Рішення № 76382289, 02.08.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 серпня 2018 року Справа № 0840/2702/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (70024, Запорізька область, Вільнянський район, с. Максимівка, вул. Шкільна/Центральна, 34/56, РНОКПП НОМЕР_1)

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 39820689)

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання від 09 лютого 2018 року та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 1,59 га. з врахуванням висновків суду по дані адміністративній справі.

Ухвалою суду від 10 липня 2018 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін на 31 липня 2018 року.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач необґрунтовано відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, що, в свою чергу, спричинило порушення права ОСОБА_1 на безперешкодне володіння земельною ділянкою.

Просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (вх.23749 від 30 липня 2018 року), відповідно до яких зазначає, що кожна з дій відповідача, яка була вчинена ним під час розгляду клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою передбачена конкретними нормами діючих нормативно-правових актів та узгоджується з імперативною нормою, викладеною у частині другій статті 19 Конституції України.

Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів у порядку письмового провадження.

На підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із заявою в якій просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної, ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 1,59 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого Селянського господарства за межами населеного пункту Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Розглянувши вищевказану заяву позивача, Головним управління Держгеокадастру у Запорізькій області надано відповідь вих. №С--591-592/0/18-18 від 14 березня 2018 року відповідно до якої позивачу відмовлено у задоволенні зави, а відмова мотивована тим, що місце розташування запитуваної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).

Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання від 09 лютого 2018 року

Правове регулювання земельних відносин регулюється Конституцією України, нормами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 Земельного кодексу України).

Так, частинами 1, 2, пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що листом від 14 березня 2018 року № С--591-592/0/18-18 Головне управління надало мотивовану відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 1,59 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Вказана відмова була обумовлена невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів (частина 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Однак суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на те, що в частині 7 статті 118 Земельного кодексу України закріплено принцип обґрунтованості рішення.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб’єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб’єкт владних повноважень/орган місцевого самоврядування повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб’єкта владних повноважень (відповідного органу місцевого самоврядування) враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб’єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб’єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб’єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень/органу місцевого самоврядування у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Таким чином суд вважає що відмова Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області викладена в листі від 14 березня 2018 року № С--591-592/0/18-18 є невмотивовано, необґрунтованою, без зазначення конкретних вказівок які саме вимоги законів, прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів позивачем порушено.

Тому на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій часті підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 1,59 га., суд зазначає, що право на прийняття того чи іншого рішення про надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, є виключним правом відповідача. Тож зобов'язання відповідача прийняти те чи інше рішення, за результатами розгляду заяви позивача, буде втручанням суду в дискреційні повноваження органу державного управління, що є недопустимим.

Таким чином, у задоволенні позову, в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 1,59 га., необхідно відмовити.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості..

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (70024, Запорізька область, Вільнянський район, с. Максимівка, вул. Шкільна/Центральна, 34/56, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 39820689) про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09 лютого 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (70024, Запорізька область, Вільнянський район, с. Максимівка, вул. Шкільна/Центральна, 34/56, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 39820689) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 352,40 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі 02 серпня 2018 року.

Суддя Д.В. Татаринов