
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 759/18572/17 Суддя (судді) першої інстанції: Миколаєць І.Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кобаля М.І.,
Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
при секретарі: Кривді В.І.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Дорожинської А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач, МО України) у якому просив скасувати п. 38 Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), калітства або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.04.2016 р. № 24 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до п.б ч.1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, в зв'язку з настанням 27.10.2015 року інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії; встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення, зобов'язавши відповідача в місячний строк надати до суду звіт про його виконання.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши представників сторін, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 у період з 31.03.1983 по 12.08.1985 проходив військову службу в Збройних Силах.
У період бойових дій з 22.08.1983 по 12.08.1985 р. проходив військову службу в в/ч пп 35611 в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується довідкою № 03/120 Святошинського районного військового комісаріату від 22.11.2017 (а.с.14).
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 27.10.2015 року виданого Управлінням соціального захисту населення Святошинської райдержадміністрації у м. Києві позивач є інвалідом ІІ групи, огляд інваліда повторний (а.с.10-11).
Причиною інвалідності згідно виписок з довідок акту огляду МСЕК серії АВ № 0432691 від 26.10.2015 року є поранення (контузія) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.11).
Згідно Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2042 від 21.08.2013 року, встановлено, що поранення позивача (контузія), ТАК, захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.12).
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про виплату йому одноразової грошової допомоги внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, проте виплати так і не були здійснені, зазначене стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Порядком № 393 передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії, в тому числі і тих, які проходили службу в прикордонних військах колишнього СРСР, до військовослужбовців Збройних Сил України, відтак, саме на МО України лежить обов'язок щодо розгляду документів позивача для призначення одноразової грошової допомоги останньому.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон) ( в редакції чинній на момент спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 12 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Правовими положеннями ст. 16 Закону передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 №975 (далі по тексту - Порядок № 975).
Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Згідно із п. 3 Порядку № 975 у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
· заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
· довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
· постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
· документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
· сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
· документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, при зверненні із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, подано всі документи передбачені п. 11 Порядку № 975.
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Відповідно до п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800, передбачено, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.5 вказаного Положення передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (пп. «б»);
- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (пп. «в»).
Разом з тим, абз. 2 п.13 Порядку № 975 визначено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Отже, для призначення особі одноразової грошової допомоги, відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, є відповідний висновок МСЕК, який надавався позивачем відповідачу.
Зважаючи на те, що МО України було надано всі необхідні документи, які містять висновки про те, що поранення, контузія, захворювання ОСОБА_5 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для повернення документів позивача до військового комісаріату.
Таким чином, в даному випадку, після отримання документів позивача, МО України було зобов'язано, у визначений законодавством термін, прийняти мотивоване рішення про призначення одноразової грошової допомоги, або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що п. 38 Протоколу комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби від 08.04.2016 року № 24 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, для відновлення порушеного права позивача та належного захисту законних прав та інтересів останнього, є необхідним зобов'язання МО України розглянути подані ОСОБА_5 документи про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти мотивоване рішення на підставі висновків викладених в цій постанові суду.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6" (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що для повного захисту прав позивача існує необхідність зобов'язати МО України прийняти відповідне рішення у термін встановлений законом.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів неприйняття рішення, відповідно до норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 до Міністерства оборони України третя особа: Київський міський військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 38 Протоколу комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби від 08.04.2016 року № 24.
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути подані ОСОБА_5 документи про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти мотивоване рішення на підставі висновків викладених в цій постанові.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: М.І. Кобаль
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк
Судове рішення № 76380020, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 05.09.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 759/18572/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: