Постанова № 76380077, 10.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 369/6290/18 Суддя (судді) першої інстанції: Дубас Т.В.,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Сорочка Є.О.

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУ юстиції у місті Києві) в якому просила визнати протиправними дії відповідача, визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 56264952 від 21 травня 2018 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області 01.12.2017 року задоволено позов ОСОБА_3 до ГУ ПФ України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання перерахувати пенсію. Зобов'язано ГУ ПФ України у Київській області провести позивачу перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.01.2016 без обмеження граничного розміру.

04.04.2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист на виконання вищезазначеної постанови.

Постановою старшого державного виконавця Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУ юстиції у місті Києві Кеда М.В. (далі по тексту - державний виконавець) від 25.04.2018 року відкрито виконавче провадження №56264952 по виконанню виконавчого листа №369/12924/17 від 04.04.2018 року.

Постановою державного виконавця від 21.05.2018 виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 369/12924/17 від 04.04.2018 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону, у зв'язку з фактичним виконанням боржником рішення суду (далі по тексту - оскаржувана постанова).

Позивач, вважаючи зазначене рішення протиправним, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження є протиправними, оскільки на час закінчення виконавчого провадження судове рішення не було виконано в повному обсязі, а саме: не було здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 25.04.2018 року відкрито виконавче провадження №56264952 з виконання виконавчого листа № 369/12924/17 від 04.04.2018 року.

Постановою державного виконавця від 21.05.2018 виконавче провадження з виконання виконавчого листа №369/12924/17 від 04.04.2018 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону, у зв'язку з фактичним виконанням боржником рішення суду закінчено.

Правовими положеннями ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Разом з тим, підставою для закінчення виконавчого провадження № 56264952 стало повідомлення ГУ ПФ України в Київській області від 15.05.2018 року № 4291/09-02, в якому боржником зазначено, що позивачу проведено перерахунок пенсії з 29.03.2018 року та здійснено часткову виплату за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року (а.с.8).

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Правові положення ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» регламентують, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як вже зазначалося, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.12.2017 року ГУ ПФ України у Київській області зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача починаючи з 01.01.2016 без обмеження граничного розміру.

Таким чином, належним виконанням судового рішення зі сторони боржника - ГУ ПФ України в Київській області є перерахунок пенсії та її виплата ОСОБА_3 відповідно до вимог чинного законодавства.

Між тим, державний виконавець уникнув виконання своїх обов'язків встановлених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: останнім не вжито достатніх заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження є протиправними, оскільки на час закінчення виконавчого провадження № 56264952, тобто 21.05.2018, постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області 01.12.2017 року не була виконана боржником в повному обсязі.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 56264952 від 21 травня 2018 року винесена державним виконавцем передчасно, без врахування всіх обставин у справі, а тому підлягає скасуванню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваної постанови, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

Є.О. Сорочко