Рішення № 76376834, 10.09.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 р. № 814/1449/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, вул. Карпенко, 26 (АДРЕСА_1, м. Миколаїв, 54030), м. Миколаїв, 54038 до відповідача:Військової частини А3130, вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030 про:визнання бездіяльності протиправною; зобов’язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася до суду з позовом, що містив вимоги:

визнати бездіяльність Військової частини А3130 (надалі – В/ч або відповідач), пов’язану з відмовою звільнити позивача з військової служби відповідно до п. «в» ч. 6 та п. «з» ч. 8 ст. 26 з урахуванням ч. 5 ст. 28 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу у зв’язку з досягненням граничного віку перебування військовозобов’язаних у запасі, протиправною;

зобов’язати відповідача звільнити позивача з військової служби відповідно до п. «в» ч. 6 та п. «з» ч. 8 ст. 26 з урахуванням ч. 5 ст. 28 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу у зв’язку з досягненням граничного віку перебування військовозобов’язаних у запасі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що відповідач не мав законних підстав для відмови у задоволенні рапорту позивача від 31.05.2018 про звільнення.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр.28-32) В/ч, з посиланням на норми законодавства, вказала, що, із введенням в дію особливого періоду, граничний вік перебування на військовій службі для військовослужбовців рядового складу збільшився до 60 років. Оскільки станом на 31.05.2018 ОСОБА_1 не досягла зазначеного віку, підстав для задоволення її рапорту не було.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористалася.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до наказу командира В/ч від 09.09.2015 № 54-РС (арк. спр. 12), старший матрос ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді старшого механіка-телеграфіста апаратної телеграфного засекреченого зв’язку відділення документованого зв’язку центру телекомунікацій інформаційно-телекомунікаційного вузла В/ч.

27.09.2016 позивач уклала з Міністерством оборони України в особі командира В/ч «Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу» (надалі – Контракт, арк. спр. 10-11).

Згідно з пунктом 3, «цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін понад граничний вік перебування на військовій службі строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію».

31.05.2018 позивач подала рапорт про звільнення, згідно з пунктом «в» частини 6 та пунктом «з» частини 8 статті 26, з урахуванням частини 5 статті 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (надалі – Закон № 2232), у відставку за віком, на якому тимчасово виконуючий обов’язки командира В/ч зазначив: «НВОС згідно чинного законодавства ПКПР надати консультацію, провести бесіду». Наказу про звільнення позивача відповідач не видав.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з чинною станом на 31.05.2018 (дата подання позивачем рапорту) редакцією Закону № 2232, звільнення військовослужбовців з військової служби у відставку здійснюється, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров’я до військової служби з виключенням з військового обліку (пункт «б» частини першої статті 26).

Відповідно до пункту «б» частини другої статті 26, звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Як вказано у пункті «в» частини шостої статті 26, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Порядок звільнення з військової служби під час дії особливого періоду визначався частиною восьмою статті 26. Так, згідно з пунктом «з», під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування військовозобов’язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Таким чином, військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, мали право на звільнення за умови досягнення ними граничного віку перебування військовозобов’язаних у запасі (на відміну від загальної норми, якою умовою для звільнення визначалося досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі).

Відповідно до частини п’ятої статті 28 Закону № 2232, граничний строк перебування у запасі військовозобов’язаних-жінок – 50 років.

У підпункті 2 пункту 252 розділу XIV («Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов’язку в особливий період») затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» вказано, що військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення мобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

З урахуванням наведеного вище, позивач, якій станом на 31.05.2015 виповнилося 50 років, мала право на звільнення, а відповідач був зобов’язаний задовольнити її рапорт.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності В/ч підлягає задоволенню.

23.06.2018 набрав чинності Закон України від 05.04.2018 № 2397-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» (надалі – Закон № 2397).

Відповідно до чинної (з 23.06.2018) редакції статті 26 Закону № 2232, контракт під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі (підпункт «в» пункту 2 частини п’ятої).

Як зазначено у пункті 5 частини першої статті 22 (в чинній редакції) Закону № 2232, граничний вік перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять службу під час особливого періоду, співпадає з граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно з частиною четвертою статті 28 (в чинній редакції) Закону № 2232, граничний вік перебування в запасі другого розряду (60 років, як вказано в пункті 2 частини другої) є граничним віком перебування з запасі та у військовому резерві.

Частину п’яту статті 28 Закону № 2232, що визначала граничний вік перебування у запасі військовозобов’язаних-жінок, було виключено.

Відповідно, з 23.06.2018 Закон № 2232 не містить норм, що їх позивач зазначила у рапорті в якості підстав для звільнення.

При цьому, відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2397, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які в особливий період досягли граничного віку перебування на військовій службі.

Як вказано у частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до викладеного вище, бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач була позбавлена можливості реалізувати законне право на звільнення.

З урахуванням цього, суд встановив, що ефективним захистом цього права є зобов’язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «в» пункту 2 частини п’ятої статті 26 Закону № 2232 та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2397.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 194, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (вул. Карпенко, 26, м. Миколаїв, 54038, АДРЕСА_1, м. Миколаїв, 54030, РНОКПП НОМЕР_1) до Військової частини А3130 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 26614248) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3130, що полягає у незвільненні ОСОБА_1 за поданим нею 31.05.2018 рапортом.

3. Зобов’язати Військову частину А3130 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за віком в зв’язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі на підставі підпункту «в» пункту 2 частини п’ятої статті 26 Закону України від 265.03.1992 № 2392-ХІІ «Про військовий обов’язок та військову службу» та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 05.04.2018 № 2397-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби».

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна