Постанова № 76385209, 07.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2018 р. Справа № 922/1930/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В. О.

за участі секретаря судового засідання Марченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Елітне” інституту рослинництва імені ОСОБА_1 Національної академії аграрних наук України” (вх.№1612 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/1930/18 (ухвалену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Новіковою Н.А., ухвалу складено та підписано 27.07.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сільськогосподарське підприємство “Івашківський інкубатор”, с.Івашки, Харківська область,

до Державного підприємства “Дослідне господарство “Елітне” інституту рослинництва імені ОСОБА_1 Національної академії аграрних наук України”, с.Елітне, Харківська область,

про зобов’язання виконати пункти 7.5 та 10.4 договору про спільну діяльність від 29.02.2008,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2018 року ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Івашківський інкубатор” звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про зобов’язання Державного підприємства “Дослідне господарство “Елітне” інституту рослинництва імені ОСОБА_1 Національної академії аграрних наук України” виконати пункти 7.5 та 10.4 договору про спільну діяльність від 29.02.2008.

24.07.2018 ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Івашківський інкубатор” подало до суду заяву про забезпечення позову (вх.№21408), в якій просило:

1.Заборонити ДП «ДГ «Елітне» ІР НААН» використовувати земельну ділянку площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП «ДГ «Елітне» ІР НААН» на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР№ 001202.

2.Заборонити «ДГ «Елітне» ІР НААН» вчиняти будь-які дії (у тому числі знищувати, псувати, відчужувати, передавати третім особам) щодо майна, багаторічних рослин, основних фондів (огорожа, система поливу), які розташовані на земельній ділянці площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП «ДГ «Елітне» ІР НААН» на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР№ 001202.

3.Передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на відповідальне зберігання (захист рослин) багаторічні рослини, вирощені в результаті спільної діяльності, які розташовані на земельній ділянці площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП «ДГ «Елітне» ІР НААН» на підставі Державного акту на право постійного користування землею ГХР № 001202, з метою недопущення їх знецінення, псування або знищення.

4.Зобов'язати «ДГ «Елітне» ІР НААН» надати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 безперешкодний доступ до земельної ділянки площею 50.1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП «ДГ «Елітне» ІР НААЕІ» на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001202, з метою виконання функції відповідального зберігання багаторічних рослин.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 заяву про забезпечення позову (вх. №21408 від 24.07.2018) задоволено частково. Заборонено ДП “ДГ “Елітне” IP НААН” вчиняти дії щодо майна - багаторічних рослин, основних фондів (огорожа, система поливу), які розташовані на земельній ділянці площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП “ДГ “Елітне” ІР НААН” на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001202, в тому числі знищувати, псувати, відчужувати, передавати третім особам у будь-який спосіб. Передано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на відповідальне зберігання (захист рослин) майно - багаторічні рослини, вирощені в результаті спільної діяльності, розташоване на земельній ділянці площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП “ДГ “Елітне” ІР НААН” на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001202. В решті заяви відмовлено.

Відповідач з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

Скарга обґрунтована тим, що заходи забезпечення позову, що вжиті судом, не є розумними, обґрунтованими і адекватними стосовно вимог заявника щодо забезпечення позову, не забезпечують збалансованості інтересів сторін та при їх прийнятті відсутній зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Так, як зазначає апелянт, позивач звернувшись з даним позовом до суду, подаючи немайнову вимогу, не просить про повернення своєї частки спільного майна в натурі або грошової компенсації за неї, а просить суд зобов’язати відповідача виконати вимоги п.7.5. та 10.4. договору про спільну діяльність від 29.02.2008. Таким чином, захід забезпечення позову застосований судом, є таким, що прийнятий за відсутністю зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви.

28.08.2018 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6712), в якому позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що майно стосовно якого судом застосовано заходи забезпечення, є спільною власністю сторін в силу положень договору та положень ст.1134 ЦК України, а не є особистою приватною власністю позивача, якою він може самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися на власний розсуд.

Крім того, як зазначає позивач, спільне майно знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування відповідача. Однак, з розірванням договору у позивача припинились правові підстави для користування зазначеною земельною ділянкою, тому обмежився доступ до спільного майна, що знаходиться на ній. Відповідач вимагав звільнити дану земельну ділянку, що явно свідчить про намір відповідача ухилитися від виконання зобов’язань щодо розподілу результатів спільної діяльності та такі дії спрямовані на фактичне отримання результатів діяльності в своє розпорядження.

