Рішення № 76385513, 06.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 803/788/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Полетило П.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Пивовара В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1» від 01 березня 2018 року №1002 і податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №0250291309.

Позовні вимоги обґрунтовано наступними обставинами.

На підставі наказу начальника ГУ ДФС у Волинській області №1002 від 01 березня 2018 року контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 29 березня 2018 року №4830/13-09-06/3107921430. Згідно висновків вказаного акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2013 рік на суму 448 542 грн 21 коп. внаслідок чого відбулось заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 76 022 грн 72 коп. На підставі акта перевірки від 29 березня 2018 року №4830/13-09-06/3107921430 ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0250291309 від 13 квітня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на 95 028 грн 40 коп., з яких: 76 022 грн 72 коп. за податковим зобов'язанням, 19 005 грн 68 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, не повідомив у спосіб визначений законом про її початок. Зазначене свідчить про протиправність дій відповідача, що призвело до порушення прав та інтересів позивача. Також позивач зазначає, що станом на початок періоду перевірки (01 січня 1998 року) він був малолітньою особою, а тому особисто не мав обов'язку здійснювати податковий облік та сплачувати будь-які податки і збори. Водночас, оскаржений наказ не поширював свою дію на батьків позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Визначення контролюючим органом обсягу доходу в сумі 448 541 грн 86 коп., який підлягає оподаткуванню, позивач вважає протиправним. При цьому, ОСОБА_1 вказав, що ГУ ДФС у Волинській області безпідставно визначило обсяг його доходів шляхом віднімання від облікової вартості зареєстрованого майна (земельної ділянки та житлового будинку) суми доходів його сім'ї та фінансової допомоги на будівництво, наданої родичами (979 000 грн 83 коп. - 530 458 грн 97 коп. = 448 541 грн 86 коп.). Відповідач не врахував того, що земельна ділянка, вартістю 14 857 грн 83 коп., отримана позивачем 30 серпня 2011 року як подарунок, а тому витрат на її придбання позивач не поніс. При визначенні вартості будинку відповідач прийняв до уваги відомості, зазначені у технічному паспорті на об'єкт нерухомого майна, який був виготовлений в грудні 2013 року, хоча матеріали для будівництва придбавались раніше (протягом 1990-2012 років), витрати на будівельні роботи також позивачем не понесені, оскільки проводились без залучення третіх осіб. Безпідставним є також висновок контролюючого органу про заниження позивачем загального місячного (річного) доходу на 448 542 грн 21 коп. саме за 2013 рік, оскільки при перевірці не встановлено терміни отримання доходу, який підлягає оподаткуванню. Крім того, відповідач використав метод непрямого визначення оподатковуваного доходу, що є неприпустимим, оскільки Податковим кодексом України такий метод не передбачений.

З наведених підстав позивач вважає, що при винесенні оскаржених наказу і податкового повідомлення-рішення відповідач діяв не в межах і не у спосіб, визначений законом, та порушив принцип правового суспільства щодо мирного воління особою своїм майном, а тому просить позов задовольнити повністю.

Відповідно до відзиву на позов від 23 травня 2018 року (а.с. 74-76) відповідач його вимог не визнав, посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу з врахуванням наступного.

На підставі поданої дружиною позивача ОСОБА_6 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, контролюючим органом було встановлено наявність у власності ОСОБА_7 майна, зокрема: земельної ділянки вартістю 14 857 грн 83 коп., житлового будинку вартістю 964 143 грн, транспортного засобу невстановленої вартості. Наведене вказує про наявність у позивача доходу в приблизному розмірі 979 000 грн 83 коп., за рахунок якого було придбане вказане майно. Однак, згідно з відомостями Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2013 року, фізична особа - платник податків ОСОБА_7 отримав оподатковуваний дохід в розмірі 28 521 грн 14 коп. З метою з'ясування обставин щодо реалізації прав і обов'язків платника податків, контролюючий орган направив позивачу і його дружині письмові запити від 07 та 11 грудня 2017 року, на які відповіді не надані. Наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1» від 01 березня 2018 року №1002 було винесено на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України з огляду на наявність значних розбіжностей у доходах та витратах платника податків та ненадання пояснень на запит контролюючого органу у визначені строки. Вказаний наказ ГУ ДФС у Волинській області направило позивачу поштовим зв'язком, який останній отримав 10 березня 2018 року. Наведене, на думку відповідача, спростовує доводи позивача про порушення порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Щодо визначеного грошового зобов'язання в оскарженому податковому-повідомленні рішенні відповідач зазначив, що останнє стосується податку на доходи з фізичних осіб та має бути сплачене за результатами річного декларування у зв'язку із порушенням платником податків підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України. В наданих під час перевірки поясненнях ОСОБА_1 вказав, що кошти в сумі 530 458 грн 97 коп. надані йому родичами, при цьому, контролюючий орган врахував усі можливі документально підтверджені доходи позивача і його родичів. Однак, різниця між вартістю наявного у позивача майна та отриманим доходом у перевіреному періоді (19 років) складає 448 541 грн 86 коп., що вказує на отримання позивачем доходів з джерел, що не оподатковувались в порушення вимог чинного податкового законодавства.

