Постанова № 76380061, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9938/17 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бабенка К.А., Коротких А.Ю.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної служби України з питань праці, третя особа: Головне управління Держпраці в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати незаконним та скасувати наказ заступника голови державної служби України з питань праці від 03.07.2017 №23-кт про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

2) поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що її звільнено безпідставно без додержання вимог чинного законодавства.

Крім того, в заяві про уточнення підстав позову зазначає, що на період звільнення вона перебувала у стані вагітності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не дослідив підставу, що на час звільнення її, вона перебувала у стані вагітності.

Так, листами від 20.04.2017 та від 20.05.2017, які направлялись на адресу відповідача, ОСОБА_3 повідомляла про вагітність.

Однак, даний факт був проігнорований відповідачем та не надано оцінку під час провадження дисциплінарного провадження відносно неї.

Крім того, відповідачем не було відібрано пояснення щодо ніби-то дисциплінарного проступку, не запрошено на час проведення відповідних заходів, проігноровано її право ознайомлюватись з документами, так як наслідок надавати клопотання та заперечення.

Також апелянт звертає увагу про порушення строків накладення дисциплінарного стягнення на неї, визначених у статті 77 Закону України «Про державну службу».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що у первинній позовній заяві позивач не посилається на порушення вимог статті 184 Кодексу законів про працю України.

Заяву про уточнення позовних вимог подано 23.01.2018 після того, як постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №826/3710/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 щодо визнання протиправної відмови в оформленні наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07.11.2016.

Крім того, на час звільнення позивача у Держпраці були відсутні будь-які відомості про те, що вона перебувала у стані вагітності.

Про існування довідки від 22.05.2017 лікаря-гінеколога ОСОБА_4 Держпраці стало відомо лише 23.01.2018, тобто після її звільнення.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Наказом Державної служби України з питань праці від 07.05.2015 № 20-кт «Про призначення заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області» за погодженням з Міністром соціальної політики України від 28.04.2015 № 6268/0/14-15/09 призначено ОСОБА_3 на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 07.05.2015 (а.с. 271 Том I).

03 листопада 2016 року позивач звернулася до Державної служби України з питань праці із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07.11.2016 на підставі п. 18 частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки» (а.с. 261-262 Том I).

Вказана заява була зареєстрована відповідачем 04.11.2016 №11738/0/2-ДП-16.

Листом від 11.11.2016 №11203/1/11-ДП-16 Державна служба України з питань праці, з посиланням на наказ Держпраці від 26.08.2015 №93 «Про затвердження Порядку погодження відпусток та службових відряджень начальникам, заступникам начальників територіальних органів Державної служби з питань праці, керівникам державних підприємств та установ, що належать до сфери її управління», повідомила позивача, що питання погодження надання відпустки порушується не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки та така заява має містити візу начальника територіального органу.

Також у листі зазначено, що до Держпраці надійшов лист Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 08.11.2016 № 26174/401-2016, в якому зазначено, що проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050410002635 від 28.10.2016 за підозрою заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_3 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частини другої ст. 364, частини другої ст. 366 КК України.

Відтак, оскільки ОСОБА_3 на робочому місці не перебуває, висловлено прохання сприяти у вирішенні питання щодо забезпечення її явки до слідчого відділу та скасувати службові відрядження протягом листопада 2016 року (а.с. 263-264 Том I).

У подальшому, на адвокатський запит, Державна служба України з питань праці листом від 25.11.2016 № 11717/1/11-ДП-16 повідомила про направлення вищезазначеної відповіді на адресу позивача та повторно долучила вказаний лист в якості додатку (а.с. 40 Том I).

Листом від 21.12.2016 № 12685/1/11-ДП-16 Державна служба України з питань праці повідомила адвоката позивача про відсутність підстав для застосування при розгляді заяви п. 18 частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки» у зв'язку з тим, що м. Покровськ не відноситься до території проведення антитерористичної операції, та про оголошення 25.11.2016 позивача у розшук (а.с. 46-47 Том I).

У листі від 25.01.2017 № 817/1/11-ДП-17 Державна служба України з питань праці повторно продублювала інформацію, викладену у листі від 11.11.2016 № 11203/1/11-ДП-16 (а.с. 51-52 Том I).

Листом від 21.02.2017 № 2014/1/11-ДП-17 Державна служба України з питань праці повторно зазначила, що позивачу надавались неодноразові відповіді, наказ про відпустку позивача видається за місцем її роботи, позивача оголошено у розшук (а.с. 56 Том I).

Наказом Держпраці від 03.04.2017 №139-к відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_3 (а.с. 61 Том I).

Підставою для відкриття дисциплінарного провадження слугувала інформація, яка викладена у листі начальника головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 №01/149 щодо відсутності заступника начальника Головного управління ОСОБА_3 на робочому місці з 02.11.2016, а також копії табелів робочого часу Головного управління за період з листопада 2016 року по березень 2017 року, доповідних записок та актів про відсутність позивача на робочому місці (а.с. 84-85 Том I).

Наказ про відкриття дисциплінарного провадження та вимога про надання пояснень з приводу відсутності позивача на робочому місці, направлено листом від 04.04.2017 №3883/1/11-ДП-17 на адресу позивача АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с. 62 Том I).

Листом від 20.04.2017 позивач повідомила, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016 вона перебуває відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 та на даний час знаходиться у стані вагітності (а.с. 66-67 Том I).

На адреси позивача, Державна служба України з питань праці повторно листом від 24.04.2017 №4758/1/11-ДП-17 направила вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на роботі (а.с. 68 Том I).

Позивач листом від 20.05.2017 повідомив Держпрацю, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016, вона перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 та на даний час знаходиться у стані вагітності (а.с. 69 Том I).

За результатами проведення дисциплінарного провадження, Держпраці видано наказ від 03.07.2017 №23-кт «Про звільнення ОСОБА_3.» (а.с. 35 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при проведені дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_3, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень законодавством України, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

У відповідності до частини другої ст. 58 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.

Згідно ст. 83 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Відповідно до п. 18 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2016 року позивач звернулася до Державної служби України з питань праці із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07.11.2016 на підставі п. 18 частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки» (а.с. 261-262 Том I).

Згідно Наказу Державної служби України з питань праці від 26.08.2015 № 93, яким затверджено Порядок погодження відпусток та службових відряджень начальникам, заступникам начальників територіальних органів Державної служби з питань праці, керівникам державних підприємств та установ, що належать до сфери її управління (а. с. 268-270 Том I), Наказ про надання відпустки видається за основним місцем роботи керівника підвідомчої установи на підставі погодження Голови Держпраці або особи, яка його заміщує.

Колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеної без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 у справі №826/3710/17, в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною відмову Державної служби України з питань праці у оформленні наказу про надання ОСОБА_3 відпустки без збереження заробітної плати та зобов'язання відповідача видати наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 у відповідності до вимог Закону України «Про відпустки» відмовлено (а.с. 186-196 Том I).

Відповідно до частини четвертої ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено правомірність дій відповідача щодо не видання наказу щодо надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_3

Разом з тим, перевіряючи законність підстав для здійснення дисциплінарного провадження відносно позивача, та подальшого її звільнення, судом першої інстанції не було враховано наступні обставини справи.

Згідно частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, Законом України «Про державну службу» встановлено процедуру застосування дисциплінарного стягнення та види дисциплінарних стягнень для державних службовців.

Статтею 66 Закону України «Про державну службу» передбачено види дисциплінарного стягнення таких як: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.

Згідно з частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Відповідно до вимог пункту 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» дисциплінарними проступками є: прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною шостою статті 66 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дисциплінарні стягнення, зокрема за звільнення з посади державної служби, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.

За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

За правилами статті 67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.

Частиною першою статті 69 Закону України «Про державну службу» визначено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.

Вимоги щодо порядку утворення дисциплінарних комісій та визначення їх повноважень установлено нормами статті 69 даного Закону.

Відповідно до частин першої та третьої статті 75 Закону України «Про державну службу» перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Держпраці від 03.04.2017 №139-к відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_3 (а.с. 61 Том I).

Підставою для відкриття дисциплінарного провадження слугувала інформація, яка викладена у листі начальника головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 №01/149 щодо відсутності заступника начальника Головного управління ОСОБА_3 на робочому місці з 02.11.2016, а також копії табелів робочого часу Головного управління за період з листопада 2016 року по березень 2017 року, доповідних записок та актів про відсутність позивача на робочому місці (а.с. 84-85 Том I).

З метою об'єктивного дослідження фактів, викладених у листі начальника головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 №01/149, позивачу листом від 04.04.2017 №3883/1/11-ДП-17 на її адресу: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 було направлено Наказ про відкриття дисциплінарного провадження та вимогу про надання пояснень з приводу відсутності позивача на робочому місці (а.с. 62 Том I).

Листом від 20.04.2017 позивач повідомила, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016 вона перебуває відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 (а.с. 66-67 Том I).

Крім того, у вказаному листі зазначила про те, що на даний час вона знаходиться у стані вагітності.

На адреси позивача, Держпраці повторно листом від 24.04.2017 №4758/1/11-ДП-17 направило вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на роботі (а.с. 68 Том I).

Позивач листом від 20.05.2017 повідомив Держпрацю, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016, перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 (а.с. 69 Том I).

Також, у вказаному листі позивач знову звернула увагу на те, що даний час вона знаходиться у стані вагітності.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно довідки лікаря акушера-гінеколога Покровської центральної районної лікарні ОСОБА_4 від 22.05.2017 ОСОБА_3 звернулась за консультацією ДЗ та має вагітність I, 6 тижнів (а.с. 122 Том II).

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15).

Частиною сьомою статті 71 Закону України «Про державну службу» визначено, що особи, які проводять службове розслідування, мають право: одержувати пояснення від державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб щодо обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Однак, під час проведення службового розслідування Державна служби України з питань праці обставини перебування ОСОБА_3 у стані вагітності не врахувала, жодних пояснень від позивача стосовно факту вагітності не відібрала, під час проведення службового розслідування не пропонувала ОСОБА_3 надати докази про стан вагітності.

Крім того, відповідач не витребував відповідних документів ні від позивача, ні від медичних лікувальних закладів щодо перебування позивача у стані вагітності.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, видаючи наказ від 03.07.2017 №23-кт «Про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області», Державною службою України з питань праці було порушено строки накладення дисциплінарного стягнення на позивача, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 74 Закону України «Про державну службу» визначено, що дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.

У відповідності до частини п'ятої статті 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Держпраці від 03.04.2017 №139-к відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_3 (а.с. 61 Том I).

Згідно з протоколом дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Державної служби України з питань праці №12 від 26.05.2017 вирішено Голові дисциплінарної комісії Дем'яненко О.М. подати подання до Голови Державної служби України з питань праці та рекомендувати застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення (а.с. 254-257 Том I).

29 травня 2017 року Головою дисциплінарної комісії Дем'яненко О.М. було направлено подання Голові Державної служби України з питань праці щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 - заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області (а.с. 251-252 Том I).

Згідно частини першої статті 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.

Частиною п'ятою статті 77 Закону України «Про державну службу» пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов'язковими для розгляду суб'єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Таким чином, рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення повинно було бути прийнято Державною службою України з питань праці протягом 10 календарних днів з моменту отримання подання від Голови дисциплінарної комісії Дем'яненко О.М., тобто до 08.06.2017.

Однак, лише 08.06.2017 листом №6319/1/1-ДП-17 Держпраці України звернулось до Міністерства соціальної політики України щодо погодження звільнення ОСОБА_3 з займаної посади, на що Мінсоцполітики листом від 22.06.2017 №12834/0/2-17/30 підтвердило згоду на звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області (а.с. 75 Том II).

Вказаний лист зареєстровано у Державній службі України з питань праці 22.06.2017 за вх. №995/0/3-ДП-17.

У подальшому, 03 липня 2017 року Державною службою України з питань праці видано наказ від 03.07.2017 №23-кт «Про звільнення ОСОБА_3.» (а.с. 35 Том I).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача прийнято відповідачем не у строк, визначений статтею 77 Закону України «Про державну службу».

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 10 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423 Міністр: погоджує призначення на посади і звільнення з посад керівників та заступників керівників структурних підрозділів апарату Державної служби зайнятості України, Служби, Держпраці України, Пенсійного фонду України.

Разом з тим, Закон України «Про державну службу» не містить жодних виключень щодо можливості продовження строку для прийняття рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення, крім 10-денного строку з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» наголосив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при проведенні дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_3, діяв не на підставі Закону України «Про державну службу» та не в межах наданих йому повноважень законодавством України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної служби України з питань праці, третя особа: Головне управління Держпраці в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ заступника голови державної служби України з питань праці від 03.07.2017 №23-кт про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: К.А. Бабенко

А.Ю. Коротких

Повний текст виготовлено: 11 вересня 2018 року.