Постанова № 76379948, 05.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16966/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника відповідача: Зайкіної К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просила:

- визнати протиправним та скасування рішення відповідача №919 від 30.06.2017 про виключення з реєстру платників єдиного податку;

- зобов'язати ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві поновити анульовану реєстрацію позивача, як платника єдиного податку з 01.07.2017 в реєстрі платників єдиного податку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника відповідача, яка прибула в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, зареєстрована як фізична особа-підприємець 09.01.2004 року та перебуває на обліку в ДПІ Центрально-міського району м. Макіївки, Донецької області. У період з 01.01.2012 по 01.09.2014 здійснювала діяльність за спрощеною системою оподаткування, ІІ група.

З вересня 2014, у зв'язку з військовим конфліктом на території м. Макіївка позивач покинула своє місце проживання та зареєструвалася за адресою: 01024, АДРЕСА_1, перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві починаючи з 04.11.2015.

08.06.2016 ФОП ОСОБА_4 подано до контролюючого органу заяву про застосування спрощеної системи оподаткування з 01.07.2016 та нею здійснювалася діяльність на спрощеній системі оподаткування ІІ групи.

30.06.2017 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення № 919 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_4 на підставі аб. 8 пп. 298.2.3 ст. 298 Податкового кодексу України, оскільки платник має податковий борг у розмірі 2 161, 57 грн. згідно довідки від 29.06.2017 №1379/26-55-13-02 (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Платником оскаржене вказане рішення в адміністративному порядку, і рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду скарги від 14.08.2017 №11245/11/26-15-13-02-15 та Державної фіскальної служби України від 18.10.17 №13749/Н/99-99 у задоволенні скарги відмовлено.

Інформація про наявність у позивача податкового боргу у розмірі 2 161, 57 грн. передана Покровською ОДПІ до ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Як зазначено відповідачем, у позивача як платника податків є дві інтегровані картки - у Покровській ОДПІ, у якій обліковується податкова заборгованість в розмірі 2 161, 57 грн. та у ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, у якій заборгованість відсутня.

По першій з цих карток заборгованість обліковується з 01.01.2017 у розмірі 2 161, 57 грн. і по червень 2017 вказана заборгованість обліковувалась, що дало підстави для висновку про її наявність протягом двох послідовних кварталів і стало підставою для застосування до позивача наслідків, передбачених п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України.

Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам податкового законодавства та є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, а поновлення анульованої реєстрації є належним способом захисту порушеного права позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі, зокрема, у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу

Відповідно до абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

В даному випадку, підставою для висновку про наявність у ФОП ОСОБА_4 податкової заборгованості на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів стала надана Покровською ОДПІ інформація про наявність у позивача податкового боргу у розмірі 2 161, 57 грн. При чому, вказана заборгованість існувала і станом на 08.06.2016 р.

Відповідно до п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази проведення згідно п. 299.11 ст. 299 ПК України перевірки позивача, за результатами якої встановлено порушення вимог абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, про що складено відповідний акт.

Разом з тим, відповідно до норм чинного законодавства, саме за результатами такої перевірки мали бути встановлені обставини взяття позивача на облік платника податків у ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 04.11.2015, застосування до позивача спрощеної системи оподаткування, зокрема, відсутності або неврахування інформації щодо наявності у позивача податкової заборгованості за місцем попередньої реєстрації платника податків, зняття позивача з обліку за попереднім місцем реєстрації, тощо.

Також, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що під час проведення відповідної перевірки має бути з'ясовано, чому позивач як платник податків має дві інтегровані картки з різною інформацією щодо податкової заборгованості, що не відповідає вимогам ст. 65 ПК України, а також Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422.

Згідно матеріалів справи вказані обставини податковим органом перед прийняттям оскаржуваного рішення не з'ясовувалися, а у суду відсутні підстави для їх з'ясування під час розгляду справи для надання оцінки відповідним висновкам контролюючого органу.

Крім того, згідно інтегрованої картки платника податків позивача у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві у позивача відсутня податкова заборгованість, і, відповідно, відсутні підстави для висновку про наявність підстав, передбачених пп. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК України.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки прийняте не у спосіб, передбачений ПК України, оскільки перевірка позивача, за результатами якої встановлено порушення вимог абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України, контролюючим органом не здійснювалася.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк