Рішення № 76385704, 10.09.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Житомир справа № 0640/3764/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Захарко О.В.,

за участю:

представника відповідача Скрита С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити, провести нарахування та виплату пенсії,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась із позовом до Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на шість років згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов'язати Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на шість років згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 23.05.2018.

- зобов'язати Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на шість років згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 23.05.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та станом на 24.05.2018 має страховий стаж 21 рік 7 місяців 13 днів. 22 травня 2018 року позивачу виповнилось 52 роки 6 місяців, з огляду на вказане позивач вважає, що має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, тобто зі зниженням пенсійного віку на 6 років. У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років, однак, листом від 22.06.2018 №3000/02.1 відповідач відмовив у призначенні ОСОБА_2 пенсії зі зниженням пенсійного віку з посиланням на те, що у позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відсутній необхідний 26-річний стаж. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправними.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та повідомленням (викликом) учасників справи на 23.08.2018 на 12:00.

17 серпня 2018 року до відділу документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами (а.с.22).

17 серпня 2018 року до відділу документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки пенсія за віком позивачу призначена з 23.05.2018 та виплачується у розмірі 1435,00 грн (а.с.24).

23 серпня 2018 року розгляд справи відкладено на 10.09.2018 на 11:20 у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання (а.с.28).

10 вересня 2018 року позивач у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та вчасно (а.с.32). Попередньо подавала клопотання про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі (а.с.22).

10 вересня 2018 року представник відповідача у судовому засіданні проти заявлених вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні за безпідставністю, посилаючись на те, що позивачу пенсія за віком призначена та виплачується з 23.05.2018 у розмірі 1435,00 грн.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 26.04.1986 до даного часу ОСОБА_2 постійно проживає у с. Копище, Олевського району, Житомирської області, що підтверджується довідкою Олевської міської ради №22142 від 02.07.2018 та відповідною відміткою у паспорті (а.с.10-11, 14).

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 (зі змінами та доповненнями), зазначений населений пункт відноситься до ІІІ зони гарантованого добровільного відселення.

ОСОБА_2 є потерпілою від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії Б №439810 с від 28.08.2014 (а.с.13).

Згідно з записами трудової книжки страховий стаж ОСОБА_2 станом на 24.05.2018 становить 21 рік 7 місяців 13 днів (а.с.15-16).

Наявність у позивача вказаного страхового стажу також не заперечується відповідачем, про що зазначено у листі від 22.06.2018 №3000.02.1 (а.с.17-18).

22 травня 2018 року позивачу виповнилось 52 роки 6 місяців.

У червні 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідач листом від 22.06.2018 №3000/02.1 відмовив позивачу у призначені пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років (а.с.17-18).

Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд встановив таке.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Приписами статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII встановлено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз.8 п.3 ч.1 ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон України №796-ХІІ) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Статтею 55 Закону України №796-ХІІ визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Зокрема, відповідно до абзацу четвертого п.2 ч.1 ст.55 Закону України №796-ХІІ особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, згідно з ч.3 ст.55 Закону України №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-IV) право на призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку мають особи, які мають страховий стаж не менше 15 років до 01.01.2018.

Таким чином, жінки, які згідно з ст.55 Закону України №796-ХІІ мають статус постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії, мають право на зниження пенсійного віку на 6 років, пенсія за віком призначається після досягнення ними такого віку:

49 років - які народилися до 30 вересня 1962 року включно;

49 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1962 року по 31 березня 1963 року;

50 років - які народилися з 1 квітня 1963 року по 30 вересня 1963 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1963 року по 31 березня 1964 року;

51 рік - які народилися з 1 квітня 1964 року по 30 вересня 1964 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1964 року по 31 березня 1965 року;

52 роки - які народилися з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

53 роки - які народилися з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

54 роки - які народилися після 1 квітня 1967 року.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що жінки, які згідно з ст.55 Закону України №796-ХІІ є потерпілими 3 категорії від наслідків аварії на ЧАЕС та які народилися з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року, мають право на зниження пенсійного віку та пенсія за віком призначається після досягнення ними 52 роки і 6 місяців.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до п.2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Так, матеріали справи підтверджується, що позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України №796-ХІІ.

Згідно наданих у судовому засіданні представником відповідача пояснень, Ємільчинським управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_2, на підставі поданої нею заяви від 20.05.2018 №600 (а.с.39) та доданих до неї документів, розпорядженням №600 від 25.07.2018 та протоколом №600 від 26.07.2018 (а.с.37-38) призначено пенсію за віком з 23.05.2018 у розмірі 1435,00 грн, що також підтверджується довідкою від 14.08.2018 №4114/03.1 (а.с.25).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відсутність протиправних дій Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на шість років згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та здійснення відповідачем призначення такої пенсії позивачу у встановленому законом порядку виключає наявність порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок заявлених позивачем протиправних дій.

Зважаючи на відсутність протиправних дій Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на шість років згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та відсутність порушеного права позивача, позовні вимоги у є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання ч.2 ст.77 КАС України так наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено відсутність протиправних дій щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Ємільчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Свято-Миколаївська, 31, м. Олевськ, Житомирська область, 11001, ЄДРПОУ 41246527) про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити, провести нарахування та виплату пенсії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене 11 вересня 2018 року.

Головуючий суддя О.Г. Попова