Рішення № 76391486, 20.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року № 810/838/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в місті Києві, у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом про визнання дій УСЗН Вишгородської РДА щодо відмови у встановлені статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними та зобов'язання відповідача прийняти рішення та встановити позивачці статус інваліда війни з видачею посвідчення встановленого зразка. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у 1987 році вона брала участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у складі формувань Цивільної оборони та отримала інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивачка стверджувала, що відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вона має право на визнання за нею статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, але відповідач протиправно відмовив їй у визнанні статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.

Ухвалою суду від 22.02.2018 р. відкрито спрощене провадження у справі без проведення судового засідання.

Від відповідача, 21.03.2018 р., надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких УСЗН Вишгородської РДА позов не визнає та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав того, що на момент звернення позивача до суду не визначено механізм реалізації положень п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а вказав, що позивач не надав докази, які надають право на встановлення статусу інваліда війни.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке:

з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_3.

Позивачці з 10.12.2012 р. встановлена друга група інвалідності, захворювання пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИО-1 № 0416168 від 24.12.2012 р.

20.12.2017 р. позивачка звернувся до УСЗН Вишгородської РДА із заявою про надання статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Листом від 26.12.2017 р. № 4528 УСЗН Вишгородської РДА повідомило позивачку про відсутність законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у зв'язку з ненаданням документів, які підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а також відсутністю чіткого механізму реалізації положень п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, позивачка оскаржила їх до суду.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого:

правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України від 22.10.1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов'язкових умов: 1) залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, наявність у особи посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» є вичерпним доказом участі особи в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з п. 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (ст. 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».

Абзацом 2 п. 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п. 10 Положення № 302 «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до п. 8 цього Положення.

Таким чином, статус інваліда війни особі встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії, що підтверджує зв'язок інвалідності з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи чинним законодавством не передбачено.

При цьому, з'ясовуючи питання чи залучалася позивачка до складу формувань Цивільної оборони, суд зазначає таке:

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 р. № 90, було встановлено, що формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС вимог нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, у першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 р. (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 р. (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 р., начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 р., начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 р. № 01, від 30.04.1986 р. № 2, від 04.05.1986 р. № 16, від 19.05.1986 р. № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, у тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Таким чином, зміст нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, що були чинними на момент катастрофи на Чорнобильській АЕС та ліквідації її наслідків, дають підстави стверджувати, що до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях.

З викладеного слідує, що залучення населення до участі у роботах по ліквідації аварій, катастроф відповідно до законодавства СРСР, чинного на момент аварії на Чорнобильській АЕС, відбувалось у складі Цивільної оборони.

При цьому вимог щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони чинне на момент аварі на ЧАЕС законодавство СРСР не містило.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Слід врахувати, що позивачка стала інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИО-1 № 0416168 від 24.12.2017 р., а також пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 від 18.04.2013 р.

Крім того, як підтверджується, зокрема, довідкою МСЕК, копіями документів: трудової книжки; довідки Ф-122 № 17/325 від 13.11.2008 р.; довідкою про реорганізацію від 23.11.2008 р.; довідкою Ф-122 № 677 від 01.12.2008 р.; листом від 01.09.2009 р. № 34-7/17-3254; табелем обліку робочого часу; довідкою про перейменування ДП «Чорнобльсервіс», позивачка була безпосередньо зайнята на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в м. Чорнобиль у період з 20.11.1987 р. по 20.12.1987 р.

Беручи до уваги, що до робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій та катастроф, цивільне населення, відповідно до чинного на момент аварії на ЧАЕС законодавства СРСР, залучалось саме у складі формувань Цивільної оборони, суд дійшов висновку, що факт залучення позивачки до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Будь-яких доказів чи обґрунтованих пояснень, що дали б підстави стверджувати про наявність у чинному законодавстві вимог про необхідність видання розпорядчих документів про залучення конкретних осіб до складу формувань Цивільної оборони, відповідач, заперечуючи проти позову з вказаних підстав, не надав.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що позивачка є особою з інвалідністю, яка спричинена захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Цивільної оборони, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачці статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивачки на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.

Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАСУ, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій та оскаржуваної відмови.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині протиправності дій відповідача щодо відмови у встановленні позивачці статусу інваліда війни та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивачки в частині прийняття зобов'язання відповідача прийняти рішення про встановлення статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення, то дана вимога не підлягає задоволенню з огляду на її спрямованість на майбутнє, відсутності підстав вважати, що відповідач буде в подальшому відмовляти у видачі позивачці посвідчення відповідного зразка на підтвердження статусу інваліда війни, враховуючи висновки суду, та є втручанням у дискреційні повноваження УСЗН Вишгородської РДА.

За наведених обставин суд, дослідивши подані матеріали, встановивши всі фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАСУ, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачка є звільненою від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивачка суду не надала. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивачки не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАСУ, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 6-А, код за ЄДРПОУ: 03193815) щодо відмови ОСОБА_1 (07300, АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Брагіна О.Є.