Постанова № 76391237, 12.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/25352/17

Провадження № 22-ц/772/1741/2018

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 рокуСправа № 127/25352/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач);

суддів: Рибчинського В.П., Голоти Л.О.,

з участю секретаря судового засідання - Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу адвоката Дудчика Олега Михайловича в інтересах ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Романюк Л.Ф. у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області,

встановив:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту.

Позов мотивовано тим, що на забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором №026/0406/71-008 від 26 квітня 2004 року, укладеним між ТАС «Комерцбанк» та ОСОБА_3, відповідач за договором іпотеки № 026/0406/71-008-Z01 від 26 квітня 2006 року передала банку житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв?язку з тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року в рамках розгляду справи № 127/17806/16-ц накладено обтяження на переданий ОСОБА_3 в іпотеку житловий будинок, що є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач, посилаючись на укладені з ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «Тас-Комецбанк», договори факторингу № 15 та відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, просив звільнити вказаний житловий будинок з-під арешту.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_4

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2018 року позов задоволено.

Звільнено з-під арешту нерухоме майно - житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який перебуває під арештом на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року по справі №127/17806/16-ц.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» судові витрати в розмірі 1 600 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накладення арешту на житловий будинок - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому таке майно підлягає звільненню з -під арешту, накладеного ухвалою суду.

В апеляційній скарзі адвокат Дудчик О.М. в інтересах ОСОБА_3 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність обтяження на нерухоме майно не дозволяє позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на нього, оскільки наявність такого обтяження, яке зареєстроване після державної реєстрації іпотеки, дозволяє державному реєстратору здійснити державну реєстрацію права власності за новим власником з перенесенням обтяження щодо такого майна в спеціальному розділі, крім того, позивачем не доведено намір реалізувати своє право на звернення стягнення, адже вимог про визнання за ним права власності на предмет іпотеки позивач не заявляв. Разом з тим, поза увагою суду залишена та обставина, що позивач вже раніше скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності, проте правочин щодо переходу права власності судовими рішеннями було визнано незаконним.

Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників, які з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлено, що 26 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 026/0406/71-008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 200 000 доларів строком до 20 квітня 2023 року для придбання приватного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1524 га.

Того ж дня, на забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала банку в іпотеку житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ТАС «Комерцбанк» на підставі укладених договорів відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги за зобов?язаннями відповідача за кредитним та за іпотечним договорами (а.с. 13-20).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2016 року в рамках розгляду справи № 127/17806/16-ц накладено арешт на майно, що є предметом іпотеки, про що зроблено запис про обтяження 16752046 (а.с. 22).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб).

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов?язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов?язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому, за змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до роз?яснень, що викладені в п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред?явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Звертаючись до суду із указаним позовом, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги до ОСОБА_3 тим, що накладення арешту на переданий відповідачем в іпотеку житловий будинок порушує його право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, позивачем не доведено, що таке його право порушене саме відповідачем ОСОБА_3

Разом з тим, за змістом п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачем у справах про зняття арешту з майна є також особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду.

Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не залучив особу, в інтересах якої накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться в іпотеці банку, до участі у справі, а відтак неправильно визначився з колом учасників справи, у зв?язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні питання про зняття арешту суд допустився порушень матеріального та процесуального права, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, стягненню з позивача на користь відповідача підлягає судовий збір в сумі 2 400 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384, 430 ЦПК України, апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Дудчика Олега Михайловича в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_3, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_4 про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_3 2 400 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис В.П. Рибчинський

Підпис Л.О. Голота

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький