Рішення № 76376600, 06.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2369/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, справу за адміністративним позовом Миргородської міської ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування акту перевірки.

В С Т А Н О В И В:

10 липня 2018 року Миргородська міська рада Полтавської області звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування акту перевірки 21.06.2018 №472-ДК/0627/АП/09/01/-18.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.96.2018 №472-ДК/0627/АП/09/01-18 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він не відповідає вимогам актів уніфікованої форми, а відповідачем під час проведення перевірки результати якої оформлені вказаним актом порушено вимоги Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

27 липня 2018 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, у якому останній просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на правомірність дій під час проведення перевірки за використанням та охороною земельної ділянки. Стверджував, що акт перевірки від 21.06.2018 №472/-ДК/0627/АП/09/01/-18 ніяким чином не порушує права та інтереси позивача та не тягне для нього жодних негативних насідків.

Ухвалою суду від 16 липня 2018 року провадження по справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимог підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

21 червня 2018 року відповідачем проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства Миргородською міською радою під час прийняття рішень щодо надання земельної ділянки з кадастровим номером 5310900000:50:027:0141, загальною площею 0,0388 га в оренду.

Результати перевірки оформлені актом від 21 червня 2018 року №472-ДК/0627/АП/09/01/-18, яким зафіксовано, що рішення Миргородської міської ради двадцять третьої сесії сьомого скликання від 11 квітня 2017 року №27 та тридцять другої сесії сьомого скликання від 22 листопада 2017 року №214 прийняті, а договір оренди земельної ділянки №11/430 від 28 листопада 2017 року в частині передачі земельної ділянки площею 0,0080 га (землі під соціально - культурними об'єктами) укладений з порушенням вимог статей 42, 124 та 134 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним актом перевірки, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування

Надаючи правову оцінку спірним правовіносинам, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність.

Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За вимогами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 21.04.2015 року у справі №21-69а15, від 15.04.2014 року у справі № 21-63а14, від 20.01.2015 року у справі № 21-603а14, від 27.01.2015 року у справі № 21-436а14. Суд звертає увагу на те, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до пункту "а" статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності (абзац 3 частина першої статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Відтак, акт перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення уповноваженими органами відповідної перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства.

Такий акт не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки відповідача, викладені у акті перевірки, мають юридичне значення для позивача лише після того, як вони будуть відображені у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу, в основу якого покладені згадувані висновки акта, та яке може бути оскаржене ним в порядку і строки визначені чинним законодавством.

Таким чином, дії відповідача під час проведення перевірки та акт, складений за результатами її проведення, в якому зафіксовані факти певних порушень, виявлених відповідачем, не мають обов'язкового характеру в сфері публічно-правових відносин, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а тому не можуть оскаржуватися в адміністративному суді.

Визнання неправомірними дій щодо складання акта перевірки чи його окремих висновків може мати вплив виключно на загальні висновки перевірки, правове втілення яких відбувається шляхом прийняття відповідних рішень про усунення недоліків виявлених під час перевірки. Саме такі рішення, і є рішеннями, що породжують для позивача відповідні обов'язки.

Оскільки, наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, діями по їх проведенню, закріпленими у акті, складеному за її результатами, та втіленими у відповідних рішеннях контролюючого органу, вимога про визнання неправомірними дій органу контролю під час проведення перевірки та щодо оформлення висновків у акті перевірки не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено особі обов'язок щодо вчинення тих чи інших дій.

Відповідно до частини першої статті 4 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

В розумінні КАС України, відповідно до приписів пункту 8 частини першої статті 4, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; а також наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Згідно з вищевказаними нормами права, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Відтак, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги на підставі положень частини першої статті 245 КАС України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Миргородської міської ради Полтавської області (вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 21051131) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування акту перевірки повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 вересня 2018 року.

Суддя С.С. Бойко