Постанова № 76380107, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 758/14651/17 Суддя (судді) першої інстанції: Супрун Г.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно з п. 2 частини першої ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, тобто тієї же категорії справ.

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Отже, апеляційний розгляд даної категорії справ мав та має здійснюватись в порядку письмового провадження.

Крім того, як зазначено в п. 41 Рішення Європейського Суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року (остаточне 29 січня 2016 року) у справі «Устименко проти України», зокрема, суд неодноразово постановляв, що такі спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, є суто технічними, а тому їх краще розглядати в рамках письмової процедури, а не за допомогою усних слухань (див., наприклад, рішення у справах «Міллер проти Швеції» (Miller v. Sweden), заява № 55853/00, п. 29, від 8 лютого 2005 року, та «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland), від 24 червня 1993 року, п. 58, Series A № 263). Справа заявника підпадає під цю ж категорію.

Згідно з частиною другою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Позивач з 17 вересня 1997 року перебуває на обліку у Відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Як зазначено Позивачем в адміністративному позові, її чоловік ОСОБА_4 з 15 лютого 2001 року отримував пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 від 03 травня 2017 року.

Як вбачається з Довідки Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва» від 16 серпня 2017 року Вих. №04/236, Позивач перебувала на частковому утриманні чоловіка.

23 серпня 2017 року Позивач звернувся до Відповідача із Заявою про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу», за результатом розгляду якої Листом Відповідача від 04 вересня 2017 року №49500/04, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.10), Позивачу у зазначеному відмовлено.

Згідно з частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено у Постанові Верховного суду від 03 липня 2018 року у справі №562/1156/17 за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до частини другої ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. Згідно з частинами десятою, одинадцятою ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. При зверненні 09.02.2017 року до Відповідача із Заявою про призначення їй пенсій по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, тобто фактично просила перевести її з одного виду пенсії на інший. Проте 10.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про державну службу», який набув чинності з 01.05.2016 року (надалі - Закон № 889-VIII). Вказаний Закон є чинним на час звернення до органу ПФУ із відповідною заявою. Відповідно до розділу XI Прикінцеві та перехідних положень зазначеного Закону визнано такими, що втратили чинність Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 цього розділу передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 цього розділу визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відтак Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ із наступними змінами втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Право на призначення пенсії по втраті годувальника Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 889 не передбачено. Згідно зі ст. 90 Закону №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто, з 01.05.2016 року призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника має здійснюватись відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною першою ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

А відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.

Постанову складено у повному обсязі 07.09.2018 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Степанюк А.Г.