Постанова № 76400250, 10.09.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/3242/17 Номер провадження 22-ц/786/1873/18Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

секретар: Ряднина І.В.

за участю відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Кредитної спілки "Полтава і полтавці"

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2018 року

у справі за позовом Кредитної спілки "Полтава і полтавці" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року Кредитна спілка "Полтава і полтавці" звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 31 березня 2011 року між Кредитною Спілкою та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №46 про надання кредиту в розмірі 100000,00 грн. з процентною ставкою 0,06% щоденно на залишок суми кредиту.

Зазначають, що позивач, у встановленому Кредитним договором порядку, виконав свій обов'язок та надав відповідачу кредит строком на 28 місяців, з 31.03.2011 року по 31.07.2013 року, а відповідач зобов'язався протягом вказаного терміну погасити кредит та відсотки за користування кредитом відповідно до графіка погашення кредиту, який є додатком №1 до даного договору.

Вказують, що, в подальшому ОСОБА_2 порушив графік погашення кредиту, в зв'язку з чим виникла заборгованість за основною сумою кредиту і нарахованими відсотками. Листом від 23.03.2017 року позивач попередив відповідача про наявність заборгованості та вимагав виконати зобов'язання по кредиту. Вказаний лист залишився без реагування з боку ОСОБА_2

У зв'язку з невиконанням позичальником своїх обов'язків, за період з 01.06.2013 року по 30.04.2017 року заборгованість відповідача перед банком становить - 418976,10 грн., з яких: 100000,00 грн. заборгованість за основною сумою кредиту; 233976,10 грн. - нарахованими відсотками за користування кредитом; 85000,00 грн. - інфляційними втратами позивача.

З урахуванням наведеного прохали стягнути на користь КС «Полтава і полтавці» з ОСОБА_2 вказану заборгованість в розмірі 418976,10 грн., вирішити питання судового збору,

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2018 рокупозовну заяву Кредитної спілки «Полтава і полтавці» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, залишено без задоволення.

З цим рішенням не погодився позивач КС «Полтава і полтавці», який, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги зазначають, що місцевим судом не враховано положення ч.1 ст.264 ЦК України, а саме, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею боргу або іншого обов'язку, якими апелянт вважає вчинення позичальником платежів на погашення суми боргу, згідно прибуткових касових ордерів за період з 2011 по 2015 роки.

Зауважують, що на момент виписування зазначених прибуткових касових ордерів діяло Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджено Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 року №637, додатком №2 до якого затверджено Типову форму N КО-1 «Прибутковий касовий ордер», яка не передбачає наявність підпису особи, яка вносить грошові кошти в касу підприємства. Застосування іншої форми касового ордеру Законом не передбачено.

З урахуванням наведеного вважають, що судом зроблено помилковий висновок щодо відсутності документального підтвердження здійснення відповідачем платежів.

У судовому засіданні відповідач нього апеляційну скаргу ине визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2011 року між Кредитною спілкою «Полтава і полтавці» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 46 строком на 28 місяців з 31.03.2011 року по 31.07.2013 року, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 100000,00 грн. з процентною ставкою 0,06% щоденно на залишок суми кредиту (а.с.4-5).

Пунктом 4.2. Кредитного договору сторони погодили строки та розміри поточних платежів на погашення кредиту та виплати процентів, відповідно до Графіку розрахунків, що є додатком №1 до договору (а.с.6).

Свої зобов'язання за вказаним кредитним договором КС «Полтава і полтавці» виконала в повному обсязі надавши відповідачу кредитні кошти на суму 100000,00 грн. згідно Видаткового касового ордеру №851 від 31.03.2011 року (а.с.30).

При цьому, ОСОБА_2 не виконав зобов'язання передбачене ч.2 п.п.3.2.2. договору по сплаті кредиту та відсотків та листом від 23.03.2017 року позивач попередив відповідача про наявність заборгованості та вимагав виконати зобов'язання по кредиту. Вказаний лист залишився без реагування з боку Відповідача (а.с.7).

