Постанова № 76396651, 12.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/1080/18-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.Провадження № 22-ц/780/2874/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 58 12.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П., Журби С.О., розглянувши в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення вихідної допомоги,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Васильківської філії по експлуатації газового господарства публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - Васильківська ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз») про стягнення вихідної допомоги в розмірі 11 717,10 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що в період з 9 квітня 2013 року по 21 травня 2015 року він працював на посаді контролера газового господарства служби режимів газопостачання, обліку та контролю за витрачанням природного газу споживачами Васильківської ФЕГГ (далі - контролер). За цей час його двічі звільняли із займаної посади, однак рішеннями судів він був поновлений на роботі із стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди. Позивач вважає, що на підставі статей 40, 44 КЗпП України він має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з поновленням на роботі, яку раніше він виконував, проте відповідач проігнорував такий обов'язок.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушено порядок вирішення заявленого відводу судді - головуючому у справі Корнієнку С.В. та не постановлено з цього приводу ухвали. Відзив на позовну заяву відповідач не подавав, тобто вважається таким, що не заперечував проти заявлених вимог. Суд не врахував, що згідно статті 44 КЗпП України вихідна допомога повинна виплачуватися йому з підстав, визначених в пункті 6 статті 40 КЗпП України, а саме поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Суд не надав належну оцінку долученим до позовної заяви рішенням судів, розрахунку суми вихідної допомоги та обставинам постійного порушення відповідачем законодавства про працю. Всупереч статі 221 ЦПК України суд не з'яcував обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками, а також не дотримався положень частини 1 статі 262 ЦПК України щодо наявності підстав для постановлення окремої ухвали відносно протиправних дій посадових осіб Васильківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз», тому позивач просить апеляційний суд вирішити дане питання.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та що виникають з трудових відносин.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв'язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

За правилом частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що наказом Васильківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» № 76-К від 8 квітня 2013 року ОСОБА_4 було прийнято на роботу контролером газового господарства служби режимів газопостачання, обліку та контролю за витрачанням природного газу споживачами з 9 квітня 2013 року.

Відповідно до наказу № 194-к від 21 серпня 2013 року позивача звільнено із займаної посади з 22 серпня 2013 року зі згоди профспілкового комітету за прогул без поважних причин, відповідно пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2013 року ОСОБА_4 було поновлено на посаді контролера із стягненням з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 6 298,50 грн. та відшкодуванням моральної шкоди в розмірі 500 грн., а всього 6 798,50 грн.

На виконання даного рішення відповідачем видано наказ № 265-К від 28 листопада 2013 року, яким скасовано наказ № 194-к від 21 серпня 2013 року про звільнення, поновлено позивача на займаній посаді з 28 листопада 2013 року та виплачено указані вище суми.

Наказом Васильківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» № 140-к від 4 червня 2014 року позивача звільнено з посади контролера з 4 червня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, згідно пункту 3 статті 40 КЗпП України, з виплатою компенсації за 15 днів невикористаної щорічної відпустки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2014 року ОСОБА_4 було поновлено на посаді контролера із стягненням з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 14 026,49 грн. та відшкодуванням моральної шкоди в розмірі 500 грн., а всього 14 526,49 грн.

На виконання даного рішення відповідачем видано наказ № 302-к від 19 грудня 2014 року, яким скасовано накази № 140-к від 4 червня 2014 року про звільнення, № 134-в від 4 червня 2014 року про накладення дисциплінарного стягнення, № 111-в від 6 травня 2014 року про порушення трудової дисципліни, поновлено позивача на займаній посаді з 19 грудня 2014 року та виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2 018,23 грн.

Згідно наказу Васильківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» № 183 від 21 травня 2015 року, позивача звільнено з посади контролера з 21 травня 2015 року на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за 24 дні невикористаної щорічної відпустки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що попередні звільнення позивача з роботи були визнані незаконними відповідними судовими рішеннями з його поновленням на займаній посаді та стягненням з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу, а його чергове звільнення відбулося в порядку положень пункту 3 статті 40 КЗпП України, тому підстави для виплати йому вихідної допомоги відсутні.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За приписами пункту 6 статті 40 КЗпП України, на який посилався позивач, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У відповідності до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Таким чином, правова конструкція вищезазначених норм передбачає, що при припиненні трудового договору з працівником у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, який раніше виконував цю роботу (займав посаду), працівник, трудові відносини з яким припиняються, має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача була двічі звільнено із займаної посади контролера Васильківської ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) та пункту 3 статті 40 КЗпП України (систематичного невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків) та рішеннями судів він був поновлений на роботі із стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у виплаті вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, оскільки при звільненні за прогул без поважних причин або систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків законодавством не передбачена виплата вихідної допомоги.

Крім того, судом не встановлено порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору згідно положень статтей 38, 39 КЗпП України, відтак підстав для виплати вихідної допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку також немає.

Вирішуючи спір, міськрайонний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, тому дійшов правильного висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача заявленої суми коштів.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом порушено порядок вирішення заявленого відводу судді - головуючому у справі Корнієнку С.В. та не постановлено з цього приводу ухвали не ґрунтується на матеріалах справи, з якої вбачається, що в судовому засіданні 20 квітня 2018 року було поставлено ухвалу про залишення без задоволення заяви ОСОБА_4 про відвід судді з мотивів того, що незгода позивача з рішеннями судді Корнієнка С.В. в інших справах за участю позивача та його особисті міркування не є належним підтвердженням упередженості чи необ'єктивності судді у розгляді даної справи.

Частинами 1, 2 статті 40 ЦПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Згідно частини 5 статті 40 ЦПК України якщо на час подання заяви про відвід судді у суді здійснюють правосуддя менше трьох суддів, вирішення питання про відвід здійснюється в нарадчій кімнаті суддею, який розглядає справу чи вчиняє іншу процесуальну дію, про що виноситься ухвала. У такому разі положення частин третьої та четвертої цієї статті не застосовуються.

При цьому за правилом статті 221 ЦПК України головуючий з'ясовує обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками та роз'яснює їх у разі необхідності, проте під час розгляду справи такої необхідності встановлено не було, адже сторони до початку розгляду справи по суті заявляли клопотання, висловлювали свої заперечення і пояснення щодо них, ознайомлювалися з матеріалами справи, подавали докази, тощо, тобто були освідомленні з процесуальними правами та обов'язками учасника справи.

Крім цього, згідно положень частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Оскільки реалізація правового механізму, передбаченого нормою статті 262 ЦПК України, є правом суду, а не його обов'язком, та можлива виключно у випадку порушення закону, чого встановлено не було під час розгляду справи в межах заявлених вимог, апеляційний суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали стосовно порушення відповідачем законодавства про працю. В той же час апеляційний суд враховує, що окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням суду, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню у майбутньому.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: Н.В. Ігнатченко

Л.П. Сушко

С.О. Журба