Постанова № 76381611, 06.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Н.В. Савицька

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

06 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1074/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - Доброва О.І.

представника третьої особи - Доброва О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Київської міської митниці Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Савицька Н.В.) від 07.05.2018 р. (повний текст рішення складений 11.05.2018 р.) по справі № 818/1074/18

за позовом ОСОБА_2

до Державної фіскальної служби України

третя особа Київська міська митниця Державної фіскальної служби України

про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (за час вимушеного прогулу) за період з 03.03.2016 р. по 03.03.2018 р. в сумі 54234,96 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 р. по справі № 818/1074/18 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 03.03.2016 р. по 03.03.2018 р. в сумі 53752,29 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць в сумі 2259,79 грн.

Відповідач та третя особа не погодилися з рішенням суду першої інстанції та подали апеляційні скарги, в яких просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника та представника відповідача і третьої особи, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг та відзив на них, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 06.10.2015 р. перебував на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС. Наказом Голови державної фіскальної служби України від 26.10.2015 р. № 3413-0 позивача було звільнено з посади, начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС в зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», до заступників керівників в територіальних органах ДФС України.

Постановою Сумського окружного суду від 03.03.2016 р. по справі № 818/3740/15, яка була залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016 р., визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_2.» від 26.10.2015 р. № 3413-о. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби. Стягнуто з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 9870,77 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2259,79 грн.

На виконання вказаної постанови, 04.04.2016 р. видано виконавчий лист про поновлення позивача на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач 23.05.2016 р. (вх.ДФС № 2431/Інше від 23.05.2016 р.) звертався до Голови ДФС України із заявою щодо виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 р. у справі № 818/3740/15. За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_2 було повідомлено про те, що ДФС України вживаються відповідні заходи з метою виконання вказаної постанови суду, на яку ДФС України подано касаційну скаргу (а.с. 65).

Підставою для звернення позивача до суду першої інстанції слугувала та обставина, що встановлення рішенням суду факту його незаконного звільнення є безумовною підставою для стягнення з ДФС України середнього заробітку за період вимушеного прогулу, починаючи з 03.03.2016 р. по 03.03.2018 р.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач був безпідставно не поновлений відповідачем по справі на посаді, а тому вимоги ОСОБА_2 про стягнення з Державної фіскальної служби України середнього заробітку за час затримки за період з 03.03.2016 р. по 03.03.2018 р. у розмірі 53752,29 грн. є обґрунтованими.

В доводах апеляційних скарг відповідачі по справі зазначили, що постанова суду про поновлення ОСОБА_2 на посаді не виконана у зв'язку із тим, що її резолютивна частина не містить вказівки на особу, яка відповідальна за таке поновлення, про що ними повідомлялось й органам виконавчої служби. Крім того, апелянти вказали, що посада, яку раніше обіймав позивач вже є зайнятою. Також зазначили, що при стягненні на користь позивача сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід з'ясувати чи не займався останній іншою оплачуваною діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судовим розглядом встановлено, що постановою Сумського окружного суду від 03.03.2016 р. по справі № 818/3740/15, яка була залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016 р., визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_2.» від 26.10.2015 р. № 3413-о. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби. Стягнуто з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 9870,77 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2259,79 грн.

Положеннями ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили, а негайно з часу його оголошення на судовому засіданні, що забезпечує швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Положеннями ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що судове рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судовим розглядом встановлено, що рішення, на підставою якого позивач повинен був бути поновлений на роботі проголошено 03.03.2016 р., в той час як на момент звернення до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі фактично не виконане.

Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянтів на те, що постанова невиконана у зв'язку із тим, що в її резолютивній частині некоректно визначено особу, яка має поновлювати ОСОБА_2 на посаді, є безпідставною, оскільки за результатами розгляду справи за позовом № 818/3740/15 визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України «Про звільнення ОСОБА_2.» від 26.10.2015 р. № 3413-о і поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби, тобто саме на цей орган покладений обов'язок щодо поновлення позивача на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Колегія суддів зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

За правилами пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку, передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Судовим розглядом встановлено, що середньоденний заробіток позивача, згідно постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 р. у справі № 818/3740/15, становив 107,29 грн, а кількість робочих днів у період з 03.03.2016 р. по 03.03.2018 р. - 501 день, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 53752,29 грн. (107,29 грн. х 501 день = 53752,29 грн).

Що стосується посилання апелянтів на те, що посада, яку раніше обіймав позивач вже є зайнятою, колегія суддів зазначає, що постановою Сумського окружного суду від 03.03.2016 р. по справі № 818/3740/15, поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці Державної фіскальної служби.

Колегія суддів зазначає, що якщо працівника поновлено на роботі за рішенням суду, а на його посаді вже працює інший працівник, то цей інший працівник підлягає звільненню на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу). При цьому, звільнення на цій підставі допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга ст. 40 КЗпП). Таким чином, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівникові, який підлягає звільненню за пунктом 6 статті 40 КЗпП України, іншу роботу на тому ж підприємстві. Якщо на посаді поновлюваного працівника працює особа, яка не може бути звільнена з ініціативи роботодавця, вона підлягає обов'язковому працевлаштуванню.

Наведене свідчить про те, що зайнятість посади, на яку було поновлено позивача за рішенням суду, у жодному випадку не позбавляє роботодавця виконати судове рішення та поновити працівника саме на тій посаді, яка визначена судовим рішенням.

Що стосується посилання апелянтів на те, що судом першої інстанції не з'ясовано чи не займався позивач іншою оплачуваною діяльністю, колегія суддів зазначає, що приписами КЗпП України визначено, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Крім того, відповідачем, на якого в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України покладений обов'язок доказування, не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів того, що позивач за час вимушеного прогулу займався іншою оплачуваною діяльність.

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 р. по справі № 818/1074/18 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Київської міської митниці Державної фіскальної служби України та Державної фіскальної служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 р. по справі № 818/1074/18 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Савицька Н.В.) від 07.05.2018 р. (повний текст рішення складений по справі № 818/1074/18 за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, третя особа Київська міська митниця Державної фіскальної служби України, про стягнення середнього заробітку - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко

Повний текст постанови складений 10.09.2018 року.