Постанова № 76408672, 10.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №577/256/18

Номер провадження 22-ц/788/1152/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат ОСОБА_2,ОСОБА_3,

відповідач - Конотопський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді,

представник відповідача - Комар Ірина Ігорівна,

третя особа - міський голова м. Конотоп Семеніхін Артем Юрійович,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 травня 2018 року, в складі судді Кравченка В.О., постановлене у м.Конотопі,

в с т а н о в и в:

18.01.2018 року звернувшись до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати накази Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - Центр соціальних служб) №28-к від 22.11.2017 року «Про внесення змін до штатного розпису» та №3-к від 24.01.2018 року «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1». А також стягнути з Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді 7832,03 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 20000 грн. на відшкодування моральних збитків та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до наказу директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 22.11.2017 року внесені зміни до штатного розпису - виведена посада провідного фахівця із соціальної роботи.

23.11.2017 року позивача - провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1 попереджено про звільнення 24.01.2018 року за скороченням штату на підставі п.1 ст.40, ст..49 КЗпП України. Зазначений наказ винесений без жодної необхідності скорочення штату, оскільки гранична чисельність штату Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у кількості 9 одиниць Міністерством соціальної політики України не переглядалась, жодних розпоряджень щодо необхідності перегляду штатної чисельності Центру соціальних служб з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України не було. Крім того, роботодавцем належним чином не виконані вимоги ст. 492 КЗпП України, позивачу не запропонована жодна вакантна посада; звільнення відбулось під час перебування позивача на лікарняному та внаслідок упередженого ставлення директора Комар І.І.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08.05.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

Доводи апеляційної скарги мотивує наступним. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував, що умови оплати праці, типова структура і штатна чисельність Центру соціальних служб затверджується Міністерством соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України, гранична чисельність працівників Центру соціальних служб вказаними міністерствами не переглядалася; потреба у збільшенні фінансування не є підставою для скорочення посади позивача; крім того, з урахуванням тривалого стажу роботи у Центрі соціальних служб, позивач має переважне право на залишення на роботі відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Третя особа - міський голова м. Конотопа Семеніхін А.Ю. у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечив, просив відмовити у її задоволенні, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08.05.2018 року залишити без змін. Рішення суду вважає законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Судом вірно встановлено, що при звільненні позивача були дотримані всі вимоги трудового законодавства, доводи та аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, а рішення суду - скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала рішення суду першої інстанції просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення - без змін.

Третя особа - міський голова м. Конотопа Семеніхін А.Ю. до суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений, просив розглянути справу без його участі.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до ч. 4 ст. 274, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Центром соціальних служб було дотримано законність процедури скорочення штатної одиниці, права ОСОБА_1 при звільненні не порушені.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, директор Центру соціальних служб в межах своїх повноважень щодо визначення чисельності працівників і штатного розпису письмово звернулась до Міського голови м. Конотоп з пропозицією скорочення посади провідного фахівця із соціальної роботи, обґрунтувавши таку необхідність обмеженими фінансовими можливостями (а.с.93, 94-95). 21 листопада 2017 року міський голова затвердив оновлений штатний розпис на 2018 рік, який складається з 8 штатних посад: директор - 1 посада, провідний бухгалтер - 1 посада, заступник директора - начальник відділу - 1 посада, фахівець із соціальної роботи ІІ категорії - 5 штатних посад (а.с.60), посада провідного фахівця із соціальної роботи виключена із штатного розпису.

Наказом №28-к від 22.11.2017 року внесені зміни до штатного розпису Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, виведена посада провідного фахівця із соціальної роботи - 1 штатна одиниця. Провідний фахівець із соціальної роботи ОСОБА_1 попереджена про наступне звільнення 24.01.2018 року (а.с. 76).

23.11.2017 року, тобто, за два місяці до звільнення в зв'язку зі скороченням штатної одиниці, ОСОБА_1 ознайомлена з вказаним наказом (а.с. 76).

Відповідно до наказу №3-к від 24.01.2018 року провідний фахівець із соціальної роботи ОСОБА_1 звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, з яким того ж дня була ознайомлена (а.с.77).

Проте, о 13 годині 00хв. 24.01.2018 року ОСОБА_1 письмово повідомила керівника Центру соціальних служб про те, що вона з 24.01.2018 року перебуває на лікарняному (а.с. 124, 126).

В зв'язку з настанням тимчасової непрацездатності позивача з 24.01.2018 року наказом Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №6-к від 02.02.2018 року була змінена дата звільнення ОСОБА_1 на 02.02.2018 року (а.с.127).

Таким чином, відповідач дотримав вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності.

Профспілка у Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді відсутня.

Судом також встановлено, що на момент повідомлення ОСОБА_1 про скорочення чисельності штату працівників і до дня її звільнення вакантні посади в Центрі соціальних служб були відсутні, що підтверджується наданими відповідачем штатними розписами на 2017 рік, 2018 рік та наказами про розподіл обов'язків між працівниками Центру соціальних служб №59-ОД від 15.12.2017 року та №9-ОД від 09.02.2018 року (а.с. 58, 60, 145-148), з яких вбачається, що станом на 2017 рік у штаті Центру соціальних служб працювало 9 співробітників, всі наявні вакансії були заповнені, після скорочення посади провідного фахівця із соціальної роботи у 2018 році її посадові обов'язки були розподілені між фахівцями із соціальної роботи ІІ категорії, за період з 23.11.2017 року по 02.02.2018 року нові співробітники до штату Центру соціальних служб не приймались.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді дійсно мало місце скорочення штату, яке стало підставою для звільнення позивача.

На момент звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, вакантних посад, які вона могла б займати за своєю професією чи спеціальністю не було.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про те, що гранична чисельність штату Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у кількості 9 одиниць визначена відповідно до типової структури і штату, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України №709 від 29.06.2016 року, не переглядалась і жодних розпоряджень щодо необхідності перегляду штатної чисельності Центру соціальних служб з боку Міністерства соціальної політики України та Міністерства фінансів України не було, а тому підстави для скорочення посади позивача відсутні не заслуговують на увагу, оскільки затверджені у встановленому порядку типові структура і штат центрів соціальних служб є рекомендованими для органів місцевого самоврядування, а тому формується керівником відповідно до наданих повноважень в межах потреб і можливостей місцевих бюджетів. Крім того, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Посилання позивача на її переважне право залишитися на роботі з підстав визначених статтею 42 КЗпП України також відхиляються апеляційним судом з наступних підстав.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Переважне право залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад. У даному випадку мало місце скорочення посади позивача, яка була єдиною на підприємстві.

Переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Перше право за більш кваліфікованими працівниками визначається статтею 42 КЗпП України, а друге - ні.

Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства.

Оскільки у відповідача відбулася зміна організаційної структури, із якої виключено посаду, яку обіймала позивач, підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України не було.

Тому доводи апеляційної скарги про порушення переважного права позивача на залишення на роботі, як працівника з тривалим безперервним стажем роботи у Центрі соціальних служб, відповідно до ст. 42 КЗпП України відхиляються апеляційним судом, як необґрунтовані.

Проте, заслуговує на увагу наступна обставина.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи з 24.01.2018 року по 02.02. 2018 року включно позивач перебувала на лікарняному та проходила лікування на денному стаціонарі у Комунальному закладі «Конотопська центральна районна лікарня імені академіка М. Давидова» (а.с. 126). 02.02. 2018 року - останній день тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 припав на п'ятницю. За даними листка непрацездатності, позивач повинна була стати до роботи в суботу 03.02.2018 року - вихідний день, тому фактично першим робочим днем є понеділок - 05.02.2018 року.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Наказом директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради від 02.02.2018 року №6-к «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1» дату звільнення позивача з посади провідного фахівця із соціальної роботи у наказі від 24.01.2018 року №3-к «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1» змінено з 24.01.2018 року на 02.02.2018 року (а.с. 77, 127).

Тобто, роботодавець, не дотримуючись вимог статті 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, звільнив позивача 02.02.2018 року - в останній день її перебування на лікарняному, що є грубим порушенням трудового законодавства.

Суд першої інстанції, вказані обставини не врахував, а тому прийшов до помилкового висновку про відсутність порушення прав позивача під час звільнення. З метою захисту порушеного права необхідно змінити дату звільнення, зазначену в наказі директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради від 02.02.2018 року №6-к «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1» з посади провідного фахівця із соціальної роботи за наказом від 24.01.2018 року №3-к «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1» з 02.02.2018 року на 05.02.2018 року.

Варто зауважити, що робота позивача ОСОБА_1 05.02.2018 року у Конотопському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради підлягає оплаті у встановленому порядку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального або матеріального права.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України, для зміни оскарженого рішення в частині дати звільнення позивача з Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї. В іншій оскарженій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 травня 2018 року змінити, доповнивши резолютивну частину:

«Змінити дату звільнення, зазначену в наказі директора Конотопського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Конотопської міської ради від 02.02.2018 року №6-к «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1» з посади провідного фахівця із соціальної роботи за наказом від 24.01.2018 року №3-к «Про звільнення провідного фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1» з 02.02.2018 року на 05.02.2018 року.»

В іншій, оскаржуваній частині, рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: Т.А. Левченко

С.Г. Хвостик