Постанова № 76379489, 04.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа№ 910/3835/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Алданової С.О.

при секретарі Мельничук О.С.

за участю представників

від позивача: Шилова К.В. - ордер № 158768 від 22.008.2018р.

від відповідача: Савченко В.І. - дов. № 24-юр від 02.04.2018р.

Орлов О.О. - дов. № 37-юр від 12.06.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 р.

у справі № 910/3835/18 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Приватного підприємства "Бонвояж"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про стягнення 2285287,49 грн.

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

до Приватного підприємства "Бонвояж"

про визнання п.п. 6.2, 7.7 договору про постачання теплової енергії №16-17/10 від 19.10.2016 недійсними

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Бонвояж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 2285287,49 грн.

25.04.2018р. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного підприємства "Бонвояж" про визнання п.п. 6.2, 7.7 договору про постачання теплової енергії №16-17/10 від 19.10.2016 недійсними.

29.05.2018р. до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суми заборгованості в розмірі 43575,69 грн. та санкцій: 3 % річних у розмірі 108558,39 грн., пені в розмірі 976774,87 грн., інфляційних втрат у розмірі 575754,32 грн. та 880624,22 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням умов договору від 19.10.2016 № 16-17/10.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2018р. у справі 910/3835/18 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на користь Приватного підприємства "Бонвояж" 108558 грн. 39 коп. 3 % річних, 976774 грн. 87 коп. пені, 880624 грн. 22 коп. штрафу, 575754 грн. 32 коп. інфляційних втрат, а також 38125 грн. 68 коп. судового збору та 15000 грн. витрат на правову допомогу. У зустрічному позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 р. у справі № 910/3835/18 та ухвалити нове рішення про повну відмову у позові Приватному підприємстві "Бонвояж" по справі № 910/3835/18 щодо стягнення з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» 108558,39 грн., 3 % річних, 976774,87 грн. пені, 880624,22 грн. штрафу, 575754,32 грн. інфляційних витрат, 38125,58 грн. судового збору та 15000 грн. витрат на правову допомогу та задовольнити зустрічний позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» в частині визнання недійсними п.п. 6.2, 7.7 договору про постачання теплової енергії №16-17/10 від 19.10.2016р. Судові витрати повністю покласти на Приватне підприємство "Бонвояж"

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2018 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), судді: Алданова С.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2018р. та призначено справу № 910/3835/18 до розгляду на 04.09.2018р.

27.08.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства «Бонвояж» надійшов відзив на апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018р. у справі № 910/2808/18- без змін. Відшкодувати Приватному підприємству «Бонвояж» за рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснені ним судові витрати з оплати правової допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000, 00 грн., на підтвердження надано договір про надання правової допомоги № 17 від 22.08.2018р., платіжне доручення № 1000 від 22.08.2018р. в розмірі 20 000,00 грн. на оплату за зазначеним договором.

31.08.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшло клопотання в якому просить суд зменшити на 50 відсотків розмір суми штрафних санкцій у справі № 910/3835/18.

Представник Приватного підприємства «Бонвояж» в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі та просили суд її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

19.10.2016р. між Приватним підприємством «Бонвояж» (постачальник) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (споживач) було укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії № 16-17/10 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1 Договору, за цим договором Енергопостачальна організація зобов»язується передати у власність абонента теплову енергію, а Абонент зобов»язується приймати та оплачувати теплову енергію на умовах, встановлених цим Договором.

Відповідно до п.п. 2.1 Договору, теплова енергія постачається Абоненту в обсягах визначених Додатком № 1 до цього Договору та температурним графіком. Теплоносієм є гаряча вода.

Відповідно до п.п. 3.2.7 Договору встановлено, що абонент має додержуватись витоку мережної води, визначеної в Додатку № 1 (стосується власників вузла управління).

Матеріалами справи (актами здачі-прийняття робіт) підтверджується, що за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року Відповідачу було поставлено теплову енергію на загальну суму 8806242,18 грн., що, відповідно до банківських виписок, була ним погашена несвоєчасно.

Одночасно, у зв'язку з перевищенням витоків мережної води сторонами також було підписано у жовтні, листопаді 2016 року та лютому, березні 2017 року акти здачі-прийняття робіт на загальну суму 43575,69 грн. У зв'язку з наданням Відповідачем суду доказів погашення вказаної заборгованості (копії платіжних доручень додані до відзиву від 25.04.2018), що входять до предмету спору, та після порушення судом провадження у справі, суд відповідною ухвалою від 04.07.2018 закрив провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у вигляді нарахування та стягнення передбаченої п. 7.7 Договору та ст. 546, 549 ЦК України пені та штрафу, а також інфляційних втрат і 3 % річних за ст. 625 ЦК України.

Пунктом 7.7 Договору передбачено, що в разі порушення строків оплати теплової енергії, встановлених пунктом 6.2, 7.9 Договору, відповідач у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу без обмеження строку її нарахування, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу. Сторони домовилися, що пеня, штраф, 3 % річних та інфляційні втрати нараховуються за весь період прострочення (з першого дня прострочення по день сплати цих коштів кредитору) без обмеження періоду такого нарахування, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України. Сторони домовилися, що строк позовної давності за цим Договором становить 3 роки.

