Постанова № 76390320, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/2459/18 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

22.06.2018 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листами № 24456/03-02 від 25.05.2018 та № 145/Л-10 від 15.06.2018 про відмову у переведенні позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника після померлого ОСОБА_4; зобов'язати відповідача з 02.04.2018 перевести позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50 відсотків від розміру довічного грошового утримання померлого ОСОБА_4, а саме 11 125 грн 72 коп. та виплатити різницю між належною до сплати та фактично сплаченою пенсією з 02.04.2018 до моменту здійснення виплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що має право на перехід на пенсію у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50 відсотків від розміру довічного грошового утримання померлого, оскільки пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату чи пенсію).

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 р. у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач через представника подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними позовній заяві.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Черкаській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Чоловік позивача - ОСОБА_4, станом на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримував довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус сіддів».

15 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про переведення із одного виду пенсії на інший - по втраті годувальника згідно із Законом України «Про судоустрій і статус сіддів».

Листом від 25.05.2018 № 24456/03-02 відповідач повідомив позивача, що вона не має права на переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус сіддів», оскільки ст. 142 вказаного закону право на призначення довічного грошового утримання має тільки суддя у відставці. Призначення пенсії по втраті годувальника Законом України «Про судоустрій і статус сіддів» не передбачено.

11 червня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повторний розгляд раніше поданої заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

15 червня 2018 року листом № 145/Л-10 відповідач повідомив позивача, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. Померлий годувальник ОСОБА_4 з 01.01.2007 і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус сіддів». Призначення пенсії по втраті годувальника Законом України «Про судоустрій і статус сіддів» не передбачено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 10 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 36 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Положеннями частини 1 статті 37 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Апеляційним судом встановлено та підтверджено належними доказами, що на час смерті чоловіка та звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 була непрацездатною у зв'язку з досягненням пенсійного віку та до дня смерті чоловіка перебувала на його утриманні, а тому відповідала усім вимогам, які необхідні для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за приписами Закону № 1058-IV члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті. За таких обставин, відсутні підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника в залежності від розміру довічного грошового утримання судді у відставці її померлого чоловіка на час настання смерті.

Аналогічну позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в постанові від 21 січня 2016 року по справі № 677/2056/14-а.

Щодо посилань відповідача на те, що при розрахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника не може враховуватись розмір отримуваного годувальником щомісячного довічного утримання на час настання смерті, колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на ч. 4 ст. 142 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно ст. 142 ч. 5 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка була призначена чоловікові позивачки, у зв'язку із звільненням у відставку, та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у переведенні позивача на пенсію у зв'язку із втратою годувальника після померлого, оскільки право на переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника передбачено Законом № 1058-IV, який не містить ніяких виключень щодо годувальників.

Крім того, слід зазначити, що відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання за правовою природою являлась призначеною на законних підставах регулярною виплатою за рахунок державних коштів. Не врахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до того, що сама суть права позивачки на отримання пенсії по втраті годувальника втратила суть.

Приходячи до такого висновку колегія суддів врахувала висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 21.01.2016 року у справі № 677/2056/14 та Львівського апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 29 серпня 2017 року по справі № 348/840/17, яка в силу ухвал Вищого адміністративного суду України від 13.10.2017 року та Верховного суду України від 05.01.2018 року залишена в силі.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини (справа «Пічкур проти України»), якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Однак, колегія судів позовні вимоги щодо зобов'язання виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 02.04.2018 на цій стадії звернення до суду вважає передчасними, оскільки належне виконання рішення в частини переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 02.04.2018 року має на увазі й виплати різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 02.04.2018.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та 8 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке спрямоване на забезпечення належного та вчасного виконання судового рішення. Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт того, що рішення суду після набрання ним законної сили виконане не буде.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи положення ст.2 КАС України, зокрема завдання та основні засади адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що аргументи апелянта заслуговують уваги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Внаслідок зазначеного, доводи апелянта заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 р.- задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, оформлене листами № 24456/03-02 від 25.05.2018 та № 145/Л-10 від 15.06.2018 про відмову у переведенні ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) на пенсію у зв'язку із втратою годувальника після померлого ОСОБА_4.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 02 квітня 2018 року перевести ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) на пенсію у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50 відсотків від розміру довічного грошового утримання померлого ОСОБА_4.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538, вул. Смілянська, б.23, м. Черкаси,18000) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у сумі 704,80 грн.(сімсот чотири грн. 80 коп.) згідно квитанції від 22.06.2018 року № 0.0.1067650506.1 та за подання апеляційної скарги у сумі 1057,21 грн. (одна тисяча п'ятдесят сім грн. 21 коп.) згідно квитанцій від 06.08. 2018 №0.0.1101409380.1.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль