Постанова № 76394329, 03.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 752/7875/16-а Суддя (судді) першої інстанції: Мирошниченко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря с/з: Григорук В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 березня 2018 року, що прийняте о 15 год. 59 хв. у місті Києві, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просив суд зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві признати йому пенсію за віком за наявності 431 місяця страхового стажу відповідно до ч.2 ст. 27 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні віку 60 років, з 21.08.2015р.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року та направити справу для розгляду до іншого суду.

Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_3 перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 21.08.2015 року стримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначену Протоколом № 10490 від 16.10.2015 року.

24 листопада 2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва із заявою, в якій просив долучити до матеріалів пенсійної справи архівні довідки Ніжинської міськради стосовно його роботи у фірмі «Полісся» з серпня 1981 року по серпень 1982 року.

13 січня 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва із заявою, в якій просив долучити до раніше поданої заяви про призначення пенсії довіку муніципального архіву Нерюнгринського району Республіки Саха (Якутія). 21 березня 2016 року позивачем на адресу управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва було направлено заяву про залучення до раніше поданих документів довідки № 64/2402 від 02.02.2016 року відділу МВС Росії Нерюнгрінського району Республіки Саха (Якутія).

28 березня 2016 року управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на адресу Пенсійного фонду Російської Федерації було направлено лист № 4541/11 від 28.03.2016 року, в якому управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва просило провести зустрічну перевірку правомірності видачі довідки про заробітну плату від 02.02.2016 року № 62/2402 за період з 26.04.1983 року по 18.08.1986 року, видану ОСОБА_3 та надіслати на адресу Управління акт зустрічної перевірки.

25 квітня 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва із заявою, в якій просив для нарахування пенсії врахувати заробітну плату за час роботи у ДККТВ фірма «Полісся», БУ № 14 тресту «Промстрой» комбіната «Якутуглестрой», МВД Якутськой АССР РСФСР.

Листом № 450/03/К-184 від 17.06.2016 року Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивача було повідомлено, що у відповідності до матеріалів пенсійної справи для нарахування пенсії йому було враховано архівну довідку від 04.12.2015 року № С-2713 по заробітній платі за час роботи у ДККТВ фірми "Полісся", БУ № 14 тресту "Промстрой" комбіната "Якутуглестрой", МВД Якустськой АССР РСФСР.

Відповідно до Розпорядження № 832969 від 22.01.2016 року було проведено перерахунок пенсії позивача. При зазначеному перерахунку при обчисленні розміру пенсії позивача була врахована архівна довідка № К.-140-2/13-70 від 04.11.2015 року, видана виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області за період роботи з серпня 1981 року по серпень 1982 року та архівна довідка № С-2713 від 04.12.2015 року, видана Муніципальною "бюджетною установою "Муніципальний архів Нерюнгрінського району" за період роботи з листопада 1982 року по квітень 1983 року. Розмір пенсії обчислено з рахуванням страхового стажу 22 роки 10 місяців 15 днів (стаж пораховано 50.09.2015 року), коефіцієнт стажу позивача становить - 0,22833 - 274 місяці, коефіцієнт стажу з урахуванням кратності - 1,35 - 0,30826. Загальний розмір пенсії за віком становить - 619,11 грн., також позивачу встановлена державна адресна допомога - 329,89 грн. Таким чином, розмір нарахованої пенсії становить - 949,00 грн.

За твердженням позивача, оскільки статтею 11 «Соглашения о гарантиях прав граждан государств-участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения», міжнародного акту підписаного Україною, не передбачено легалізації доказових документів, то норма ч.1 ст.40 закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про підтвердження уточнюючої довідки первинними документами без уточнення в законі вимог до таких документів є такою що суперечить міжнародним зобов'язанням України, тим більше що п.5 «;Прикінцевих положень» закону « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказує на те, що «...Період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. При цьому, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (з наступними змінами і доповненнями) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхового стажу за період до впровадження системи персоніфікованого обліку здійснюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Перелік районів Крайньої Півночі та місцевостей, які прирівнюються до них, робота в яких дає право на пільгове обчислення стажу відповідно до Указів Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року та від 26 вересня 1967 року, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР 10 листопада 1967 року №1029.

Підтвердження пільг здійснюється на підставі відповідних записів у трудовій книжці, довідок та письмових договорів, в яких, зокрема повинно бути зазначено термін дії договору та пільги, які надавалися працівникові.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно ст.41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до заробітної плати для обчислення пенсії враховуються, зокрема, суми виплат (доходу), отримуваних до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Районний коефіцієнт - показник відносного збільшення заробітної плати з метою компенсації додаткових витрат і підвищених витрат праці, пов'язаних з виконанням роботи і проживанням в регіонах з важкими кліматичними умовами. В даний час районні коефіцієнти, розмір яких від 1,1 до 2,0, застосовуються до заробітної плати працівників, зайнятих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, районах Сибіру, Далекого Сходу, Уралу, північних регіонах європейської частини Російської Федерації.

Тобто, такий коефіцієнт пов'язаний саме із проживанням та роботою особи на території, в тому числі, районів Крайньої Півночі.

Як встановлено ст.66 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який введений в дію з 1 січня 1992 року, до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до п.1 ст.2 Закону України «Про збір та обов'язкове державне пенсійне страхування», об'єктом оподаткування для платників збору, визначених підпунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці». Таким чином, об'єктом оподаткування є заробітна плата з урахуванням районного коефіцієнта.

Згідно ч.1 ст.43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюються за нормами цього Закону на підставі документів, про вік, страховий стаж, заробітну плату (доходів) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Водночас, приписами частини 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Так, у відповідності до п.3 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода від 13 березня 1992 року), обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Отже, в даній угоді немає жодних застережень та заборон включати надбавки до заробітної плати (районні коефіцієнти, північну надбавку). Також стаття 5 цієї ж Угоди зазначає, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно з частинами другою та третьою ст. 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.

Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Статтею 3 Угоди від 13 березня 1993 року також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації.

Відповідно до положень статті 14 Федерального закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості особам, які проживають в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях, збільшується на відповідний районний коефіцієнт, який встановлюється Урядом Російської Федерації залежно від району (місцевості) проживання, на весь період проживання зазначених осіб у цих районах (місцевостях). При переїзді громадян на нове місце проживання в інші райони Крайньої Півночі і прирівняні до них місцевості, в яких встановлено інші районні коефіцієнти, фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості визначається з урахуванням розміру районного коефіцієнта за новим місцем проживання.

При виїзді громадян за межі районів Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостей на нове місце проживання фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості визначається відповідно до пунктів 2 - 5 цієї статті (тобто без урахування районного коефіцієнта).

Аналогічні положення закріплені і в частині третій ст. 96 Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15.05.1990 року №1480-І, відповідно до якої при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.

Так, відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_3, що була досліджена судом першої інстанції, страховий стаж останнього з 01.07.2000 року становить 1 рік 10 місяців 7 днів. З періоду, за який заховується заробітна плата, вилучено періоди з 01.12.1984 року по 28.02.1987 року (23 місяці), внаслідок чого індивідуальний коефіцієнт заробітної плати збільшився з 0,48312 до 0,67696. Отже, автоматизовану оптимізацію було проведено відповідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_3 (дата формування виписки: 08.10.2015 року), з 2000 року по березень 2008 року та з жовтня 2008 року по березень 2014 року відсутня інформація щодо сплати страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді вказаної справи не встановлено протиправного втручання відповідача в права та інтереси заявника, а позивачем не доведено, що поведінка територіального органу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві в установлених правовідносинах має безпосередній вплив на його суб'єктивні права та обов'язки.

Крім того, колегія суддів зважає також на ту обставину, що Законом №1788-XII та Законом №1058-IV, які були чинними на час призначення позивачу пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта.

Разом з тим, наведеними Законами регулюються виключно питання включення заробітку за період страхового стажу, що є відмінним від трудового. Спірний період роботи позивача не є страховим в розумінні Закону №1058, оскільки набутий не на території України і внески сплачувалися не до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування України, у зв'язку з чим правила щодо обчислення пенсії з урахуванням такого заробітку застосовуються з урахуванням двосторонньої міжнародної угоди, якою є Тимчасова Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року.

Аналогічний правових підхід відповідає висновку, висловленому Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року №345/3172/17.

Отже, аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість вимог даного позову та відсутність правових підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 34, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 10.09.2018р.