Постанова № 76392656, 06.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/662/18 Справа № 203/4578/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», третя особа - ОСОБА_5, про поновлення строку на оскарження, визнання незаконним та скасування наказів про оголошення догани та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року, з урахуванням ухали про виправлення описки від 20 грудня 2017 року, позов ОСОБА_4 до ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», третя особа - ОСОБА_5, про поновлення строку на оскарження, визнання незаконним та скасування наказів про оголошення догани та про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №4150к від 15 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з посади інженера з безпеку руху автотранспортного цеху ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод». Поновлено ОСОБА_4 на посаді інженера з безпеку руху автотранспортного цеху ПрАТ Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» з 16 вересня 2016 року. Стягнуто з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 вересня 2016 року по 07 серпня 2017 року в сумі 51699 грн. 21 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь держави судовий збір в сумі 1102 грн. 40 коп. Стягнуто з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 1800 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача ОСОБА_4 на посаді інженера з безпеку руху автотранспортного цеху ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» з 16 вересня 2016 року. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 2957 грн. 92 коп. з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів (том 2 а.с.14-19,46).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (том 2 а.с.24-25).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 1365к від 14.09.2015 позивача прийнято на посаду інженера з безпеку руху автотранспортного цеху Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (том 1 а.с.5).

Наказом № 547 від 30.07.2016 позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни та невиконання 29.07.2016 вказівки свого безпосереднього керівництва (том 1 а.с.44).

Розпорядженням № 23 від 25.07.2017, в зв'язку з виробничою необхідністю та аналізу стану безпеки руху і попередження аварійності за участю автотранспорту підприємства, позивача було зобов'язано, в строк до 29.07.2016, надати зазначені в розпорядженні документи (том 1 а.с.45).

Згідно представленої суду службової записки в.о. головного інженера ОСОБА_6 на ім'я в.о.голови правління ОСОБА_5, датованої 29.07.2016, повідомляється про доведення до відома ОСОБА_4 розпорядження від 25.07.2017 на ранковій нараді (том 1 а.с.47).

Також суду надано акт від 29.07.2017 про відмову ОСОБА_4 від дачі пояснень стосовно порушення трудової дисципліни та невиконання 29.07.2016 вказівки безпосереднього керівництва (том 1 а.с.46).

Перевіряючи доводи та заперечення сторін щодо заявлених вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 547 від 30.07.2016, суд першої інстанції зазначив, що останній не містить таких обов'язкових складових даного виду рішення роботодавця, як часу вчинення проступку та його суті (в чому полягає порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни, дата вчинення, які вимоги посадової інструкції та/або законодавчих та нормативних актів порушено); які саме вказівки безпосереднього керівництва не було виконано позивачем.

При цьому, якщо мова йдеться про невиконання розпорядження № 23 від 25.07.2016, суд враховує, що останнє не містить підпису позивача про ознайомлення та позивач факт його ознайомлення з розпорядженням заперечував.

Навіть за умови доведення до позивача змісту розпорядження на ранковій нараді 29.07.2016, як це зазначено в службовій записці в.о. головного інженера, відповідачем при вирішення питання про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності не враховано чи мав останній реальну можливість надати документи в строк до 29.07.2016 за умови його усного повідомлення про зміст вказаного розпорядження в цей же день.

Крім того, зі змісту розпорядження взагалі не зрозуміло кому саме був зобов'язаний позивач надати відповідні документи та, що заважало керівництву підприємства самостійно отримати відповідні документи за місцем їх зберігання на підприємстві в разі виробничої необхідності.

Враховуючи зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ № 547 від 30.07.2016 не можна вважати законними та таким, що винесені відповідачем з дотриманням вимог ст.149 КЗпП України, з урахуванням та належним з'ясуванням всіх обставин проступку, обставин за яких його було вчинено, характеру проступку та ступеню вини позивача, його попередньої роботи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не був ознайомлений з оскаржуваним наказом № 547 від 30.07.2016 в день його винесення та про наявність останнього дізнався лише в день звільнення при ознайомлені з наказом про звільнення, в якому підставою для цього зазначено наказ № 547.

