Постанова № 76380135, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2891/17 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно з п. 2 частини першої ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, тобто тієї же категорії справ.

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Отже, апеляційний розгляд даної категорії справ мав та має здійснюватись в порядку письмового провадження.

Крім того, як зазначено в п. 41 Рішення Європейського Суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року (остаточне 29 січня 2016 року) у справі «Устименко проти України», зокрема, суд неодноразово постановляв, що такі спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, є суто технічними, а тому їх краще розглядати в рамках письмової процедури, а не за допомогою усних слухань (див., наприклад, рішення у справах «Міллер проти Швеції» (Miller v. Sweden), заява № 55853/00, п. 29, від 8 лютого 2005 року, та «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland), від 24 червня 1993 року, п. 58, Series A № 263). Справа заявника підпадає під цю ж категорію.

Згідно з частиною другою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить судове рішення суду першої інстанції ва частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, Рішення суду першої інстанції в частині скасувати, ухвалити в цій частині нове Рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Як зазначено у Довідці Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області від 17 травня 2017 року №771 (а.с. 86), Позивач дійсно проживала та зареєстрована на території смт. Немішаєве в період з 10.05.1972 року по 13.10.2010 року по вулиці Шевченка, буд. № 120; з 13.10.2010 року по теперішній час - по вулиці Гагаріна, буд. №49 (підстава: будинкові книги). Смт. Немішаєве віднесено до зони посиленого радіоекологічного контроль внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія), щільність забруднення ґрунту цезієм-137 від 1 до 5 кі/кв.км (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії, що підтверджується відповідним Посвідченням серії В-І №180608, виданим 08 грудня 1995 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 85).

Позивачу з 08.12.2016 року встановлено третю групу інвалідності, причиною якої є захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується Експертним висновком від 21.11.2016 року №804 та відповідною Довідкою до Акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 08.12.2016 року Серії АВ №0769007, копії яких також наявні в матеріалах справи (а.с. 87, 96).

Позивач звернувся до Відповідача із Заявою про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Листом Відповідача від 31 травня 2017 року №05-59-1218, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 105), Позивачу повідомлено, що зокрема згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76, абзац п'ятий частини другої ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» виключено, а саме з переліку територій, що зазнали радіоактивного забруднення виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 28.02.1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII), закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Згідно з п. 2 частини першої ст. 9 Закону № 796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 11 Закону № 796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону № 796-XII, причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до п.п. 1, 4 частини першої ст. 14 Закону № 796-XII, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1; особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (надалі - Порядок), цей Порядок регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи; посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 10 Порядку, видача посвідчень провадиться Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання; посвідчення видаються, зокрема, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

А відповідно до частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, першою засадою (принципом) адміністративного судочинства є саме верховенство права, якою, як зазначено частиною першою ст. 6 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та відповідно до якої, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправною відмови Відповідача у встановленні Позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Як на підставу відмови у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції посилається на відсутність підстав перебирання повноважень державного органу.

Згідно з частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено у Постанові Верховного суду від 25 травня 2018 року у справі №802/1445/17-а за позовом ОСОБА_6 до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу. Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними. Крім того, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у чинній після 01 січня 2015 року редакції, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій. Зокрема, ст.ст. 51, 56 зазначеного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби). Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також те, що Позивач дійсно зазнав впливу радіоактивного забруднення за час проживання на вказаній території і це призвело до встановлення інвалідності, що підтверджується відповідною Довідкою МСЕК, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач має право на встановлення статусу потерпілого 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення адміністративного позову в частині зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації визнати за ОСОБА_2 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення відповідного зразка.

Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Згідно з частиною першою ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

А відповідно до частини другої ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, тому Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року в частині скасовується та ухвалюється в цій частині нове Рішення, яким адміністративний позов задовольняється.

Згідно з частиною першою ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

А відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з частиною першою ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 139, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації визнати за ОСОБА_2 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення відповідного зразка скасувати, прийняти в цій частині нове Рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (код за ЄДРПОУ 03193459) визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видати посвідчення відповідного зразка.

В іншій частині Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (код за ЄДРПОУ 03193459) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 4800,00 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого Квитанціями від 06 липня 2017 року № 17937954, від 14 липня 2017 року № 0.0.806087179.1, від 22 серпня 2017 року №18139395 та від 24 травня 2018 року №177.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.

Постанову складено у повному обсязі 07.09.2018 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.