Рішення № 76378573, 04.09.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 Справа №914/1177/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький механіко-технологічний коледж», Львівська область, м.Дрогобич,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельбуд», Львівська область, м.Борислав,

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 105927,93грн.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Державного вищого навчального закладу «Дрогобицький механіко-технологічний коледж» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельбуд» про стягнення 73306,30грн. основного боргу, 6598грн. трьох відсотків річних та 26023,63грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплат наданих послуг за Договором про надання послуг від 01.01.2011р. №01/01/2011/1; ціна позову 105927,93грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.07.2018р. суд постановив позовну заяву Державного вищого навчального закладу “Дрогобицький механіко-технологічний коледж” від 18.06.2018р. №914/1177/18 залишити без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 12.07.2018р. постановлено позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 31.07.2018р.

Окрім того, пунктом 8 резолютивної частини вказаної ухвали постановлено визначити Відповідачеві п’ятиденний строк з дня вручення ухвали для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.07.2018р. відкладено розгляд даної справи по суті на 04.09.2018р.

Відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України, з підстав неявки повноважних представників Учасників справи, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, явка визнавалась обов’язковою.

В судовому засіданні 31.07.2018р. надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

31.08.2018р. Позивачем подано клопотання від 01.07.2018р. б/н (вх. №32265/18), у якому просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази.

З приводу поданого клопотання суд зазначив наступне.

Відповідно до ч.2 ст.164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч.1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Окрім того, відповідно до ч.9 ст.80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Як встановлено судом та вбачається із поданого клопотання від 31.08.2018р. (вх. №32265/18), Позивачем зазначено в якості відповідача ПАТ «Свемон-Захід» в той час, як Відповідачем у справі є ТзОВ «Готельбуд». Долученою до клопотання поштовою квитанцією (касовим чеком) підтверджується надсилання клопотання на адресу ПАТ «Свемон-Захід»; доказів надсилання клопотання від 01.07.2018р. б/н (від 31.08.2018р. вх.№32265/18) Позивачем не подано.

З підстав наведеного суд долучив до матеріалів справи Клопотання Позивача від 01.07.2018р. б/н вх. №32265/18 від 31.08.2018р. про долучення до матеріалів справи письмових доказів, проте залишив таке без розгляду, оскільки Позивачем пропущено встановлений процесуальний строк на подання доказів, не обґрунтовано поважності причин його пропуску та не подано клопотання про поновлення пропущеного строку на вчинення вказаної процесуальної дії; окрім того, до вказаного клопотання Позивачем не долучено належних, достатніх та допустимих доказів його надіслання (надання) Відповідачу. Додані до клопотання докази суд не бере до уваги.

З приводу наведеного 04.09.2018р. з виходом суду до нарадчої кімнати судом постановлено ухвалу.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов’язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвали Господарського суду Львівської області, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Поштова кореспонденція від 16.07.2018р. №7901411919334 із процесуальним документом суду надсилалась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: Львівська область, м.Борислав, вул.Дрогобицька, буд. 138, проте повернута відділенням поштового зв’язку із відмітною «Інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення».

Окрім того, як вбачається із Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельбуд» знаходиться за вказаною адресою.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена, зокрема у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 73306,30грн. основного боргу, 6598грн трьох відсотків річних та 26023,63грн інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплат наданих послуг за Договором про надання послуг від 01.01.2011р. №01/01/2011/1.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

01.01.2017р. між Державним вищим навчальним закладом «Дрогобицький механіко-технологічний коледж» (надалі – Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельбуд» (надалі – Відповідач, Замовник) укладено Договір про надання послуг №01/01/2011/1 (надалі – Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених Договором Виконавець зобов’язувався за завданням Замовника протягом визначеного у Договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі – послуги) – забезпечити проживання працівників Замовника в гуртожитку №2, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Дрогобич, вул.Пушкіна, буд.15, а Замовник зобов’язувався оплатити такі послуги.

Пунктом 2.1. Договору Сторонами погоджено, що Виконавець зобов’язаний за письмовим завданням Замовника особисто надавати останньому визначені Договором послуги в строк не пізніше двох днів з дня отримання завдання.

Згідно пункту 2.3. Договору Замовник зобов’язаний приймати від Виконавця результати надання послуг шляхом підписання ОСОБА_1 прийому-передачі і оплачувати їх в розмірах і строк, передбачені Договором.

Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість проживання в гуртожитку Виконавця однієї особи Замовника погоджується Сторонами та зазначається в Рахунку, який Виконавець виставляє Замовнику.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється ОСОБА_1 прийому-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг.

Згідно пункту 3.4. Договору за надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю кошти згідно виставленого рахунку протягом двох календарних днів після підписання ОСОБА_1 приймання-передачі наданих послуг.

У випадку порушення зобов'язання, що виникає з Договору Сторона несе відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством України (п.4.2. Договору).

Відповідно до пункту 6.1. Договору Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. Договору та закінчується 31.12.2011р. (п.6.2. Договору).

Додатковою угодою від 30.12.2011р. б/н до Договору Сторонами погоджено викласти пункт 6.2. Договору в наступній редакції:

«Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. Договору та закінчується 31.12.2012р.».

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Згідно доводів Позивача ним в період січня 2012 року, а також листопада 2012 року – серпня 2013 року надавались Відповідачу послуги за Договором. Вказані доводи Позивач підтверджує долученими до матеріалів справи Табелями Позивача за вказані періоди.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в частині оплати наданих Позивачем послуг за Договором належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 73306,30грн.

Окрім того, за неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в частині оплати наданих Позивачем послуг за Договором Позивачем Відповідачу нараховано 6598грн. трьох відсотків річних та 26023,63грн. інфляційних втрат.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_2 від 12.12.2015р. вих. №1220 із вимогою про сплату 73306грн. суми основного боргу та 3133,08грн. пені. Належні, достатні та допустимі докази повного чи часткового задоволення Відповідачем претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 73306грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором, а також 6598грн трьох відсотків річних та 26023,63грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення платежів.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 73306грн. суми основного боргу за надані в період січня 2012 року, а також листопада 2012 року – серпня 2013 року послуги за Договором в той час, як з урахуванням пунктів 6.1. Договору, а також пункту 6.2. Договору в редакції Додатковою угодою від 30.12.2011р. б/н до Договору строк дії Договору Сторонами визначено з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

Таким чином послуги, які надавались Позивачем Відповідачу в період після 31.12.2012р. не вважаються такими, що надані за Договором, відтак, посилання на Договір в цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим.

Окрім того, згідно пунктів 2.3., 3.1., 3.2. та 3.4. Договору Відповідач зобов’язаний приймати від Позивача результати надання послуг шляхом підписання ОСОБА_1 прийому-передачі, який підписується повноважними представниками Сторін протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг і оплачувати їх протягом двох календарних днів після підписання ОСОБА_1 прийому-передачі за цінами, встановленими в рахунку на оплату. Позивачем не подано ні ОСОБА_1 прийому-передачі, ні доказів скерування (надання) ОСОБА_1 прийому-передачі Відповідачеві, як і не заявлено клопотання про витребування таких.

Долучені Позивачем до матеріалів справи Табелі Позивача не містять відомостей про дату та час їх складання, а також підпису відповідальної особи та печатки Позивача. Оригіналів вказаних Табелів Позивачем суду не надавалось. Відтак, вказані докази жодним чином не підтверджують ані факту надання послуг Позивачем Відповідачу за Договором, їх якісних та кількісних характеристик, ані факту прийняття вказаних послуг Відповідачем, як підстави для виникнення обов’язку щодо їх оплати.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт надання Позивачем послуг за Договором Відповідачу та їх прийняття останнім в період дії Договору, а також продовження Сторонами строку дії Договору після 31.12.2012р.

Крім того, Позивачем не подано доказів, які б підтверджували розмір (суму) наданих Відповідачеві послуг ні в межах, ні поза межами строку дії Договору.

Доданий до позовної заяви акт звірки взаємних розрахунків (копія) не підписаний Відповідачем та носить виключно інформаційний характер.

Суд критично оцінює доводи Позивача, покладені ним в основу своїх позовних вимог щодо встановлення ОСОБА_1 ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.07.2015р. по 31.10.2017р. від 29.12.2017р. №03-21/02, складеним Західним офісом ОСОБА_1, оскільки вказаним ОСОБА_1 встановлено не факт існування заборгованості Відповідача перед Позивачем, а факт спливу 01.05.2014р.строку позовної давності за вимогами про стягнення такої (абзац 14 розділу 3.7. Акту).

Окрім того, суд зазначає, що ОСОБА_1 ревізії – це службовий двосторонній документ, який стверджує факт ревізійних дій та їх результатів, і є носієм доказової інформації про виявлені недоліки в господарюванні. Сам по собі акт ревізії не несе для позивача негативних правових наслідків, а тому не може порушувати права та інтереси в його діяльності. Таким чином, складений Західним офісом ОСОБА_1 ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.07.2015р. по 31.10.2017р. від 29.12.2017р. №03-21/02 не є належним та допустимим доказом встановлення порушення Відповідачем договірних зобов’язань, а є результатом тлумачення третьою особою змісту правовідносин, що існували між сторонами, та нормативно – правових актів, які застосовуються до даних правовідносин. Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 21.01.2013 року у справі № 5027/169/2012 та від 17.12.2012 року у справі № 5027/26/2012.

При цьому суд зазначає, що Позивачем не подано документів первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких складено ОСОБА_1 ревізії.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у справі підстав позовних вимог, а саме факту надання Відповідачу послуг за Договором в період січня 2012 року, а також листопада 2012 року – серпня 2013 року, їх прийняття Відповідачем, а також чинності Договору в вказаний період, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи не підтверджено факту надання Відповідачу послуг за Договором в період січня 2012 року, а також листопада 2012 року – серпня 2013 року, їх прийняття Відповідачем суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити повністю. З підстав недоведення Позивачем прострочення Відповідачем грошового зобов’язання, враховуючи безпідставність та необгрунтованість вимог щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку про відмову в позові і в частині 3% річних та інфляційних втрат.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 19.06.2018р. №164 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762грн.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5000грн. Проте, належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення цих чи інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідач наданих чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити вказані судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 222, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 901 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за Позивачем.

3. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.09.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.