Керуючись наведеним, відповідач вважає, що приймаючи оскаржені наказ і рішення, ГУ ДФС у Волинській області, діяло з дотриманням балансу публічного та приватного інтересів, а також дотриманням вимог Конституції України, ПК України, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмових поясненнях на відзив від 31 травня 2018 року (а.с. 110-113) позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі і зазначив, що податкову перевірку відносно нього було проведено з порушенням відповідного порядку - його завчасно не повідомлено про початок перевірки; використана методологія нарахування грошового зобов'язання є неврегульованою і незатвердженою; про наявність у позивача задекларованого дружиною майна державним органам було відомо з моменту державної реєстрації такого майна, а тому донарахування грошового зобов'язання за 2013 рік за результатами перевірки у 2018 року суперечить вимогам податкового законодавства в частині застосування строків виявлення і донарахування таких зобов'язань.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали із наведених у заявах по суті справи підстав, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні вимог адміністративного позову не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Суд, заслухавши усні пояснення представників сторін (вступне слово), перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

01 березня 2018 року ГУ ДФС у Волинській області видало наказ №1002 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і походження задекларованих доходів до бюджету за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року терміном 10 робочих днів з 07 березня 2018 року. При цьому, у наказі зазначено, що перевірка призначена на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 ПК України у зв'язку із ненаданням відповіді на запит №1273/Ш/03-20-13-05-06 від 11 грудня 2017 року (а.с. 13).

Вказаний наказ і повідомлення про проведення перевірки з 07 березня 2018 року № 52 від 01 березня 2018 року (а.с.13 зворот) відповідач направив позивачу поштовим зв'язком 03 березня 2018 року, які останній отримав 10 березня 2018 року (а.с.14, 15).

Передумовою для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України стало подання дружиною позивача ОСОБА_6 щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (а.с. 53-56). В розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації ОСОБА_6 як суб'єкт декларування вказала про наявність у її чоловіка ОСОБА_1 у власності нерухомого майна: земельної ділянки (дата набуття права: 28 грудня 2012 року, вартість - не встановлена), житлового будинку (дата набуття права: 24 квітня 2014 року, вартість - 964 143 грн), вантажного автомобіля (дата набуття права: 11 листопада 2005 року, вартість - не встановлена).

З 07 березня по 22 березня 2018 року ГУ ДФС у Волинській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 4830/13-09-06/3107921430 від 29 березня 2018 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України - занижено загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід за 2013 рік на суму 448 542 грн 21 коп. внаслідок чого відбулось заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 76 022 грн 72 коп. (а.с. 16-20).

На підставі акта перевірки № 4830/13-09-06/3107921430 від 29 березня 2018 року ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0250291309 від 13 квітня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на 95 028 грн 40 коп., з яких: 76 022 грн 72 коп. за податковим зобов'язанням, 19 005 грн 68 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 21).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підстави для проведення документальної позапланової перевірки визначені в пункті 78.1 статті 78 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно із пунктом 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Порядок отримання інформації контролюючими органами за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають.

З огляду на зміст вищенаведених правових норм суд зауважує, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Так, в письмовому запиті про подання інформації №1273/Ш/ від 11 грудня 2017 року (а.с. 77) підставою для його надіслання ОСОБА_1 вказано абзаци 6, 8 пункту 73.3 статті 73 ПК України. Тобто, підставою для надіслання цього запиту стало виявлення фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Однак, суд зауважує, що позивач не подавав податкових декларацій, а тому така підстава надіслання запиту як виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків є безпідставною по відношенню до позивача.

При цьому в абзаці першому запиту контролюючий орган констатував встановлення невідповідності даних щодо задекларованих ОСОБА_6 доходів в електронній декларації за 2016 рік, але не позивачем.

На підтвердження запитуваної інформації ГУ ДФС у Волинській області просило ОСОБА_1 надати документи, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомості, вказані ОСОБА_8 в декларації та документи, на підставі яких вони набуті у власність.

Таким чином, суд встановив, що запит про подання інформації №1273/Ш/ від 11 грудня 2017 року містив підставу, яка не відноситься до позивача, а перелік документів, які пропонувалися надати, зокрема документи, які підтверджують право власності на об'єкти вказані ОСОБА_8 у розділі 3 е-декларації та документів, на підставі яких вони набуті у власність не мають жодного відношення до ОСОБА_1 Отже, запит контролюючого органу складений з порушеннями, на ньому відсутня печатка контролюючого органу, а тому у суду є підстави вважати, що такий запит не відповідає вимогам, визначеним абзацами першим-п'ятим пункту 73.3 статті 73 ПК України.

З огляду на зазначене, оскільки вказаний запит контролюючого органу про надання інформації був оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку (не містить належної підстави для надіслання запиту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати стосуються третьої особи - ОСОБА_8; не містить печатки контролюючого органу), тому позивач звільнений від обов'язку надавати відповідь на вказаний запит, що прямо передбачено пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим контролюючий орган був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (не надання пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу. Крім того, у наказі про проведення перевірки є необгрунтованим період за який проводиться перевірка тривалістю 19 років, а саме з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року, оскільки на момент початку перевірки позивач був неповнолітнім, зокрема, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 12 років.

Також суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Порядок та особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені у статті 79 ПК України.

Так, згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постановах від 15 травня 2018 року у справі № 809/1578/17, від 05 травня 2018 року у справі № 810/3188/17.

Судом встановлено, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки розпочалося з 07 березня 2018 року тривалістю 10 робочих днів згідно з наказом від 01 березня 2018 року № 1002, в той час як наказ та повідомлення про проведення такої перевірки позивач отримав 10 березня 2018 року, що сторони не заперечують. Тобто з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Таким чином, доводи ГУ ДФС у Волинській області про завчасне направлення на адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджуються з вимогами вищенаведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржений наказ від 01 березня 2018 року № 1002 ГУ ДФС у Волинській області прийнято з порушенням визначеної ПК України процедури призначення перевірки, а саму перевірку проведено без дотримання обов'язкових для цього умов (не ознайомлення у встановлений законом спосіб про перевірку до її початку), що є підставою для його скасування.

Таким чином, із врахуванням того, що наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1» від 01 березня 2018 року № 1002 ГУ ДФС у Волинській області судом визнано протиправним, тому результати проведеної перевірки на підставі такого наказу є незаконними та не несуть жодних правових наслідків такої.

Як установлено судом з акту від 29 березня 2018 року, контролюючий орган за результатами перевірки встановив порушення позивачем підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України - заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2013 рік на суму 448 542 грн 21 коп. внаслідок чого відбулось заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 76 022 грн 72 коп. Оскарженим податковим повідомленням-рішенням №0250291309 від 13 квітня 2018 року збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на 95 028 грн 40 коп., з яких: 76 022 грн 72 коп. за податковим зобов'язанням, 19 005 грн 68 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, ГУ ДФС у Волинській області податковим повідомленням-рішенням від 13 квітня 2018 року збільшило позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік.

Однак, суд не погоджується з висновками контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно із підпунктами 168.2.1, 168.2.2 пункту 168.2 статті 168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

З аналізу наведених норм та змісту акта перевірки від 29 березня 2018 року слідує, що позивач, як платник податку на доходи фізичних осіб, є резидентом і, на думку контролюючого органу, отримував доходи від осіб, які не є податковими агентами, а тому зобов'язаний був включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Однак, суд звертає увагу, що в акті перевірки не обґрунтовано висновок контролюючого органу про донарахування податку на доходи фізичних осіб саме за 2013 рік, при цьому перевірку проведено за період 1998 -2016 роки, а об'єктом оподаткування в даному випадку є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

На думку суду, при застосуванні поняття заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як предмета інтересу, доведеність якого може обґрунтовувати підставність збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, необхідно виходити з доречності, розумності та достатності аргументів в користь посилання на такі інтереси. Можливість широкого тлумачення цих інтересів (враховуючи період перевірки та встановлення джерел доходу позивача за цей вісімнадцятирічний період) може призвести до звуження прав людини, що суперечить одному із провідних принципів і загальних засад конституційного ладу України - принципу верховенства права.

