Рішення № 76384904, 11.09.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

11 вересня 2018 року Справа № 926/560/18

Суддя Т.І. Ковальчук, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/560/18

за позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі: 1) ОСОБА_1 оборони України, м. Київ,

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна”, м. Чернівці,

про стягнення неустойки в сумі 24036,10 грн.

за участю секретаря судового засідання Гаврилюк І.С.,

представників сторін:

позивачів: 1) не з’явився,

2) ОСОБА_2, дов. № 1390 від 06.06.2018 р.,

відповідача – не з’явився,

прокурор – Покора К.В.

В С Т А Н О В И В :

Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся з позовною заявою в інтересах держави в особі ОСОБА_1 оборони України як органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна” про стягнення неустойки в сумі 24036,10 грн. за користування приміщенням.

Ухвалою від 20.02.2018 р. позовну заяву заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону залишено без розгляду та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше 5 березня 2018 року у відповідності до п.п. 3, 4, 5, 10 ч. 3 ст. 162, ч. 1 ст. 174 ГПК України.

Після виправлення заступником військового прокурора Чернівецького гарнізону недоліків позовної заяви ухвалою від 13.03.2018 р. з урахуванням ухвали від 13.03.2018 р. про виправлення описки відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 березня 2018 року за участю представників сторін і прокурора, позивача КЕВ м. Чернівці зобов’язано надати додаткові документи, відповідача зобов’язано протягом 15-ти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати відзив на позовну заяву і докази на його підтвердження та в цей же строк надіслати копію відзиву позивачеві.

14.03.2018 р. від заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону через канцелярію суду надійшла заява від 14.03.2018 р. № 02-711 вих.-18 про виправлення помилки в тексті позовної заяви (а.с. 84-85).

З урахуванням заяви про виправлення помилки позовні вимоги заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону обгрунтовані тим, що після припинення дії попереднього договору оренди № 93/2013-п нерухомого військового майна – нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м у будівлі № 1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 кв.м у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна,10, рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1644/16 ТОВ “Ріфіл-Україна” було виселено з вказаних приміщень, однак відповідач вчасно приміщення не повернув. У зв’язку з цим у справі № 926/225/17 з відповідача стягнуто неустойку в розмірі 2303,70 грн., однак КЕВ м. Чернівці не звернулося з позовом до суду про стягнення неустойки за неповернення приміщень за наступний період, тому заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону пред’явив відповідний позов до господарського суду з метою представництва законних інтересів держави, які в даному випадку полягають в захисті порушених прав держави щодо державного майна, яке перебуває в сфері управління ОСОБА_1 оборони України і закріплене за КЕВ на праві оперативного управління. З урахуванням, що за попередній період з відповідача вже стягнуто неустойку, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону просить стягнути з ТОВ “Ріфіл-Україна” 24036,10 грн. неустойки за не виконання обов’язку щодо повернення нежитлових вбудованих приміщень за період з лютого до грудня 2017 року.

За клопотанням представника відповідача у підготовчому засіданні 29.03.2018 р. оголошувалася перерва до 11-00 год. 17 квітня 2018 року для ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву на позов.

Ухвалою від 17.04.2018 р. провадження у справі зупинено за клопотанням позивача КЕВ м. Чернівці до касаційного перегляду Верховним Судом справи № 926/225/17.

Ухвалою від 25.07.2018 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 07.08.2018 р. за участю представників сторін і прокурора, відповідача зобов’язано надати відзив на позов.

01.08.2018 р. через канцелярію суду від позивача ОСОБА_1 оборони України надійшла заява від 01.08.2018 р. № 1113 про розгляд справи без участі його представника, в якій також зазначено, що ОСОБА_1 оборони України повністю підтримує позовні вимоги.

Ухвалою від 07.08.2018 р. закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 20.08.2018 р. за участю представників сторін і прокурора.

У зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання 20.08.2018 р. та відсутністю у матеріалах справи доказів вручення відповідачеві ухвали від 07.08.2018 р. суд ухвалою від 20.08.2018 р. відклав розгляд справи по суті в судовому засіданні на 11.09.2018 р.

Представник позивача ОСОБА_1 оборони України в судове засідання 11.09.2018 р. не з’явився, будучи належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується наявними у справі доказами.

07.09.2018 р. електронним зв’язком від позивача МО України надійшла заява від 05.09.2018 р. № 1234 про розгляд справи без участі його представника та про повне підтримання позовних вимог (а.с. 168).

Представник відповідача у судове засідання 11.09.2018 р. не з’явився без повідомлення причин неявки. Відзиву на позов відповідач не надав.

З’ясовуючи, чи належним чином відповідача повідомлено про дату, час і місце судового засідання 11.09.2018 р., суд встановив, що ухвала від 20.08.2018 р. про відкладення розгляду справи по суті надіслана на юридичну адресу відповідача, вміщену в ЄДРПОУ, та на адресу його адвоката ОСОБА_3, однак не вручена під час доставки з інших причин.

Відповідно до частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що ухвала від 20.08.2018 р. про відкладення розгляду справи по суті завчасно надіслана відповідачеві на його юридичну адресу, про зміну якої ТОВ “Ріфіл-Україна” суд не повідомляло, вважається, що зазначена ухвала вручена відповідачеві, тому суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в судовому засіданні 11.09.2018 р. без участі представника відповідача та за наявними в справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у зв’язку з неподанням відзиву на позов.

Прокурор і представник позивача КЕВ м. Чернівці в судовому засіданні 20.08.2018 р. позовні вимоги підтримали, пояснили, що після закінчення укладеного з КЕВ м. Чернівці попереднього договору основний договір оренди з відповідачем не було укладено, проте останній продовжував незаконно користуватися нерухомими приміщеннями військового містечка і повернув їх лише в ході примусового виконання рішення Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1644/16 про зобов’язання звільнити вказані приміщення. За не повернення приміщень, пояснили прокурор і представник КЕМ м. Чернівці, відповідачеві нараховано неустойку в розмірі подвійної плати за користування приміщеннями, визначеної у попередньому договорі та відкоригованої на індекс інфляції, за період з лютого по листопад 2017 року за мінусом частково сплачених сум, яку (неустойку) і просять стягнути.

Заслухавши пояснення прокурора і представника позивача КЕВ м. Чернівці, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, встановлених законом. Право звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено також статями 23, 24 Закону України “Про прокуратуру” та частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Обґрунтовуючи звернення з позовною заявою до господарського суду, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону вказав, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, який є складовою частиною Збройних Сил України і підпорядкований ОСОБА_1 оборони України та є бюджетною установою, не здійснює належним чином функції з оперативного управління закріпленими за ним основними фондами, що є державною власністю і перебувають в сфері управління МО України.

У зв’язку з тим, що КЕВ м. Чернівці самостійно не звернулося до суду з позовом про стягнення неустойки за неповернення з оренди військового майна і це завдає шкоди інтересам держави, заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону вбачає підстави для звернення з відповідним позовом до суду.

Оцінивши дані доводи і аргументи, суд доходить висновку, що заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону правильно визначив уповноважені органи у спірних правовідносинах – ОСОБА_1 оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, й належно обґрунтував підстави для здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у господарському суді.

По суті спору суд встановив наступне.

01 травня 2013 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна” (Сторона 2) було укладено попередній договір оренди № 93/2013-п нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, військове містечко № 195, буд. 1, 47 (далі – Попередній договір, а.с. 26-30).

За умовами вказаного Попереднього договору позивач КЕВ м. Чернівці (Сторона 1) зобов’язався протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому Основний Договір оренди нерухомого військового майна – нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м в будівлі № 1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 кв.м в будівлі № 47 військового містечка № 195 (за текстом Попереднього договору Майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, на умовах, встановлених даним договором.

У Попередньому договорі сторони погодили умови майбутнього основного договору, а в пункті 1.2 домовилися, що відповідач (Сторона 2) до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним в пункті 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень).

Передача приміщень Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна” відбулася на підставі акту приймання-передачі нерухомого військового майна буд. № 1,47 в/м № 195 м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10 від 01.05.2013 р. (а.с. 30 на звороті).

Зазначені приміщення перебувають у власності держави в особі ОСОБА_1 оборони України в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (а.с. 91, 92-98).

У розділі 3 Попереднього договору сторони узгодили, що Сторона 1 (позивач КЕВ м. Чернівці) зобов’язується провести процедуру укладення основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна, а Сторона 2 (відповідач), серед іншого, на підставі виставлених рахунків сплачує плату в розмірі 2000,00 грн. щомісячно.

Строк дії Попереднього договору сторони визначили з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року включно (п. 9.1).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. у справі № 926/1644/16, залишеним у силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 р., ТОВ “Ріфіл-Україна” зобов’язано звільнити нежитлові вбудовані приміщення площею 350 кв. м у будівлі № 1 та площею 269,60 кв. м у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що знаходяться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (а.с. 60-62).

У цій судовій справі встановлено, що після спливу строку дії Попереднього договору 30 квітня 2014 року та у зв’язку з не укладенням основного договору оренди припинилося право відповідача використовувати нерухоме військове майно – нежитлові вбудовані приміщення площею 350 кв.м у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м у будівлі № 47 військового містечка № 195 по вул. Авіаційній, 10, в м. Чернівці, що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

В силу положень частини 4 статті 75 ГПК України дані обставини не підлягають доказуванню при розгляді справи № 926/560/18.

У ході примусового виконання наказу у справі № 926/1644/16, виданого Господарським судом Чернівецької області 22.08.2016 р., ТОВ “Ріфіл-Україна” було звільнено вбудовані нежитлові приміщення площею 350 кв.м у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10; тим самим виконано рішення суду у повному обсязі, що підтверджується актом державного виконавця від 22.11.2017 р. (а.с. 98).

У позовній заяві заступник військового прокурора зазначив, що період, за який пред’явлено вимоги про стягнення неустойки в розмірі 24036,10 грн., визначено з лютого до грудня 2017 року у зв’язку з тим, що за попередній період неустойка з відповідача була стягнута Господарським судом Чернівецької області у справі № 926/225/17.

Як видно з розрахунку позивача КЕВ м. Чернівці, така неустойка нарахована виходячи з подвійної плати в розмірі 2000,00 грн. щомісячно з коригуванням на індекс інфляції відповідно до п. 3.3.2 Попереднього договору та здійснених відповідачем ТОВ “Ріфіл-Україна” платежів за оренду приміщень за період з 16.02.2017 р. по 19.12.2017 р. (а.с. 38-47, 48-58, 59).

Так, по виставлених КЕВ м. Чернівці рахунках за договором № 93/2013-п від 01.05.2013 р. за період з 01.01.2017 по 22.11.2017 р. неустойка нарахована на суму 64279,36 грн., згідно з виписками банку про рух коштів на рахунку за період з 16.02.2017 р. по 19.12.2017 р. сплачено відповідачем 40243,26 грн., заборгованість згідно з розрахунком позивача КЕВ м. Чернівці складає 24036,10 грн. (а.с. 59, 77, 78-80).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 р. у справі № 926/225/17 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна” про стягнення неустойки позов задоволено, стягнуто з ТОВ “Ріфіл-Україна” на користь КЕВ м. Чернівці 11977,50 грн. передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України неустойки за період серпень-грудень 2016 р. (а.с. 63-64).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 р. у справі № 926/225/17 скасовано в частині стягнення з ТОВ “Ріфіл-Україна” 9673,80 грн. неустойки та 1294,74 грн. судового збору, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у позові (а.с. 65-69).

Постановою Верховного Суду від 15.05.2018 р. частково задоволено касаційну скаргу КЕВ м. Чернівці, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. та рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 р. у справі № 926/225/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області (а.с. 134-138).

Отже, у справі № 926/225/17 з аналогічним предметом спору на даний час не встановлено обставин, які б мали преюдиційне значення для вирішення справи № 926/560/18 (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтями 6, 627 ЦК унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).

За приписами статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналогічну норму містить стаття 182 Господарського кодексу України, відповідно до якої за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Як видно зі змісту укладеного сторонами Попереднього договору, окрім зобов’язання укласти основний договір оренди, сторони також домовилися про те, що відповідач може до моменту підписання основного договору використовувати нежитлові приміщення за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень) та за щомісячну плату в розмірі 2000,00 грн. (п. 3.3.2).

Загальні положення про найм (оренду) регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно статті 284 Цивільного кодексу України істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об’єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об’єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди визначені статтею 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, згідно якої у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди.

Статтею 785 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно частини 2 цієї статті ЦК якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, на думку суду положення ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 785 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини сторін.

Так, між сторонами укладено Попередній договір, яким встановлено їх обов’язок протягом одного року укласти в майбутньому основний договір оренди нерухомого військового майна на умовах, визначених Попереднім договором.

Як зазначалося, в силу правової конструкції попереднього договору, визначеної статтями 635 Цивільного кодексу України та статтею 182 Господарського кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов’язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть.

Зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч. 3 ст. 635 ЦК, ч. 4 ст. 182 ГК).

Зокрема, відповідно до пункту 3.4 Попереднього договору встановлені ним зобов’язання припиняються, якщо основний договір не буде укладений протягом строку, визначеного п. 1 цього Попереднього договору (12 місяців з дня підписання Попереднього договору).

Основна мета попереднього договору полягає у виконанні ним двох функцій: 1) спонукання до укладення основного договору, 2) фіксації умов основного договору.

В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов’язання, встановленого основним договором (передати майно, виконати роботу).

Усупереч зазначеним правовим нормам за Попереднім договором відповідачеві фактично передано в оренду нерухоме військове майно.

У рішенні Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 р. у справі № 926/1644/16, яке набрало законної сили 15.12.2016 р., встановлено, що передбачена Законами України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 р. № 778 “Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду”, Інструкцією ОСОБА_1 оборони України про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна від 02 лютого 2010 р. процедура передачі в оренду військового майна нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв. м у будівлі № 1 та площею 269,60 кв. м у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що знаходяться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, не проводилася.

Разом з цим, для укладення договору оренди військового майна сторонами підписано Попередній договір та тимчасово до укладення договору оренди відповідачеві було надано право використовувати за плату названі вище нежитлові приміщення.

Укладений сторонами Попередній договір за своїм змістом не є договором оренди військового майна, а передбачав зобов’язання сторін укласти такий договір у майбутньому відповідно до законодавчо встановленої процедури передачі в оренду військового майна.

За встановлених обставин господарський суд у рішенні у справі № 926/1644/16 зазначив, що умови Попереднього договору про надання відповідачеві права користуватися нерухомим військовим майном за плату до укладення основного договору оренди суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, нерухоме військове майна, позовні вимоги про стягнення неустойки за не повернення якого пред’явлено заступником військового прокурора Чернівецького гарнізону в справі № 926/560/18, передано відповідачеві без законної підстави та всупереч чинному законодавству, яке регулює дані правовідносини.

Незважаючи на те, що в судовому порядку Попередній договір недійсним не визнавався, встановлення судом обставин, які свідчать про порушення сторонами під час укладення Попереднього договору норм чинного законодавства, які регулюють передачу в оренду військового майна, є підставою для висновку, що між КЕВ м. Чернівці та ТОВ “Ріфіл-Україна” не виникли орендні правовідносини, урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Законами України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

Відповідно, відсутні підстави для застосування передбаченої цивільним законодавством відповідальності ТОВ “Ріфіл-Україна” за порушення господарського зобов’язання за договором оренди, яке виразилося у несвоєчасному поверненні переданих йому в платне користування нежитлових приміщень Квартирно-експлуатаційному відділу м. Чернівці.

Також суд вважає за належне зазначити про наступне.

Приписами статті 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що однією з істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата, яка визначається відповідно до розрахунку орендної плати за державне майно, та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 “Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу”.

Пунктом 8 зазначеної Методики (в редакції, чинній на момент укладення Попереднього договору) встановлено, що розмір орендної плати розраховується, зокрема, з урахуванням вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

Згідно зі статтею 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” оцінка об’єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, при цьому оцінка об’єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Відповідно до частин 4-6 статті 7 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з ОСОБА_1 оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) ОСОБА_1 оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується ОСОБА_1 оборони України.

Як видно з пункту 3.3.2 Попереднього договору, плата за використання нерухомого військового майна Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріфіл-Україна” визначена за домовленістю сторін у розмірі 2000,00 грн. в місяць, у тому числі ПДВ, і підлягає коригуванню після виконання незалежної оцінки майна і укладення основного договору оренди.

З наведеного випливає, що укладенню Попереднього договору не передувала оцінка об’єкту оренди, яка б здійснювалася комісією у складі уповноважених осіб ОСОБА_1 оборони України або іншого органу військового управління, визначений сторонами розмір плати не погоджений з Регіональним відділенням Фонду державного майна України, а при укладенні Попереднього договору сторонами не виготовлено експертну оцінку майна.

Відтак, узгоджена сторонами у пункті 3.3.2 Попереднього договору плата за користування майном не є орендною платою у розумінні статей 10, 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 7 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

За таких обставин, здійснений позивачем КЕВ м. Чернівці розрахунок неустойки є необґрунтованим, оскільки останнім не доведено наявності факту домовленості між сторонами щодо істотної умови договору найму: про сплату орендної плати, яка б визначалась з урахуванням положень законодавства про оренду державного майна.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада 2017 року у справі № 926/4524/16 та від 09 жовтня 2017 року у справі № 926/226/17.

Доводи прокурора, що відповідач на підставі виставлених КЕВ м. Чернівці рахунків частково сплачував неустойку, тим самим визнав порушення зобов’язання з повернення майна, суд відхиляє.

Так, з аналізу казначейських виписок про рух коштів по рахунку КЕВ м. Чернівці видно, що ТОВ “Ріфіл-Україна” щомісячно сплачувало у 2017 році кошти за оренду приміщень за договором № 93/13-п від 01.05.2013 р. відповідно до рахунку № 225 від 15.08.2016 р., а не неустойку за не повернення приміщень на підставі наявних у справі рахунків КЕВ м. Чернівці та в зазначених у цих рахунках розмірах.

Відтак, суд доходить висновку, що заступником військового прокурора Чернівецького гарнізону не доведено законних підстав для стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов’язку зі своєчасного повернення приміщень, переданих йому в користування за Попереднім договором, та не доведено наявності факту домовленості між КЕВ м. Чернівці і ТОВ “Ріфіл-Україна” про сплату орендної плати, яка б визначалась з урахуванням положень законодавства про оренду державного майна і могла бути покладена в основу визначення розміру неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, тому в задоволенні позову належить відмовити.

В зв’язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір у розмірі 1762,00 грн. слід залишити за Військовою прокуратурою Західного регіону.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 4, 20, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У позові відмовити повністю.

2. Судовий збір у сумі 1762,00 грн. залишити за Військовою прокуратурою Західного регіону України.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

У судовому засіданні 11.09.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст підписано 12 вересня 2018 року.

Суддя Т.І. Ковальчук