визначені у п. 3-1 ч. 1 та ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, на думку скаржника, ст. 6 Розділу 13 Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення які виконувалися органами ДВС до набрання чинності цим законом продовжують виконуватися цими органами до настання підстав дія завершення виконавчого провадження.

Крім того, в ухвалах суду від 14.06.2016 та від 03.04.2018 було зобов'язано відкрити виконавче провадження за вказаним вище виконавчим листом та провести дії що передбачені ч. 4 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно вимог ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 452 ЦПК України судові рішення обов'язкові до виконання, тому, як зазначає скаржник, Печерський РВДВС повинен був відкрити виконавче провадження, потім діяти як то вказує закон, та повідомити суд про виконання вказаних судових ухвал., але замість цього державні виконавці, при повній бездіяльності керівника цього органу, видумують причини невиконання судового рішення, що є грубим порушенням норм п. 9 ч. 2 ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України. Також, скаржник наголошує в своїй скарзі, що більш двох років триває процедура прийняття виконавчого листа до провадження, але не зважаючи на те що суд неодноразово вказав як треба діяти у цьому випадку і які дії провести, і те що змінена норма закону не застосовується у цьому випадку, посадові особи Печерського РВДВС вперто все ігнорують і діють у свій визначений спосіб.

Отже, на думку ОСОБА_1, державний виконавець Валевський О.О. не мав права застосовувати у цьому випадку п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції що чинна на цей час, а повинен здійснювати дії що передбачені п. 3-1 ч. 1 та ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції що діяла на час подання скаржником виконавчого листа та винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Крім того, як зазначає скаржник, ст. 18 ЦПК України визначає обов'язковість судових рішень, і не дає права ОСОБА_7 ігнорувати вимоги судових ухвал від 14.06.2016 та 03.04.2018, що винесена по справі № 635/624/15-ц і зобов'язують відкрити виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

Тому, ОСОБА_1 вважає, що за вказаних обставин ОСОБА_2 порушив її права стягувача, вчинив бездіяльність, яку вона має право оскаржити виключно відповідно до норм ЦПК України шляхом подання цієї скарги, бо виконавчий лист на виконання раніше винесених ухвал, згідно ЦПК України, не видається.

Сторони в судове засідання не з’явилися, про час, дату та місце судового засідання повідомлялися належним чином, але скаржник надав заяву, згідно якої просить її скаргу задовольнити та провести судове засідання за її відсутністю.

Суд дослідивши матеріали скарги вважає їх такими, що вони підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст.ст. 76, 77, 78-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено що, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року було задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» та стягнуто на користь ОСОБА_1 пеню за порушення зобов’язання за період з 15 січня 2015 року до 02 березня 2015 року у розмірі 1087,44грн.

11 грудня 2015 року позивач отримала виконавчий лист, виданий 30.11.2015 на підставі зазначеного рішення суду.

06 січня 2016 року позивач надіслала отриманий виконавчий документ на виконання до Печерського районного ВДВС ГТУЮ в Київській області.

Постановою, винесеною 18 лютого 2016 року старшим державним виконавцем Печерського районного ВДВС ГТУЮ в Київській області стягувачеві, тобто ОСОБА_1, було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим документом.

Не погодившись з зазначеною постановою ОСОБА_1 оскаржила її до Харківського районного суду Харківської області і ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14 червня 2016 року скарга була задоволена у повному обсязі. Постанова старшого державного виконавця Печерського районного ВДВС ГТУЮ в Київській області від 18 лютого 2016 року була визнана неправомірною, а Печерський районний ВДВС ГТУЮ в Київській області був зобов’язаний відкрити виконавче провадження за виконавчим листом щодо виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 20.08.2015 по справі № 635/624/15-ц та провести необхідні виконавчі дії.

Заявник повторно звернулась до Печерського районного ВДВС ГТУЮ в Київській області за виконанням зазначеного рішення суду, але державним виконавцем Нагайчуком М.В., 21 грудня 2017 року було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження»

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2018 року по цивільній справі № 635/624/15-ц, провадження № 4-с/635/9/2018, визнано дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_5 щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого листа, виданого на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року по справі № 635/624/15-ц неправомірними.

02 липня 2018 року скаржник надіслала знов до Печерського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві заяву з доданим, раніше їй повернутим виконавчим листом, на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2018, по справі № 635/624/15-ц, провадження № 4-с/635/9/2018, щодо відкриття виконавчого провадження, за виконавчим листом виданого на підставі рішення суду від 20.08.2015.

14 липня 2018 року скаржнику було знов повернуто виконавчий лист без прийняття до виконання з посиланням на те, що нею не виконано вимоги ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не додано до заяви копії квитанції про сплату авансового внеску.

Примусове виконання рішень судів та інших органів регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (далі – Закон).

З 05 жовтня 2016 року діє нова редакція цього закону, у зв’язку з чим змінився порядок стягнення заборгованості за виконавчими документами.

Частиною 2 статті 26 Закону встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи. Вказана стаття додатково визначає категорію рішень за якими стягувачі звільняються від сплати авансового внеску та коло осіб – стягувачів, які також звільнені від сплати авансового внеску.

Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску.

При пред’явленні виконавчих документів, за якими стягнення є солідарним, авансовий внесок сплачується стягувачем по кожному виконавчому документу у встановленому частиною 2 статті 26 Закону розмірі.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:

стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується.

Стаття 43 Закону передбачає й додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Так, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. У разі перебування виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця авансування стягувачем зазначених витрат виконавчого провадження є обов’язковим лише на вимогу приватного виконавця. При цьому, якщо згідно Закону від сплати авансового внеску певну категорію стягувачів звільнено, то звільнення від сплати коштів на додаткове авансування витрат виконавчого провадження Законом не передбачено.

Частиною 4 ст. 3 ЦПК України визначено, що закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Враховуючи, що скаржник 06 січня 2016 року надіслала отриманий виконавчий документ на виконання до Печерського районного ВДВС ГТУЮ в Київській області та лише з 05 жовтня 2016 року почала діяти нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» щодо авансування, необхідно задовольнити її вимоги шляхом визнання неправомірними дії державного виконавця Василевського О.О. щодо повернення скаржнику виконавчого листа № 635/624/15-ц виданого на підставі рішення суду від 20.08.2015 без прийняття до виконання та зобов'язати державного виконавця поновити порушене право стягувача шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 635/624/15-ц виданого 30.11.2015 на підставі рішення суду від 20.08.2015.

В задоволені вимог щодо винесення на адресу Міністерства юстиції України окремої ухвали про притягнення до відповідальності державних виконавців Печерського РВДВС ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, начальника цього ВДВС ОСОБА_6, за ігнорування вимог п. 9 ч. 2 ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 635/624/15-ц виданого на підставі рішення суду від 20.08.2015, слід відмовити, оскільки скаржник скористався своїм правом щодо оскарження дій зазначених виконавцівпід час виконання судового рішення шляхом подання скарги, яка судом задовольняється в частині визнання неправомірними дії державного виконавця, що є поновленням порушеного права ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 3, 447, 448, 450, 451 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1, особа на рішення якої подається скарга: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2, заінтересована особа (боржник): Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 про дії неправомірними, зобов’язати поновити порушене право – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Василевського Олександра Олександровича щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого листа № 635/624/15-ц виданого 30.11.2015 на підставі рішення суду від 20.08.2015 без прийняття до виконання та зобов'язати державного виконавця поновити порушене право стягувача шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 635/624/15-ц виданого 30.11.2015 на підставі рішення суду від 20.08.2015.

В частині задоволення вимог про винесення на адресу Міністерства юстиції України окремої ухвали щодо притягнення до відповідальності державних виконавців Печерського РВДВС ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, начальника цього ВДВС ОСОБА_6, за ігнорування вимог п. 9 ч. 2 ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 635/624/15-ц виданого на підставі рішення суду від 20.08.2015 – відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала відповідно до Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України 2147-VIII 03.10.2017р., може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п’ятнадцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя Н.М. Токарєва