Так, однією із функцій контролюючого органу, в розумінні п. 19.1.2 ст. 19-1 ПК України, є контроль своєчасності подання платниками податків та платника єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 179.1 ст. 179 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 179.11 ст. 179 ПК України, фізичні особи, які декларують майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру відповідно до Закону України «Про засади запобігання протидії корупції», подають податкову декларацію у випадках, передбачених цим розділом.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення контролю та повної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 р. №56 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 р. за №201\30069, повноваження щодо своєчасності подання, правильності та повноти заповнення декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також здійснення моніторингу способу життя суб'єктів декларування надані Національному агентству з питань запобігання корупції.

Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затверджена Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 р. № 3.

Таким чином, податкова декларація та декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є різними деклараціями, які принципово відрізняються за функціями, змістом, методологією та суб'єктами їх перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що дружина позивача є державним інспектором митного поста «Ягодин» Волинської митниці ДФС, у зв'язку із чим, відповідно до положень ст. ст. 3, 45 Закону України « Про запобігання корупції» зобов'язана щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Згідно з вимогами Закону України «Про запобігання корупції» дружиною позивача ОСОБА_6 була подана декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік. На підставі поданої декларації, контролюючим органом було встановлено наявність у власності позивача ОСОБА_1 майна, зокрема: земельної ділянки вартістю 14 857 грн 83 коп., житлового будинку вартістю 964 143 грн., транспортного засобу невстановленої вартості.

Згідно п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України не застосовує для потреб оподаткування такого поняття, як статки.

Підставою для нарахування та сплати податків є дохід, зазначений в податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний податковий період, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 р. № 859, а не декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування за 2016 рік, яка подавалася дружиною позивача згідно вимог Закону України «Про запобігання корупції», в якій декларантом відображене набуте ним та членами сім'ї до 2016 року нерухоме майно (житловий будинок та земельна ділянка).

Таким чином, визначення контролюючим органом позивачу загальної суми річного оподаткованого доходу на підставі даних, які зазначені в декларації ОСОБА_6 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, не відповідає п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 ст. 164 ПК України, встановлено, що для податку на доходи фізичних осіб базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Перелік видів доходів, які включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку наведено у п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Зокрема, такими доходами є: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) тощо.

Відповідно до приписів пп. 164.1, 164.2 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який у свою чергу складається з різних видів доходів платника податку, котрі отримані ним із визначених законом джерел протягом звітного податкового періоду.

Таким чином, Податковий кодекс України не містить загального визначення річного оподаткованого доходу платника податків, а визначає це поняття через перелік видів доходів, що міститься у п. 164.2 ст. 164 ПК України. Отже, річним доходом фізичної особи є різні матеріальні блага, котрі отримані особою протягом звітного податкового періоду та включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

З акту перевірки від 29 березня 2018 року № 4830/13-09-06/31079214300 слідує, що ГУ ДФС України у Волинській області без правових підстав, належних і допустимих доказів, визначено дохід ОСОБА_1 з якого, на думку відповідача, не сплачено податків за 2013 рік на суму 448542 грн. Загальні статки, відображені дружиною позивача в електронній декларації за 2016 рік, контролюючий орган визнав доходом позивача, який позивач отримав у 2013 році, у зв'язку з чим визначив податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на вказану вартість. Разом з тим, отримання позивачем зазначених коштів матеріалами справи не підтверджено. Отримані ОСОБА_1 доходи обраховані ГУ ДФС за методом непрямого визначення оподатковуваного доходу за формулою: (оціночна вартість майна) - (доходи сім'ї за даними реєстру ДФС) = (незадекларований дохід) х (ставку податку).

