Постанова № 76381601, 05.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1560/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Жигилія С.П.

суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А.

за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2018р. (суддя Шаповал М.М.; м. Суми; повний текст рішення складено 18.06.2018) по справі № 818/1560/18

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Сумське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (далі по тексту - відповідач), в якому просило суд: стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 64711,73 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 38,83 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечено виконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2017 році. Вказує, що по посилання відповідача на звіти «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (форма 3-ПН), з якими він звертався до Шосткинського міськрайонного центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю та наказ від 27.12.2016 № 225/к «4-відсотковий норматив для працевлаштування інвалідів», не свідчить про виконання обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, оскільки вказані посади не передбачені Штатним розписом Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів на 2017 рік, копія якого наявна в матеріалах справи, та не являються, відповідно до чинного законодавства підставою від звільнення його від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 18.01.2018 відповідачем подано до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2017 році становила 392 чоловіка, тому відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становить 16 робочих місць. Фактично ж у 2017 році на підприємстві працювало 15 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. (а.с. 8)

Тобто, одне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, залишилося не зайнятим, у зв'язку з чим, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника у розмірі 64712 грн. Також, за порушення строків сплати відповідачу нарахована пеня у розмірі 38,83 грн. (а.с.7).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону України підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості, що передбачено ч.1 ст.18 Закону України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

У відповідності до ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У частині 1 статті 20 Закону України встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Судом встановлено, що у Державному науково-дослідному інституті хімічних продуктів протягом 2017 року кількість працюючих за основним місцем роботи склала 392 особи.

Товариство, відповідно до 4% нормативу, повинно було створити 16 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 року № 5067-VI, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" регулюється відповідним Порядком, затвердженим Міністерством соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (далі - Порядок).

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку (в редакції, чинній до 07.02.2017), форма звітності N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.

У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою № 3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.2013 року).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 5 грудня 2016 року N 1476внесено зміни до наказу № 316 від 31.05.2013.

Пунктом 5 Порядку ( в редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, чинного з 07.02.2017) передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, чинне законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Натомість, судом встановлено, що відповідачем у відповідності до вимог норм ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", щомісячно повідомлявся центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів форми N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (а.с. 27-42).

При цьому, відповідачем таких місць було створено навіть в більшій кількості, ніж встановлено нормативом, що підтверджуються копією довідки від 15.05.2018 №1302к/юр (а.с.25), копією наказу від 27.12.2016 №225/к ( а.с.26).

Крім того, як вбачається з листа Шосткинської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості від 15.05.2018 № 02-06/51, центром зайнятості було підтверджено звітність ф. 3-ПН, яку було надано ДержНДІХП протягом 2017 року на осіб з інвалідністю згідно зазначеного у запиті від 23.04.2018 р. переліку. Також підтверджено, що за період 2017 року центром було направлено до ДержНДІХП одну особу з інвалідністю, яку було працевлаштовано на посаду техніка. (а.с. 44, 45)

Викладене вище свідчить про інформування відповідачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування у встановленому чинним законодавством порядку.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що вказані у звітах посади не передбачені Штатним розписом Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів на 2017 рік спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: штатним розкладом відповідача на 2017 рік, наказом ДержНДІХП від 27.12.2016 та наказом від 26.05.2017 № 194 «Про внесення доповнень і змін до наказу від 27.12.2016 (а.с. 26, 72-88, 117)

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: доказів того, що ТОВ "Консалтингово-видавнича компанія "Ділові перспективи" не створено робочих місць для інвалідів, необґрунтовано відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Міністерством праці та соціальної політики України.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнутий до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцем знаходження установи інвалідів, які бажають працевлаштуватись. В його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача адміністративно - господарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2017 році є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 по справі № 818/1560/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. ЖигилійСудді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 10.09.2018.