Рішення № 76399912, 16.08.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 16.08.2018 Справа № 554/8204/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 р. м.Полтава

справа № 554/8204/16-ц

провадження № 2/554/1083/2018

Октябрський районний суд м.Полтави в складі: головуючого судді Шевської О.І..,

за участю секретаря - Дроздова Д.А.

позивача – ОСОБА_1

представнка відповідача – ОСОБА_2

прокурора – Харенко В.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа: ГУ Державної казначейської служби України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звертаючись з позовом до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа: ГУ Державної казначейської служби України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, просить стягнути Державного бюджету України шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 500 000 грн. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3, 16.05.1995 року при виконанні службових обов’язків в органах внутрішніх справ отримав тяжкі тілесні ушкодження та останньому встановлена 2 група інвалідності безстроково, згідно довідки МСЕК №0313342 серії 7-66 ТЕ. З 12.12.1998 року позивачу ОСОБА_4 управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області призначено і в подальшому декілька раз перераховано безстроково пенсію по інвалідності другої групи. В першому кварталі 2007 року пенсійна справа позивача прийнята на облік до ОСОБА_4 управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Із серпня 2008 року ГУПФ України на підставі внутрішньої перевірки пенсійної справи та листа Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи від 20.05.2008 року №683 нарахування та виплату пенсії позивачу припинено. Відповідно до постанови Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07.02.2011 року у адміністративній справі №2а-14/11 позов ОСОБА_3 про неправомірні дії щодо припинення виплати пенсії по інвалідності та зобов’язання відновлення пенсійних виплат – задоволено та зобов’язано УПФУ Автозаводського району м.Кременчук Полтавської області відновити пенсійні виплати ОСОБА_3 з серпня 2008 року як інваліду 2 групи у відповідності до вимог ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 вищевказану постанову скасовано та прийнято нову, якою рішення ГУПФ України Полтавської області про припинення пенсійних виплат позивачу визнано неправомірним, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено та зобов’язано ГУПФ України в Полтавській області відновити пенсійні виплати ОСОБА_3 з серпня 2008 року, як інваліду 2 групи у відповідності до вимог ЗУ « «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.10.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 року – без змін. Позивач, вважає, що протиправними діями відповідача у серпні 2008 року було позбавлено позивача джерела для існування як інваліда 2 групи, та протягом майже 8 років позивач не отримував належні йому соціальні виплати, та незважаючи на наявність інвалідності , змушений був тяжко працювати, адже повинен був забезпечувати сім’ю, зокрема свого неповнолітнього сина. Такими діями відповідача позивачу завдано душевних страждань та переживань в результаті чого загострилися хвороби, отримані під час виконання службових обов’язків. У 2009 року позивач змушений був лікуватися у обласній лікарні м.Луцьк у відділенні нейрохірургії, де останньому проводилися операції на хребті, які він сам оплатити не міг, та їх оплачувала його мати, що пригнічувало позивача ще більше. Переживання матері позивача за його здоров’я та соціальна несправедливість до нього з боку органів державної влади призвели до її передчасної смерті на думку позивача. Позбавлення пенсії потягло за собою порушення нормального функціонування організму в цілому, підтримання стану здоров’я стало неможливим через відсутність коштів.. Неможливість придбання продуктів та непродовольчих товарів призвело позивача до непоправних душевних страждань. Самостійне невиконання ГУПФ України в Полтавській області рішення про виплату позивачу пенсії як інваліду 2 групи не виконувалося протягом 4 років. Рішення виконане лише після звернення до Державної виконавчої служби України і навіть не в повному обсязі, не враховано надбавки та індекс інфляції. Вказав, що в результаті незаконної відмови у виплаті пенсії позивач втратив повноцінний сон та можливість в установленому ритмі спілкуватися зі своїми знайомими та друзями, постійно знаходився на тяжкій роботі не піклуючись про своє здоров’я належним чином. Неможливість виконувати високооплачувану роботу та неотримання належної соціальної допомоги призвело до руйнування сім’ї позивача та розлучення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити в повному обсязі, врахувати письмові пояснення від 28.04.217 року, обставини викладені в позовній заяві, підтверджуючі документи, які містяться в матеріалах справи. Просив звернути увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, звертав увагу суду на заперечення які містяться в матеріалах справи та відсутність причинного зв’язку між неправомірною поведінкою пенсійного органу та моральною шкодою. Просив також суд звернути увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», на яку посилався представник позивача в своїй промові.

Прокурор повністю підтримав позицію відповідача, звертав увагу суду на те, що позивачем не доведено наявності у відповідача чотирьох елементів деліктної відповідальності, вказував на те, що доказів про заподіяння моральної шкоди позивачем не надано, тому позов задоволенню не підлягає.

Представник відповідача Державної казначеської служби України в судове засідання не зявився.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги письмові заяви сторін щодо предмета спору, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, ОСОБА_3, 16.05.1995 року при виконання службових обов’язків в органах внутрішніх справ та отримав тяжкі тілесні ушкодження та останньому встановлена 2 група інвалідності безстроково, згідно довідки МСЕК №0313342 серії 7-66 ТЕ.

З 12.12.1998 року позивачу ОСОБА_4 управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області призначено і в подальшому декілька раз перераховано безстроково пенсію по інвалідності другої групи.

В першому кварталі 2007 року пенсійна справа позивача прийнята на облік до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Із серпня 2008 року ГУПФ України на підставі внутрішньої перевірки пенсійної справи та листа Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи від 20.05.2008 року №683 нарахування та виплату пенсії позивачу припинено.

Відповідно до постанови Автозаводського районного суду м.Кременчука від 07.02.2011 року у адміністративній справі №2а-14/11 позов ОСОБА_3 про неправомірні дії щодо припинення виплати пенсії по інвалідності та зобов’язання відновлення пенсійних виплат – задоволено та зобов’язано УПФУ Автозаводського району м.Кременчук Полтавської області відновити пенсійні виплати ОСОБА_3 з серпня 2008 року як інваліду 2 групи у відповідності до вимог ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 вищевказану постанову скасовано та прийнято нову, якою рішення ГУПФ України Полтавської області про припинення пенсійних виплат позивачу визнано неправомірним, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено та зобов’язано ГУПФ України в Полтавській області відновити пенсійні виплати ОСОБА_3 з серпня 2008 року, як інваліду 2 групи у відповідності до вимог ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.10.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 року – без змін.

Позивач, вважає, що протиправними діями відповідача у серпні 2008 року було позбавлено позивача джерела для існування як інваліда 2 групи, та протягом майже 8 років позивач не отримував належні йому соціальні виплати , та незважаючи на наявність інвалідності , змушений був тяжко працювати, адже повинен був забезпечувати сім’ю, зокрема свого неповнолітнього сина.

Позивачем ставиться питання про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди в сумі 500 тис. грн.

Водночас в обґрунтування підстав для її відшкодування позивач посилається на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012.

Позивачем неправильно застосовуються норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, зокрема, щодо підстав для відшкодування шкоди, яка відноситься до деліктної відповідальності.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

3) в інших випадках, встановлених законом.

У своєму позові ОСОБА_3 посилається на статтю 1173 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.п. 2,5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», особа має право на відшкодування моральної шкоди лише у випадках прямо передбачених законодавством. Умовами для покладання на особу відповідальності за шкоду, заподіяну іншій особі, є протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і негативними наслідками та вина заподіювача.

Отже, для застосування деліктної відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду на яку послався позивач, як на підставу позовних вимог, не встановлено протиправність дій відповідача та не встановлено будь якої цивільно-правової відповідальності відповідача чи посадових осіб Пенсійного фонду, тому вона не встановлює безумовність відшкодування моральної шкоди або факту моральних страждань позивача.

Таким чином, сам цей факт не є свідченням завдання позивачу шкоди та наявністі підстав для її відшкодування, оскільки не утворює усіх складових елементів цивільної відповідальності. Натомість, законодавець покладає обов’язок доведення перед судом заподіяння цієї шкоди у відповідності до вимог ч. 3 ст. 12, 81 ЦК України саме на позивача.

Разом із цим, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктами 4 і 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, якими доказами це підтверджується, а суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Однак, позивачем при подачі позовної заяви до суду не надано доказів на підтвердження факту наявності моральних страждань, втрат немайнового характеру, розрахунок завданої моральної шкоди.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи, викладені в позовній заяві, щодо відшкодування моральної шкоди, не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського судуз прав людини усправі «Проніна проти України» від 18липня 2006року).

Керуючись, ст.ст.2, 4, 6,13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263,265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа: ГУ Державної казначейської служби України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено 27.08.2018 року.

Суддя О.І. Шевська