У судовому засіданні 06.09.2018 було оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 09 год.30 хв. 07.09.2018.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання 07.09.2018 не з’явився.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 29.02.2008 між ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Івашківський інкубатор” та Державним підприємством "Дослідне господарство "Елітне" Інституту рослинництва ім. Юр'єва Української академії аграрних наук укладено договір про спільну діяльність, згідно з яким сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль та матеріально-технічних ресурсів, в рамках чинного законодавства України, у відповідності до статутів сторін, та за згодою Української академії аграрних наук, спільно діяти для досягнення спільної господарської мети без створення окремої юридичної особи, в тому числі, як то: розробка унікальної методики з ефективного використання сільськогосподарських земель при вирощувані різноманітних зелених насаджень та багаторічних рослин; вирощування та реалізація декоративних багаторічних рослин, а також рідкісних цінних вічнозелених та багаторічних рослин та дерев з ціллю дослідження, розробки методик поліпшення якісних показників рослин, удосконалення технологічних та агрономічних властивостей, а також виробництво та реалізація додаткової товарної рослинницької продукції, що зумовлено технологічними та агрономічними особливостями виробництва основної продукції; вирощування та реалізація культур тривалого циклу: багаторічних насаджень типу садів, плантацій тощо; отримання прибутку.

Сторони проводили спільну діяльність на земельній ділянці площею 50,1 га, яка перебуває на праві постійного користування ДП “ДГ “Елітне” ІР НААН” на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001202. Результатами спільної діяльності сторін є майно, що розташоване на вищезазначеній земельній ділянці, багаторічні рослини та основні фонди (огорожа, система поливу та інше).

Згідно з додатковою угодою № 12 від 10.01.2018 до договору про спільну діяльність від 29.02.2008, частки учасників складають: ТОВ “СП” “Івашківський інкубатор” - 94,90%, ДП “ДЕ “Елітне” ІР НААН”- 5,10%.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.10.2017 у справі №922/2654/17 за позовом ДП “ДГ “Елітне”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національна академія аграрних наук України до ТОВ “Сільськогосподарське підприємство “Івашківський інкубатор” про розірвання договору про спільну діяльність, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13.06.2018, позов задоволено, розірвано договір про спільну діяльність від 29.02.2008, укладений між сторонами.

В липні 2018 року позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що під час розподілу майна, згідно з частками у спільній діяльності, вартість частки ДП “ДГ Елітне” ІР НААН складає 666 806,46 грн (без врахування ПДВ); вартість частки ТОВ “СП” “Івашківський інкубатор” складає 12 417 041,90 грн (без врахування ПДВ). Відділення від земельної ділянки усіх багаторічних рослин (12 752 874,30 грн) та частини основних фондів (огорожа, система поливу загальною вартістю 124 788,98 грн), які набуті в результаті спільної діяльності є неможливим без неспіврозмірної шкоди для їх господарського призначення. Належним виконанням з боку позивача та відповідача своїх зобов’язань, які виникли з юридичного факту розірвання договору про спільну діяльність від 29.02.2008, є саме розподіл грошових коштів та розподіл в натурі майна, що є результатом спільної діяльності, пропорційно часткам сторін у загальному майні. З боку позивача у справі підготовлено розрахунки та направлено 11.07.2018 на адресу відповідача вимогу про сплату грошових коштів, що складають вартість частини майна, яке неможливо відокремити від земельної ділянки, що залишиться у відповідача, з викладенням пропозиції щодо залишенням за позивачем певного майна, що може бути відокремлено від земельної ділянки. Однак, відповідач ще 09.07.2018 висловив власну позицію стосовно виконання зобов’язань, які виникли з юридичного факту розірвання договору про спільну діяльність від 29.02.2008, направивши позивачеві вимогу про повернення земельної ділянки. Таким чином, на думку позивача, такі дії відповідача явно свідчать про намір відповідача ухилитися від виконання зобов’язань щодо розподілу результатів спільної діяльності та спрямовані на фактичне отримання результатів діяльності в своє розпорядження.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.1 ст.138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до п.2, 7, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: забороною відповідачу вчиняти певні дії; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, є виконання рішення господарського суду. Право на суд було б ілюзорним, якби судові рішення залишалися не виконуваними. Зокрема, у рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хорнсбі проти Греції" зазначено, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система договірних держав допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалось б на шкоду одній з сторін.

Ефективність правосуддя залежить і від виконання судового рішення.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, підставами для вжиття судом заходів забезпечення позову є імовірність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, окрім цього, для вжиття заходів забезпечення позову суду необхідно встановити необхідність застосування таких заходів виходячи з принципів розумності, обґрунтованості і адекватності, крім цього, суд повинен встановити зв'язок між наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Предметом позову у даній справі є зобов’язання відповідача виконати пункти 7.5 та 10.4 договору про спільну діяльність від 29.02.2008, а саме: здійснити пропорційно до розміру часток сторін у спільній діяльності розподіл спільного майна в натурі або шляхом грошової компенсації, якщо майно не може бути відокремлене в натурі без нерозмірної шкоди для його господарського призначення.

Підставою застосування заходів забезпечення позову позивачем зазначено те, що дії відповідача щодо невиконання останнім умов договору про спільну діяльність, які стосуються наслідків розірвання договору та лист відповідача щодо повернення земельної ділянки, право користування якою, передавалось за договором про спільну діяльність, свідчать про намір відповідача ухилитися від виконання зобов’язань щодо розподілу результатів спільної діяльності та спрямовані на фактичне отримання результатів діяльності в своє розпорядження.

Тобто, фактично позивач намагається захистити своє право на отримання частки від результату спільної діяльності, яким є майно - багаторічні рослини, які знаходяться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування ДП “ДГ “Елітне” ІР НААН” на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001202 та заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії (у тому числі знищувати, псувати, відчужувати, передавати третім особам) щодо майна, багаторічних рослин, основних фондів (огорожа, система поливу), які розташовані на земельній ділянці площею 50,1 га.

Згідно з договором про спільну діяльність від 29.02.2008 та додатковими угодами до нього, предметом спільної діяльності є майно – багаторічні рослини, які розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні у відповідача. За умовами договору, саме на позивача покладався обов’язок щодо вирощування, лікування та догляду за багаторічними рослинами. Майно, стосовно якого позивач просить забезпечити позов, є спільною власністю сторін, та не є особистою приватною власністю позивача, якою він може самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися на власний розсуд.

Відповідач листом-вимогою №252 від 09.07.2018 просив позивача повернути йому земельну ділянку, право користування якою, передавалось за договором про спільну діяльність у відповідності до норм законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, заявлений позивачем позов стосується розподілу спільного майна, відносно якого судом застосовані заходи забезпечення позову. Лист-вимога №252 від 09.07.2018 про необхідність звільнення земельної ділянки, направлений відповідачем на адресу позивача, свідчить про намір відповідача ухилитись від виконання умов договору про зобов’язання виконання яких позивач звернувся до суду.

Крім того слід зазначити, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали була врахована специфіка спільної діяльності стосовно неможливості відокремлення від земельної ділянки багаторічних рослин, які являються результатом спільної діяльності (внеском у спільну діяльність) та необхідності здійснення їх охорони та догляду до вирішення спору по суті або ефективного захисту прав позивача в майбутньому.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Крім того, відповідно до пояснень наданих представником позивача в суді апеляційної інстанції, даний позов заявлений ним як немайновий з метою зобов’язання відповідача виконати умови договору та у випадку, якщо в межах даного судового провадження не відбудеться ефективний захист його порушеного права, знову звернутися до суду з метою захисту порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Слід зазначити, що в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач можливо не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, в зв’язку з чим заява позивача в частині заборони ДП “ДГ “Елітне” IP НААН” вчиняти дії щодо майна - багаторічних рослин, основних фондів (огорожа, система поливу), які розташовані на земельній ділянці площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування відповідача, є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що застосовані оскаржуваною ухвалою суду заходи нічим не перешкоджають господарській діяльності суб’єкта господарювання, оскільки у цьому випадку відповідач позбавлений права лише на відчуження, знищення, псування та передання такого майна третім особам, а обрані заходи забезпечують збереження майна у цілісності.

Щодо заборони ДП “ДГ “Елітне” IP НААН” використовувати земельну ділянку площею 50,1 га, що перебуває на праві постійного користування ДП “ДГ “Елітне” ІР НААН”, колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Виходячи з аналізу вказаної норми, право користування земельної ділянки, включає в себе дві правомочності права власності – це право користування та володіння земельною ділянкою, а отже вони захищені статтею 1 Протокол до Конвенції про захист прав людини і сновоположних свобод, при цьому.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, до предмету позову не входить питання щодо оспорювання права постійного користування земельною ділянкою відповідачем, у зв’язку з чим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідача не може бути обмежено в реалізації свого права користування земельною ділянкою.

Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом передання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на відповідальне зберігання (захист рослин), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору.

Для вжиття такого заходу забезпечення позову суд повинен встановити незацікавленість відповідального зберігача у предметі позову.

ФОП ОСОБА_2 відповідно до витягу з ЄДРПОУ наданого позивачем, здійснює господарську діяльність в сфері спорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України “Про виконавче провадження” майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов’язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

У зв’язку з тим, що майно - багаторічні рослини, які просить позивач передати на відповідальне зберігання, знаходяться на земельній ділянці відповідача, тобто у володінні відповідача, існує ймовірність неможливості виконання рішення суду у випадку знищення такого майна, при цьому відповідач також є зацікавлений, як сторона розірваного договору, в отримання результатів від спільної діяльності.

В обґрунтування необхідності передачі на зберігання майна, яке розташоване на земельній ділянці площею 50,1 га та перебуває на праві постійного користування відповідача саме ФОП ОСОБА_2, позивач посилався на те, що дана особа є одним з його контрагентів, має добру репутацію та володіє достатніми практичними навичками і знаннями, які необхідні для зберігання багаторічних рослин.

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилався на наявність у нього сумнівів щодо відсутності у ФОП ОСОБА_2 інтересу в результаті вирішення спору та не з’ясування судом майнового стану зберігача.

Колегія суддів вважає необґрунтованими дані посилання апелянта з огляду на те, що положення п.7 ч.1 ст.137 ГПК України не встановлюють коло та не вимагають особливих вимог щодо осіб, яким майно передається на зберігання. Вимогою даної норми є саме відсутність інтересу у особи в результаті вирішення спору, що не є тотожнім поняттю заінтересованості стосовно позивача.

Відповідно до ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Позивач заперечує зацікавленість ФОП ОСОБА_2 в результаті вирішення спору.

З урахуванням наведеного, відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження наявності інтересу у ФОП ОСОБА_2 в результаті вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо передання майна на відповідальне зберігання іншій не зацікавленій в предметі позову особі.

Щодо зобов’язання “ДГ “Елітне” ІР НААН” надати ФОП ОСОБА_2 безперешкодний доступ до земельної ділянки площею 50,1 га, яка перебуває на праві постійного користування відповідача, з метою виконання функції відповідального зберігання багаторічних рослин, колегія суддів зазначає наступне.

При здійсненні виконання даної ухвали державною виконавчою службою у відповідності до Закону України “Про виконавче провадження” буде здійснено всіх дій для передання майна - багаторічних рослин на відповідальне зберігання відповідній особі, а саме проведення опису майна, складення відповідного акту приймання-передачі та інших дій встановлених законом. Одночасно буде забезпечено доступ відповідального зберігача для здійснення своїх обов’язків щодо зберігання майна, в зв’язку з чим місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта стосовно того, що даний спір заявлений позивачем як немайновий та наголошує на неправомірності визначення цим позову, з огляду на те, що в межах даного апеляційного провадження переглядається ухвала про забезпечення позову, прийнята за заявою позивача та оплачена відповідним судовим збором. Обставини визначення спору як майнового чи немайнового та перевірка правильності сплати судового збору за подання позовної заяви виходить за межі дослідження в даному апеляційному провадженні.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі "ОСОБА_3 проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06. 2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_4 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється, зокрема, на цивільний, господарський процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

В зв’язку з чим, недоречними є посилання відповідача на те, що судом першої інстанції було порушено принципи адекватності і співмірності заходів забезпечення позову, оскільки, саме із урахуванням вказаних принципів, а також з дотриманням норм процесуального права, суд першої інстанції виходив при задоволенні заяви позивача.

Відповідно до п.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, тому ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/1930/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 254, 273, п.1 ч.1 статті 275, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Дослідне господарство “Елітне” інституту рослинництва імені ОСОБА_1 Національної академії аграрних наук України” залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 у справі №922/1930/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку статей 286 – 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.09.2018

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В. О.