Разом з тим, такі непрямі методи визначення оподатковуваного доходу не передбачені Податковим кодексом України. Раніше визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами регламентувались п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», однак цей закон втратив чинність 01.01.2011 у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 № 697 «Про затвердження Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами» була затверджена методика використання непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань. Постанова КМУ № 697 втратила чинність 20.08.2005 , при цьому пункт 8 Методики обмежував ї застосування до фізичних осіб лише до фізичних осіб-підприємців. Отже, визначення суми отриманого доходу шляхом віднімання вартості активів від суми зареєстрованих доходів не врегульоване та не передбачене чинним Податковим кодексом України.

Варто також зауважити, що відповідно до пункту 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Суд погоджується з доводами представника позивача відносно того, що позивач є фізичною особою, яка не отримувала доходів, які потребували подання податкової звітності станом на 01.01.2014, а отже він і не зобов'язаний був зберігати документи для підтвердження сплати податків.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. № 395 (далі - Порядок) передбачено, що факти виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч вищенаведеному, контролюючим органом в акті документальної перевірки не зазначено джерело отриманих доходів ОСОБА_1 у 2013 році, в акті також відсутнє документальне підтвердження отримання даного доходу, форму отримання доходу, періоду отримання доходу (дата, місяць, рік), правочин, на підставі яких отримано дохід.

Таким чином, висновки контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами. Обставини справи, встановлені судом, свідчать про невідповідність оскаржуваних рішень відповідача ч. 2 ст. 2 КАС України, а тягар доказування у справах про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень покладається саме на відповідача, доводи ДФС про ненадання доказів саме позивачем, є в повній мірі необґрунтованими.

Вказаний висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Дана позиція узгоджується і з висновками Європейського суду у рішенні по справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03), у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумними сумнівом, тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Суд також зазначає, що в поясненнях представник відповідача обґрунтовує правомірність дій та прийнятих ним рішень недоведеністю позивачем джерела отримання активів, періоду їх набуття та правочинів, за якими вони набуті, а також вказував про те, що оскільки документів на підтвердження джерела, періоду набуття та правочинів, за якими він набутий, позивачем не надано, ці активи є доходом позивача, який підлягає обкладенню податком за 2013 рік.

Дані доводи відповідача, суд вважає хибними та безпідставними, оскільки системний аналіз норм ПК України, свідчить про те, що для визначення ставки для нарахування фізичній особі податку саме податковий орган, а не фізична особа, повинен встановити та дослідити період, джерела (від якого залежить розмір ставки) отримання активів, а також операції, за якими такі активи набуті.

Проте, контролюючим органом наведені обставини не встановлювались, відповідач обмежився лише фактом наявності у позивача активів.

Відповідачем також не встановлено наявність обов'язку у позивача зберігати та вести облік документів, підтверджуючих обставини набуття, періоду та джерела походження наявних у нього активів. При цьому, не встановивши такий обов'язок позивача, відповідач посилаючись на ненадання ОСОБА_1 таких документів, провів нарахування податкового зобов'язання.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності тверджень про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік у розмірі 95 028,40 грн. і, відповідно, правомірності податкового повідомлення-рішення № 0250291309 від 13.04.2018, а наявні у матеріалах справи докази свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1» від 01 березня 2018 року №1002 і податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №0250291309, прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялись на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність оскарженого наказу і рішення, а тому із врахуванням вищевикладених обставин, наказ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1» від 01 березня 2018 року №1002 і податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №0250291309 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, з наведеного слідує, що необхідними документами для розподілу судових витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката є договір про надання відповідної допомоги та документи, які містять інформацію про обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вартості наданих послуг з правової допомоги адвоката, позивачем надано лише копію ордера серії ВЛ № 000034686 від 23 квітня 2018 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 10-18кас, копію зворотного боку свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 67, 68). Однак, позивачем не надано суду доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в стягненні витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, слід присудити на користь позивача всі здійснені ним і документально підтверджені судові витрати в сумі 950 грн 29 коп. на підставі квитанції №0.0.1023830975.1 від 27 квітня 2018 року; 704 грн 80 коп. на підставі квитанції №0.0.1023830069.1 (а.с. 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Волинській області від 01 березня 2018 року №1002 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 13 квітня 2018 року №0250291309 про збільшення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на 95 028,40 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 (44350, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, буд. 4, код ЄДРПОУ 39400859) судовий збір у розмірі 1655,09 грн. (одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять гривень 09 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 11 вересня 2018 року

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук