Рішення № 76384411, 03.09.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" вересня 2018 р.

м. Одеса

Справа № 916/959/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/959/18 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва до приватного підприємства “Артек-Союз” про стягнення 242 580,67 грн. в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з приватного підприємства “Артек-Союз” 242 580,67 грн., де 225 795,97 грн. – заборгованість, 16 784,70 грн. – штрафні санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

05.12.2017 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва та ПП «Артек-Союз» був укладений договір про відшкодування вартості теплопостачання, (КЕКВ 2271), спожитого в процесі надання послуг з харчування, №241 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору КЕВ м. Миколаєва забезпечує ПП «Артек-Союз», одержаною від ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», КП «Тепло», ТОВ «НИКТЕПЛО» для опалення військових об’єктів - Військових частин А 0224, А 2183, А 2488, тепловою енергією, а ПП «Артек-СОюз» отримує теплову енергію в частині, необхідній для опалення окремих приміщень, які він займає для здійснення господарської діяльності (надання послуг з харчування) на підставі договорів позички нерухомого військового майна №7 від 07.04.2017 р., №18 від 07.04.2017 р., №5 від 07.04.2017 р., укладених відповідно до Договору №286/2/17/13 від 31.03.2017 р. про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних сил України інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах у тому числі годування штатних тварин) (далі - Договір про закупівлю харчування), та відшкодовує КЕВ м. Миколаїв її вартість на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, (п.п. 1.1.)

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що відповідно до ст. 631 ЦК України, дія Договору розповсюджується на правовідносини, що виникли між Сторонами з 01.04.2017р.

Додатковою угодою від 25.12.2018 р. Сторонами була погоджена зміна Постачальних організацій, які надають послуги з постачання теплової енергії КЕВ м. Миколаїв за договорами про закупівлю за державні кошти, а відтак п.1.1 Договору викладено в наступній редакції: «Позичкодавець забезпечує Користувача, одержаною від ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС», ТОВ «ТЕПЛОНИК» для опалення військових об’єктів - Військових частин А 2183, А 2488, тепловою енергією, а Користувач отримує теплову енергію в частині, необхідній для опалення окремих приміщень, які він займає для здійснення господарської діяльності (надання послуг з харчування) на підставі договорів позички нерухомого військового майна №18 від 07.04.2017 р., №5 від

07.04.2017р., укладених відповідно до Договору №286/2/17/13 від 31.03.2017 р. про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах у тому числі годування штатних тварин) (далі - Договір про закупівлю харчування), та відшкодовує Позичкодавцю її вартість на умовах та в порядку, визначеному цим Договором.»

Додатковою угодою №1 від 22.01.2018 р. дія Договору №241 від 05.12.2017 р. продовжена до31.12.2018р.

Згідно пп.2.3.1., 2.3.2 п.2.3 Договору, ПП «Артек-Союз» зобов’язується своєчасно, тобто протягом 10 банківських днів після отримання від КЕВ м. Миколаєва рахунку-фактури, відшкодовувати вартість спожитої теплової енергії на реєстраційні рахунки КЕВ м. Миколаєва, зазначені у Договорі.

На виконання умов договору позивачем в установлені строки та на встановлених умовах було забезпечено відповідача тепловою енергією протягом листопаду 2017 рок - березня 2018 року на загальну суму 233 033,52 грн., вартість якої відповідачем було сплачено частково, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість в сумі 225 95,97 грн.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (вх.№1034/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018р. позовну заяву позовну позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/959/18, справу призначено до розгляду в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

18.07.2018р. позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимоги та зміну предмету позову (вх.№2-3660/18), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 163 539,52 грн., де 137 441,02 грн. – заборгованість, 19 855,23 грн. – пеня, 4 340,27 грн. – інфляційні, 1 903,00 грн. – 3% річних.

Зазначена заява прийнята судом до розгляду.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить поштове повідомлення (вх.№25810/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить поштове повідомлення (вх.№28722/18), повернуте на адресу суду з відміткою про не вручення, з підстав “закінчення терміну зберігання”.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов’язання щодо відшкодування вартості теплопостачання (КЕКВ 2271), спожитого в процесі надання послуг з харчування за договором про відшкодування вартості теплопостачання (КЕКВ 2271), спожитого в процесі надання послуг з харчування №241 від 05.12.2017р. в сумі 233 033,52 грн. не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 137 441,02 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості з відшкодування вартості теплопостачання (КЕКВ 2271), спожитого в процесі надання послуг з харчування, встановлена судом в розмірі 137 441,02 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 19 855,23 грн., 3% річних в сумі 1 903,00 грн. та інфляційні в сумі 4 340,27 грн.

Досліджуючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 903,00 грн. суд зазначає наступне:

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 1 903,00 грн., судом встановлено, що його розрахунок здійснено не належним чином, у зв’язку з чим, судом було самостійно обраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

7237.55

26.12.2017 - 19.04.2018

115

3 %

68.41

60589.37

26.01.2018 - 18.06.2018

144

3 %

717.11

33679.11

01.03.2018 - 18.05.2018

79

3 %

218.68

51329.30

04.04.2018 - 16.07.2018

104

3 %

438.76

80198.19

10.05.2018 - 16.07.2018

68

3 %

448.23

5913.53

25.05.2018 - 16.07.2018

53

3 %

25.76

Отже, за самостійним розрахунком суду, 3% річних позивача складають 1 916,95 грн., але у зв’язку з тим, що позивачем 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 1 903,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 1 903,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 4 340,27 грн., суд встановив, що його позивачем здійснено неналежним чином, у зв’язку з чим, судом було самостійно обраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

Сума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

01.01.2018 - 19.04.2018

7237.55

1.044

316.16

7553.71

01.02.2018 - 18.06.2018

60589.37

1.028

1712.24

62301.61

27.02.2018 - 18.05.2018

33679.11

1.019

642.87

34321.98

04.04.2018 - 16.07.2018

51329.30

1.001

48.45

51377.75

10.05.2018 - 16.07.2018

80198.19

0.993

-561.39

79636.80

01.06.2018 - 16.07.2018

5913.53

0.993

-41.39

5872.14

Таким чином, за самостійним розрахунком суду, інфляційні позивача складають 2 199,72 грн., у зв’язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в сумі 2 199,72 грн.

В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних в сумі 2 140,55 грн. – суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

У відповідності до п.4.2.2. Договору, за порушення термінів оплати вартості спожитої теплової енергії Користувач сплачує позичкодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Наданий позивачем розрахунок пені на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню, наступним чином:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

7237.55

26.12.2017 - 25.01.2018

31

14.5000 %

0.079 %*

178.26

7237.55

26.01.2018 - 01.03.2018

35

16.0000 %

0.088 %*

222.08

7237.55

02.03.2018 - 12.04.2018

42

17.0000 %

0.093 %*

283.16

7237.55

13.04.2018 - 19.04.2018

7

17.0000 %

0.093 %*

47.19

60589.37

26.01.2018 - 01.03.2018

35

16.0000 %

0.088 %*

1859.18

60589.37

02.03.2018 - 12.04.2018

42

17.0000 %

0.093 %*

2370.46

60589.37

13.04.2018 - 24.05.2018

42

17.0000 %

0.093 %*

2370.46

60589.37

25.05.2018 - 18.06.2018

25

17.0000 %

0.093 %*

1410.99

33679.11

27.02.2018 - 01.03.2018

3

16.0000 %

0.088 %*

88.58

33679.11

02.03.2018 - 12.04.2018

42

17.0000 %

0.093 %*

1317.64

33679.11

13.04.2018 - 18.05.2018

36

17.0000 %

0.093 %*

1129.40

51329.30

04.04.2018 - 12.04.2018

9

17.0000 %

0.093 %*

430.32

51329.30

13.04.2018 - 24.05.2018

42

17.0000 %

0.093 %*

2008.17

51329.30

25.05.2018 - 12.07.2018

49

17.0000 %

0.093 %*

2342.87

51329.30

13.07.2018 - 16.07.2018

4

17.5000 %

0.096 %*

196.88

80198.19

10.05.2018 - 24.05.2018

15

17.0000 %

0.093 %*

1120.58

80198.19

25.05.2018 - 12.07.2018

49

17.0000 %

0.093 %*

3660.55

80198.19

13.07.2018 - 16.07.2018

4

17.5000 %

0.096 %*

307.61

5913.53

25.05.2018 - 12.07.2018

49

17.0000 %

0.093 %*

269.92

5913.53

13.07.2018 - 16.07.2018

4

17.5000 %

0.096 %*

22.68

Отже, за самостійним розрахунком суду розмір пені складає 21 636,98 грн., але у зв’язку з тим, що позивачем пеню заявлено в меншому розмірі в сумі 19 855,23 грн., у зв’язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 19 855,23 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 2 420,95 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 202, 231, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства “Артек-Союз” (вул. Бреуса, буд. №26/2, м. Одеса, 65017, код ЄДРЮОФОПГФ 30741489) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (пр-т Миру, буд. №62-А, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРЮОФОПГФ 08029523) заборгованість по відшкодуванню вартості послуг з теплопостачання за договором про відшкодування вартості теплопостачання (КЕКВ 2271), спожито в процесі надання послуг з харчування №241 від 05.12.2017р. за період лютий – квітень 2018р. в сумі 137 441 (сто тридцять сім тисяч чотириста сорок одна) грн. 02 коп., 3% річних в сумі 1 903 (одна тисяча дев’ятсот три) грн. 00 коп., пеню в сумі 19 855 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять) грн. 23 коп., інфляційні в сумі 2 199 (дві тисячі сто дев’яносто дев’ять) грн. 72 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн. 95 коп.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний тест рішення складено 10 вересня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський