Рішення № 7640951, 27.01.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.01.10 р.                     Справа № 28/322                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.

при помічнику судді Рахлій М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства закритого типу „Україна”, м. Житомир

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Променерго”, м. Донецьк

про стягнення 137 831 грн. 90 коп.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився.

Від відповідача: Писаченко Л.П.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство закритого типу „Україна”, м. Житомир, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Променерго”, м. Донецьк, про стягнення 137831грн. 90 коп., у т.ч. основний борг в розмірі 125626грн.04коп., інфляційні витрати в розмірі 3140грн.65коп., 3% річних в розмірі 1910грн.20коп., пені в розмірі 7155грн.01коп. Також позивачем заявлено клопотання про арешт грошових коштів та майна відповідача.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на дистриб’юторський договір №41-д від 01.07.2008р., додаткову угоду від 01.01.2009р., протокол розбіжностей від 01.01.2009р. до даного договору, товарно-транспортні накладні №УК-0001213 від 16.04.2009р., №УК-0000841 від 19.03.2009р., претензію №1461 від 06.10.2009р., акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 30.09.2009р.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 02.12.2009р. порушив провадження у справі № 28/322 та призначив її розгляд на 21.12.2009р.

Відповідач відповідно до заяви №52 від 26.01.2010р. визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника відповідача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив:

01.07.2008р. між позивачем та відповідачем укладений дистриб’юторський договір №41-д (договір), відповідно з яким виробник (позивач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором виготовляти та поставляти панчішно-шкарпеткові вироби (вироби), а дистриб’ютор (відповідач) зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати дану продукцію для наступної реалізації, організовувати її реалізацію та сплачувати її вартість за умовами договору (п. 1.1. договору).

Право власності на вироби переходить до дистриб’ютора в момент поставки виробів (п. 1.3. договору).

Ціна виробів формується в національній валюті України, включаючи ПДВ, вказана у специфікації та вказується в накладних, які з моменту їх підписання є невід’ємною частиною договору. В ціну врахована вартість упаковки та маркіровки (п. 2.1. договору).

Цей договір набирає чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2008р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по ньому (п. 10.1. договору). Відповідно до п. 4 додаткової угоди від 01.01.2009р. про зміну дистриб’юторського договору № 41-д від 01.07.2008р. п. 10.1. доповнений наступним реченням: „договір вважається кожен раз пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо до кінця його дії, від жодної сторони не надійшла вимога про припинення його дії”.

З огляду на відсутність в матеріалах справи документів, яки б достовірно підтверджували письмові звернення сторін одне до одного з вимогами щодо припинення дії договору –суд вважає, що дія договору автоматично була подовжена на 2009р.

За твердженням позивача, на виконання умов договору, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка товару на загальну суму 130142грн.28коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними №УК-0001213 від 16.04.2009р., №УК-0000841 від 19.03.2009р., копії яких наявні в матеріалах справи. В даних товарно-транспортних накладних є посилання на договір поставки №41-д від 08.08.2008р.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на зазначених товарно-транспортних накладних та штампом підприємства. Відповідач не заперечує факт отримання товару від позивача.

Відповідач в судовому засіданні 11.01.2010р. підтвердив, що поставка товару здійснювалась саме в рамках договору №41-д від 01.07.2008р. (протокол судового засідання від 11.01.2010р.).

На підставі зазначеного, враховуючи, що в договорі №41-д від 01.07.2008р. та в наданих товарно-транспортних накладних предмет (панчішно-шкарпеткові вироби) співпадають, приймаючи до уваги, що інших договорів № 41-д між сторонами не укладалось, доказів зворотного суду не надано, суд дійшов висновку, що поставка товару здійснювалась саме в рамках дистриб’юторського договору №41-д від 01.07.2008р.

Пунктом 2.3 договору сторони передбачили, що оплата за кожну партію виробів повинна бути проведена не рідше одного разу кожних 10 календарних днів, остаточний розрахунок тне пізніше 30 календарних днів з моменту поставки. Моментом поставки вважається дата отримання товару дистриб’ютором, але не більш 5 днів з дати відвантаження зі складу виробника.

За товарно-транспортною накладною №УК-0001213 від 16.04.2009р. граничною датою сплати є 16.05.2009р.; за товарно-транспортною накладною №УК-0000841 від 19.03.2009р. - 18.04.2009р.

За приписом ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, моментом виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманого товару за кожною товарно-транспортною накладною є таким, що настав.

Наразі, всупереч вимогам договору та закону, на момент подання позовної заяви до суду, відповідач не оплатив залишкову вартість отриманого товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 125626грн.04коп.

Суду наданий акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 30.09.2009р. відповідно до якого відповідач погодився, що перед позивачем у нього наявна заборгованість в розмірі 125626 грн. 04 коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Відповідач відповідно до виступу в судовому засіданні 27.01.2010р. (протокол судового засідання від 27.01.2010р.) та заяві №52 від 26.01.2010р. визнав позов в повному обсязі.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Зокрема, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу „Україна”, м. Житомир, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Променерго”, м. Донецьк , в частині стягнення основного боргу в сумі 125626грн.04коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди про зміну дистриб’юторського договору №41-д від 01.07.2008р. п. 6.3. договору викладений в наступній редакції: за несвоєчасну оплату дистриб’ютор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.Сплата пені не звільняє дистриб’ютора від виконання своїх обов’язків за даним договором. Пеня нараховується до моменту її повного погашення, а строк позовної давності пор її стягнення у три роки.

На підставі вищезазначеного пункту договору та враховуючи положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позивачем нарахована пеня в розмірі 7155 грн. 01 коп. за період з 18.04.2009р. по 17.11.2009р. (з урахуванням кожної товарно-транспортної накладної).

Одночасно, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, виходячи з того, що п. 6.3 договору не встановлено іншого порядку припинення нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання сторонами своїх зобов’язань за вказаним договором, до даного спору застосовуються положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Одночасно, суд здійснивши розрахунок суми пені, вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 7155 грн. 01 коп. (з урахуванням кожної товарно-транспортної накладної) підлягають задоволенню в повному розмірі за період з 18.04.2009р. по 18.10.2009р. – заборгованість по накладній № УК-0000841 від 19.03.2009р., за період з 16.05.2009р. по 16.11.2009р. - заборгованість по накладній № УК-0001213 від 16.04.2009р

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 3140грн.65коп. за період з червня 2009р. по листопад 2009р. та 3% річних в розмірі 1910грн.20коп. за період з 16.05.2009р. по 17.11.2009р.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1910грн.20коп. підлягають задоволенню в повному обсязі за період з 16.05.2009р. по 17.11.2009р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 3140грн.65коп. за період з червня 2009р. по листопад 2009р. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено клопотання про арешт грошових коштів та майна відповідача.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що не підлягає задоволенню у зв’язку з тим, що позивач не довів належними доказами наявність у відповідача коштів на рахунках в банках та майна, крім того вказана заява заснована лише на припущеннях позивача стосовно того, що грошові кошти та майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю на момент винесення рішення господарським судом.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, при розгляді справи судом встановлено, що позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 137831грн.90коп.

Виходячи зі змісту ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993р. “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлено ставку державного мита в розмірі 1% ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, позивачем повинно бути сплачено державне мито в сумі 1378грн.32коп.

Як встановлено судом, при подачі позовної заяви позивачем згідно з платіжним дорученням №3122 від 19.11.2009р. було сплачено державне мито в розмірі 1378грн.30коп.

За таких обставин, за висновками суду, у відповідності до ст.47 Господарського процесуального кодексу України позивач при подачі позовної заяви недоплатив державне мито в розмірі 00 грн. 02 коп.

За таких обставин, з позивача на користь Державного бюджету м.Донецька у Ворошиловському районі підлягає державне мито в сумі 00 грн. 02 коп.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 77, 78, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства закритого типу „Україна”, м. Житомир, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Променерго”, м. Донецьк, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Променерго” (за адресою: вул. Владичанського, 32, м. Донецьк, 83017, р/р 26004040070001 в ВАТ „АБ”Бізнес Стандарт”, МФО 335571, код ЄДРПОУ 30454969) на користь Акціонерного товариства закритого типу „Україна” (за адресою: пр. Миру, 16, м. Житомир, 10020, р/р 26005300298001 в Житомирській філії ВАТ ВТБ Банк, МФО 311346, код ЄДРПОУ 00307230) основний борг в сумі 125626грн.04коп., пеню в розмірі 7155 грн. 01 коп., 3% річних в розмірі 1910грн.20коп. та інфляційні витрати в розмірі 3140грн.65коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1378грн.32коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу „Україна” (за адресою: пр. Миру, 16, м. Житомир, 10020, р/р 26005300298001 в Житомирській філії ВАТ ВТБ Банк, МФО 311346, код ЄДРПОУ 00307230) на користь Державного бюджету м.Донецька у Ворошиловському районі державне мито в сумі 00 грн. 02 коп.

Видати накази після набуття рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 27.01.2010р. оголошено повний текст рішення.

Суддя