Здійснивши арифметичний перерахунок штрафу, пені (з урахуванням збільшення сторонами в Договорі періоду нарахування пені та позовної давності на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 1 ст. 259 ЦК України), 3 % річних та інфляційних втрат за визначені позивачем періоди та на зазначені суми боргу, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість їх розміру (у тому числі оскільки розмір вказаних санкцій не перевищує дозволеного чинним законодавством), що є доведеним залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

Доводи відповідача щодо недопустимості одночасного стягнення пені та штрафу з огляду на конституційну заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення є необґрунтованими, оскільки передбачені спірною умовою Договору пеня та штраф є формами одного й того ж виду забезпечення виконання зобов'язання (неустойки), що визначають порядок обчислення грошової суми, належної з боржника у разі порушення тим зобов'язання, що не є подвійною відповідальністю. Доводи позивача з цього приводу суперечать вимогам ст. 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.

Частинами 1, 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, в розумінні вказаної статті, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Натомість застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, згідно з п. 7.7 Договору забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом нарахування неустойки в двох різних видах: пені за прострочення оплати за теплову енергію та штрафу за прострочення оплати понад 30 днів, що не є подвійною відповідальністю та спростовує відповідні доводи відповідача.

Посилання Відповідача в даному випадку на викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15 правову позицію не можуть бути враховані судом, оскільки в даній постанові розглядався цивільний спір щодо стягнення з фізичної особи, зокрема, пені та штрафу за порушення умов кредитного договору із застосуванням норм цивільного законодавства - ст. 549 ЦК України.

Крім того, суд відхиляє заперечення Відповідача щодо відсутності визначення чинним законодавством обов'язку зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати житлово-комунальних послуг, оскільки нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також, відповідач посилається на укладення Договору із позивачем на вкрай невигідних несправедливих умовах, оскільки позивач займає монопольне становище на ринку, а тому задля запобігання зриву опалювального сезону 2016-2017 років відповідачу Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради було надано доручення на укладення Договору із позивачем.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, ураховуючи свободу договору, як одну із загальних засад законодавства (ст. 3 ЦК України), що передбачає свободу визначення умов договору та їх обов'язковість для виконання сторонами, суд зазначає, що підписавши Договір відповідач погодився із усіма його умовами, без укладення до Договору протоколу розбіжностей, та, крім того, відповідач отримував та оплачував поставлену за даним Договором теплову енергію. Одночасно, судом враховано презумпцію чинності правочину, встановленою ст. 204 ЦК України.

Відповідач посилався на те, що понад 10 % споживачів послуг позивача є населення, яке мало протягом опалювального сезону 2016-2017 років передбачені законом пільги та субсидії, несвоєчасно відшкодовані відповідачу, а тому такі суми не можуть бути враховані при нарахуванні санкцій. Також, Відповідач зауважив, що згідно з положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання відповідних послуг має бути укладений між споживачем та виконавцем, яким є саме позивач. Оскільки останній не оприлюднив до початку опалювального періоду відповідний договір на приєднання, Відповідачу Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради було надано доручення на укладення Договору із позивачем.

Однак, сторонами в Договорі та акті розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності було погоджено, що позивач за ним є теплогенеруючою та теплотраснпортною організацією, а відповідач - споживачем, у розумінні Закону України "Про теплопостачання".

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - це суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Уклавши із позивачем відповідний Договір, відповідач виступає за ним споживачем, а тому на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України "Про теплопостачання".

Поряд із цим, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Приписи вказаної статті не позбавляють відповідача, як балансоутримувача житлових будинків, до яких здійснювалося постачання теплової енергії за Договором, бути виконавцем відповідних житлово-комунальних послуг кінцевим споживачам - населенню.

Пунктом 6 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що виконавець має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету". Відповідно до п. 3 вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Статями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч. 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання. Також не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності несвоєчасне чи неповне відшкодування останньому сум субвенцій та пільг.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за заявою відповідача, що є правом, а не обов'язком суду.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання п.п. 6.2, 7.7 Договору про постачання теплової енергії від 19.10.2016 №16-17/10 недійсними, слід зазначити наступне.

Передбачені вказаними пунктами Договору умови щодо здійснення 100 % попередньої оплати заявлених місячних обсягів теплової енергії та застосування пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат у разі порушення строків оплати теплової енергії позивач вважає несправедливими та такими, що не відповідають положенням чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивач є споживачем теплової енергії за Договором, а відповідач - теплогенеруючою та теплотраснпортною організацією, яка на підставі ч. 1 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" має право, зокрема, отримувати від споживачів авансовий платіж, якщо це передбачено договором. Відтак, відповідачем у Договорі було реалізовано надане законом право на отримання попередньої оплати від позивача, з чим останній погодився шляхом підписання Договору, у зв'язку з чим відповідні доводи останнього щодо недійсності такої договірної умови внаслідок її невідповідності вимогам чинного законодавства є безпідставними.

Позивачем не доведено наявності законодавчої заборони щодо нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням оплати теплової енергії, а посилання останнього на несправедливість такої умови Договору та дисбаланс договірних прав і обов'язків не може бути підставою її недійсності.

Щодо відсутності спрямування Договору на реальне настання правових наслідків, то наведене позивачем обґрунтування - відсутність об'єктивної можливості виконати його умови, оскільки споживачем теплової енергії є, переважно, населення, що призводить до збитковості господарської діяльності позивача та накопичення заборгованості, не свідчить про його недійсність, крім того, сторони є вільними на визначення умов договору згідно з ст. 6, 627 ЦК України.

Таким чином, судом не встановлено факту невідповідності пунктів оспорюваного Договору положенням чинного законодавства, у т.ч. і приписам, на які посилається позивач у зустрічній позовній заяві, внаслідок чого вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення первісного позову, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018р. у справі № 910/3835/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018р. у справі № 910/3835/18 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/3835/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

С.О. Алданова