Копія наказу № 547 від 30.07.2016 була надана представником відповідача та долучена судом до матеріалів справи в судовому засіданні 21.11.2016 (а.с.44,82), в якому приймали участь і позивач та його представник.

А тому, суд вважає, що строк на оскарження цього наказу повинен відраховуватись саме з цієї дати, коли позивач мав реальну можливість ознайомитись зі змістом наказу.

Разом з тим, уточнена позовна заява, в якій позивач збільшив свої позовні вимоги, заявивши вимогу про визначення незаконним та скасування наказу № 547, була подана лише 06.04.2017, тобто з пропуском встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку.

Належних доказів та обґрунтувань щодо поважності причин пропуску такого строку позивачем суду представлено не було.

В зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови позивачу в поновленні строку на оскарження наказу № 547 від 30.07.2016 та як наслідок, про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування даного наказу.

В цій частині рішення суду не оскаржується а тому судом не ревізується.

Наказом № 4150к від 15.09.2016 позивача звільнено з займаної посади на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин. Підставою для винесення наказу зазначено: накази № 547 від 30.07.2016 та № 606 від 19.08.2016 про оголошення догани за порушення трудової дисципліни (а.с.6).

Наказом № 213к від 20.03.2017 дату звільнення позивача було змінено на 27.09.2016 (а.с.145).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2016 наказ № 606 від 19.08.2016 було визнано незаконним та скасовано.

В частині наказу №5 47 від 30.07.2016 судом під час розгляду даної справи також встановлено незаконність винесення останнього.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що визначені п.3 ст.40 КЗпП України підстави для звільнення позивача відсутні.

Разом з тим, позивача було звільнено не за вчинення ним чергового порушення трудових обов'язків та дисципліни після застосування дисциплінарних стягнень у вигляді догани за наказами № 547 та № 606, а фактично за наслідками тих саме порушень, що протирічить нормам ст.61 Конституції України та ст.147 КЗпП України.

Також, згідно лікарняного листка та виписки з медичної картки стаціонарного хворого (а.с.7,8) в період з 15.09.2016 по 26.09.2016 останній перебував на стаціонарному лікуванні.

Наказ № 213к від 20.03.2017, яким відповідачем дату звільнення позивача було змінено на 27.09.2016, було видано вже під час розгляду даної цивільної справи, після оскарження останнім наказу про звільнення. А тому, суд критично ставиться до вказаного наказу та розцінює його, як намір відповідача виправити порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив, із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 та необхідність їх задоволення в частині визнання незаконним та скасувати наказу № 4150к від 15.09.2016 та поновлення позивача на посаді, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2016 по 07.08.2017 в сумі 51699 грн. 21 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів (5915,77 грн. заробітної плати за два останні відпрацьовані місяці / 23 фактично відпрацьовані дні = 257,21 грн. середньоденної заробітної плати. 257,21 грн. х 201 дні вимушеного прогулу = 51699,21 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_4 був звільнений за те, що в результаті перевірки автотранспортного цеху 14.09.2016 було виявлено ряд порушень вимог нормативно-правових актів ОСОБА_4 в частині безпеки дорожнього руху та охорони праці, по результатам перевірки був складений акт про порушення допущені ОСОБА_4, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було зазначено судом першої інстанції, в період з 15.09.2016року по 26.09.2016 останній перебував на стаціонарному лікуванні, а тому його звільнення 15.09.2016 в період перебування на лікарняному - є порушенням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України.

Посилання апелянта на те, що суд не дав належної оцінки наявним у справі доказам та що оцінка доказам дана неправильно - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до ст. 212 ЦПК України (чинної на час ухвалення рішення) виключне право оцінки доказів належить суду першої інстанції, який у рішенні дав оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку у їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахунку суми середньої заробітної плати позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки апелянт в основу даного доводу посилається лише на помилку суду першої інстанції в зазначені дати, яка виправлена ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: