Рішення № 76391885, 07.09.2018, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер № 225/2079/18

Провадження № 2/225/674/2018

Головуючий у справі: Челюбєєв Є.В.

Дзержинський міський суд Донецької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 вересня 2018 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

з участю

секретаря Федорцової І.С.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості з лікарняних, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по оплаті лікарняних, середній заробіток за час затримки розрахунку та відшкодувати моральну шкоду.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він працював у відповідача з 2011 року. З 19.12.2017 його звільнили з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не провели, а саме не виплатили заборгованість по оплаті лікарняних у сумі 8300 грн. 97 коп. Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. З вини відповідача він відчуває психічні страждання, які полягають в порушенні його звичайного способу життя. Розмір моральної шкоди оцінює в 10000 грн.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні підтримав повністю, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала, оскільки вважає їх необґрунтованими і недоведеними в суді. В обґрунтування своїх заперечень суду повідомила, що на даний час уу підприємства немає ніяких підстав для оплати позивачу лікарняних, оскільки за даними Державного реєстру останній місяць сплачених страхових внесків підприємством становить вересень 2016 року. Нарахування і виплата лікарняних будуть проведені, коли у розрахунковому періоді будуть сплачені всі страхові внески, та буде донараховані суми до виплат за наданими позивачем лікарняними на загальну суму 8300 грн. 97 коп. ДП «Торецьквугілля» діє у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 і на час розгляду справи в суді не має права на нарахування лікарняних у повному обсязі. Також, не погоджується з позовними вимогами в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведена вина відповідача у спричинені моральної шкоди. Разом з цим, суду зауважила, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності - це передбачені чинним законодавством соціальні гарантії, передусім Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». В той же час, оплата роботодавцем перших п'яти днів тимчасової непрацездатності працівника не тотожна поняттю «заробітна плата», тобто по своїй природі не є тією винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено застосування до роботодавця такого санаційного заходу як виплата працівникові середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних, а відтак, вимоги позивача поро стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставними. З цих підстав, просила суд повністю відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Вислухавши всіх учасників судового засідання. дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються КзпП України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Позивач ОСОБА_2 з 2011 року знаходився у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля» (колишня назва ВП «Шахта «ім. Ф.Е. Дзержинського» ДП «Дзержинськвугілля»). 19 грудня 2017 року він був звільнений з займаної посади на підставі ст. 38 КзпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 10-13).

Згідно довідки № 10/844 від 03.09.2018 (а.с. 36) про нарахування перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за наданими ОСОБА_2 лікарняними листами за період з 21.07.2017 по 25.07.2017, з 17.08.2017 по 31.08.2017 та з 2.10.2017 по 25.10.2017 (а.с. 36) заборгованість по оплаті лікарняних за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності складає 2834 грн. 10 коп.

Загальна сума заборгованості у ОСОБА_2 за лікарняними складає 8300 грн. 67 коп., що підтверджено відповідними довідками з ВП «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля» (а.с. 36-38).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 2 стаття 22 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок) передбачено, що підставою для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін'юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).

Отже, обов'язок з оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом з'ясовано, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок з належних до сплати сум на момент розгляду справи з позивачем не провели.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п. 2, п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Таким чином суд приходить до висновку, що не проведення своєчасного розрахунку з позивачем є порушенням статей 47 та 116 Кодексу. У зв'язку з цим позивачу необхідно сплатити заборгованість з лікарняних за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності у сумі 2834 грн. 10 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку належних до сплати сум за період з 19.12.2017 по 07.09.2018 у розмірі середнього заробітку, який складає 458 грн. 55 коп.

Враховуючи зазначене, положення Порядку про обчислення середньої заробітної плати, а також встановлені судом фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що з відповідача по справі на користь позивача необхідно стягнути розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.12.2017 по 07.09.2018 на загальну суму 81163 грн. 35 коп., виходячи із 177 робочих днів при середньоденному заробітку у розмірі 458 грн. 55 коп.

В той же час відповідно до довідки ВП "Шахта "Центральна" № 10/843 від 03.09.2018, починаючи з шостого дня перебування ОСОБА_2 на лікарняному заборгованість з виплати лікарняних за ці дні складає 5466,57 грн.

Оскільки за змістом ст.22 Закону, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, і грошові кошти на виплату ОСОБА_2 лікарняних у розмірі 5466,57 грн. від Фонду на підприємство не перераховувалися, тому у підприємства не виникло обов'язку виплати цієї заборгованості в день звільнення позивача.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України суд прийняв до уваги доводи позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок порушення його законних прав. Суд врахував глибину та тривалість моральних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, з врахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд знаходить можливим стягнути на користь позивача 500 грн. як відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги частково доведеними, тому підлягають частковому задоволенню.

Суд не погоджується з доводами відповідача стосовно застосування до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку строку позовної давності, передбаченого ст. 233 КЗпП України, виходячи з наступного.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з статтями 116, 117 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки на момент звернення позивача до суду підприємство не розрахувалося з позивачем в повному обсязі, тому перебіг строку позовної давності для вимог в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку не розпочався.

Відповідно до п.2 ч.1ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вказані положення Закону, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 844 грн. 97 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_2 до державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості з лікарняних, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_2 заборгованість по оплаті лікарняних (оплаті тимчасової непрацездатності) у розмірі 2834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 81163 (вісімдесят одна тисяча сто шістдесят три) 35 коп. та грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) грн..

Стягнути з державного підприємства «Торецьквугілля» судовий збір на користь держави у сумі 844 (вісімсот сорок чотири) грн. 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).

Суддя Є.В. Челюбєєв