Внаслідок неналежного виконання умов договору, згідно розрахунку позивача, заборгованість ОСОБА_2 перед КС «Полтава і полтавці» станом на 30.04.2017 року становить 418976,10 грн., з яких: 100000,00 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту; 233976, 10 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 85000,00 грн. - інфляційні втрати.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права у позивача сплив 01.08.2016 року, при цьому зазначав, що доводи спілки про здійснення відповідачем часткового повернення нарахованих відсотків за користування кредитом не доведене належними доказоми, оскільки на прибуткових касових ордерах, наданих на підтвердження заявлених вимог, відсутні підписи відповідача.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правилом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач в повній мірі виконав свій обов'язок за кредитним договором та надав відповідачу кредит у сумі 100000,00 грн., який в свою чергу позичальником у визначені договором строки та розмірі повернутий не був, то з ОСОБА_2 на користь КС «Полтава і полтавці» підлягає до стягнення заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 100000,000 грн.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, пунктом 1.1. кредитного договору процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 0,06% щоденно на залишок основної суми кредиту.

Згідно п.8.1. договору, він набуває чинності з дня його укладення та діє до моменту повного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

Окрім того, п.9.1. кредитного договору (розділ 9 «Відповідальність сторін») передбачено, що при порушенні строків сплати основної суми кредиту та/або процентів, вказаних у графіку розрахунків, більше ніж на три дні, кредитор подвоює процентну ставку, вказану в п.1.1. до моменту повного погашення простроченої заборгованості. Якщо після закінчення місячного строку з дня подвоєння процентної ставки позичальник порушує строки сплати кредиту та/або процентів, то кредитор потроює процентну ставку, вказану в п.1.1. до моменту повного погашення простроченої заборгованості.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки позичальником належним чином умови кредитного договору не виконувались, то вимога позивача про сплату ОСОБА_2 відсотків за період з 01.06.2013 року по 30.04.2017 року є обґрунтованою, при цьому їх розрахунок, зроблений позивачем, є помилковим з урахуванням наступного.

Так, КС «Полтава і полтавці» обраховує заборгованість по відсоткам на підставі п.9.1. договору, виходячи з процентної ставки 0,12% за один день (0,06% х 2) за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року та 0,18% за один день (0,06% х 3) за період з 01.07.2013 року по 30.04.2017 року.

Проте, такий розрахунок є необгрунтованим, оскільки, за своєю правовою природою заборгованість обрахована за відсотковою ставкою 0,06% на день є заборгованістю за відсотками, а інші подвоєні та потроєні відсотки фактично є неустойкою, оскільки нараховуються у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язання та їх нарахування передбачене у розділі 9 «Відповідальність сторін».

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому, як убачається зі змісту позовних вимог, КС «Полтава і полтавці» прохала стягнути на їх користь заборгованість по тілу кредиту, за нарахованими відсотками по кредитному договору та суму інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, тобто стягнення неустойки не є предметом даних позовних вимог.

З урахуванням наведеного, необхідно здійснити перерахунок суми відсотків, а саме: 100000,00 (сума боргу) *0,06% =60 грн. (щоденна відсоткова ставка); 60*1430 (період нарахування) = 85800,00 грн.

При цьому, як стверджував позивач та вбачається з деталізованого розрахунку заборгованості за Кредитним договором №46 від 31.03.2011 року (а.с.29) ОСОБА_2 здійснив часткову оплату відсотків на користування кредитом на суму 21623,90 грн., а тому розрахований розмір відсотків необхідно зменшити на вказану суму.

Відтак, з ОСОБА_2 на користь КС «Полтава і полтавці» підлягає до стягнення сума нарахованих відсотків у розмірі 64176,1 (85800,00- 21623,90) грн.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про правомірність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь КС «Полтава і полтавці» суми інфляційних втрат за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2017 в розмірі 85000,00 грн., нарахованих згідно положень, викладених у Листі Верховного Суду України «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ « від 03.04.1997 року №62-97р.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За приписом ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, як убачається з деталізованого розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 46 від 31.03.2011 року (а.с.29) та прибуткових касових ордерів № 1190 від 08.06.2011 р.; №1451 від 22.07.2011 р., №1536 від 12.08.2011 р., № 1179 від 05.09.2012 р., №1360 від 05.10.2012 р., №1521 від 06.11.2012 р.; №1736 від 14.12.2012 р.; №18 від 03.01.2013; №171 від 04.02.2013 р.; №339 від 01.03.2013, №514 від 08.04.2013 р.; №652 від 08.05.2013 р.; №1124 від 15.08.2013 р.; №1212 від 04.09.2013 р.; №1361 від 01.10.2013 р.; № 1516 від 05.11.2013 р.; №1646 від 03.12.2013 р.; № 32 від 10.01.2014 р.; № 171 від 11.02.2014 р.; № 373 від 25.03.2014 р.; № 467 від 16.04.2014 р.; № 616 від 28.05.2014 р.; № 649 від 06.06.2014 р.; № 868 від 07.08.2014 р.; № 956 від 02.09.2014 р.; № 961 від 03.09.2014 р.; № 1148 від 30.10.2014 р.; № 1228 від 28.11.2014 р.; №1297 від 29.12.2014 р.; № 65 від 30.01.2015 р.; № 108 від 27.02.2015 р.; № 150 від 31.03.2015 р.; № 188 від 30.04.2015 р.; № 212 від 29.05.2015 р. (а.с.30-64, 84-118) відповідачем вносились кошти на виконання умов кредитного договору №46 від 31.03.2011 року, останній з яких було здійснено 29.05.2015 року Прибутковий касовий ордер №212, що свідчить про визнання ОСОБА_2 боргу та переривання строку позовної давності.

При цьому, висновок місцевого суду про неналежність вказаних вище прибуткових касових ордерів, як доказів переривання строку позовної давності, оскільки на ордерах не міститься підпис позичальника, колегія суддів вважає помилковим, оскільки на час здійснення вказаних платежів та складання наведених вище прибуткових касових ордерів діяло Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджено Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 року №637, додатком №2 до якого затверджено Типову форму N КО-1 «Прибутковий касовий ордер», яка не передбачає наявність підпису особи, яка вносить грошові кошти в касу підприємства.

Відповідно до наведеного колегія суддів вважає. що строк позовної давності позивачем не пропущено, а його вимоги про стягнення боргу відсотків та інфляційних втрат є в основному обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Твердження відповідача про наявність між ним та кредитною спілкою трудових відносин та на підтвердження надання довіреності №11 від 14.01.2015 року не може свідчити про відсутність підстав для виконання його боргових зобов'язань чи неналежності як доказів по справі наведених вище прибуткових касових ордерів, оскільки є різними видами правовідносин, які склались між сторонами, при цьому доказів їх спорідненості матеріали справ не містять.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі позову КС «Полтава і полтавці» було сплачено 6284,65 грн. судового збору, та при подачі апеляційної скарги - 9426,96 грн.

При цьому ціна позову складала - 418976,10 грн., а даним рішення визначено до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача сума коштів за основним боргом, відсотками та інфляційній втрати в розмірі - 249176,1 (100000,00+64176,1-85000,00)грн., тобто позовні вимоги задоволено на 59,47% (249176,1 х100: 418976,10 =59,47%).

З урахуванням наведеного з відповідача ОСОБА_2 на користь КС «Полтава і полтавці» необхідно стягнути 9343,69 (6284,65+9426,96 )*59,47%) грн. судових витрат.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Кредитної спілки "Полтава і полтавці", - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 травня 2018 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Кредитної спілки "Полтава і полтавці" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки "Полтава і полтавці" заборгованість за основною сумою кредиту, нарахованих відсотків та інфляційних втрат позивача у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору №46 від 31.03.2011 року в розмірі 249176,10 (двісті сорок дев'ять тисяч сто сімдесят шість гривень 10 коп. ) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Полтава і полтавці» 9343,69 (дев'ять тисяч триста сорок три гривні 69 коп.) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ С.М. Бондаревська

/підпис/ О.Ю. Кузнєцова

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун