Рішення № 76376010, 29.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 р. Справа№0540/5733/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення 10:50

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Буряк І.В.,

секретаря судового засідання Соколової С.О.,

за участю:

позивач ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 (Донецька область, Слов’янський р-н, с. Рай-Олександрівка, вул. Привільна, 14, РНОКПП НОМЕР_1) до Слов’янської районної державної адміністрації (84100, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Василівська, 45) про зобов’язання органу державної влади вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1Ф.) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Слов'янської районної державної адміністрації (надалі – відповідач, Слов'янська РДА), про зобов'язання Слов'янської РДА надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (пай) як власника сертифікату Серія ДН № 0086466.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, необґрунтовано відмовлено йому в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів з встановлення меж земельної ділянки в натурі, як власнику сертифікату, оскільки він є іноземцем.

Зазначає, що до нього, як до спадкоємця перейшло право на земельну частку (пай), а тому щоб відчужити земельну ділянку, як передбачено ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, необхідно визначити її на місцевості та здійснити її державну реєстрацію.

Право позивача, як власника сертифіката на земельну частку (пай), на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) визначено п. 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Поряд із цим відмова Слов'янської РДА в реалізації цього права, перешкоджає позивачу в укладенні угоди про відчуження такої земельної ділянки.

28 серпня 2018 року судом отриманий відзив відповідача на позовну заяву, за змістом якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

По-перше, згідно ст. 8 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що документація із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі їх власникам складається із проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а тому вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на землю є безпідставними, оскільки такого виду документації законодавством України не передбачено.

По-друге відповідно п. 5 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям.

Звертає увагу, що позивач є власником сертифікату на право на земельну ділянку, що не є тотожним праву власності, а свідчить виключно про можливість виділення земельної ділянки.

Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення законодавства, які не регулюють відносини щодо визнання права на земельну частку пай, а стосуються прав громадян України власників земельних паїв, або вже власників земельних ділянок.

У судовому засіданні від 29 серпня 2018 року позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю, також звернув увагу суду , що не вчинення відповідачем дій, про які зазначено в позові, унеможливлює виконання ОСОБА_1 обов'язку щодо відчуження земельної ділянки протягом року як іноземцем.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та просив у позові відмовити.

Дослідивши письмові докази та пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином ОСОБА_4 Федерації, згідно посвідки на постійне проживання № ІН047237 тип РА, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1., ідентифікаційний номер НОМЕР_1. (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.12.2006 встановлено, що спадкоємцем цілої частки майна, зазначеного в заповіті гр. ОСОБА_5 є – гр. ОСОБА_1 Спадкове майно, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) у землі, яке перебуває у колективній власності КСП «Олександрівське» розміром 6,0 в умовних кадастрових гектарах без виділення меж цієї частки в натурі (на місцевості) належного спадкодавцю на підставі сертифікату на права на земельну частку пай серії ДН № 0086466, виданого Слов'янською РДА 17 січня 1997 року. (а.с. 9).

Вказане свідоцтво про право на спадщину зареєстровано в Спадковому реєстрі за номером 41442442, відповідно даних витягу із Спадкового реєстру (а.с. 10).

Відповідно сертифікату на право на земельну частку пай серія ДН №0086466 встановлено, що останній видано ОСОБА_5, як члену КСП «Олександрівське» на підставі розпорядження Слов'янської райдержадміністрації від 13 грудня 1996 року № 796 про те, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Олександрівське» розміром 6.0 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї ділянки в натурі на (місцевості). (а.с. 7).

16 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Слов'янської РДА із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику сертифікату на право на земельну частку пай серії ДН № 0086466 від 17.01.1997 колишнього КСП «Олександрівське» на території Рай-Олександрівської сільської ради Слов'янського району Донецької області. (а.с. 25).

Листом-відповіддю від 16 березня 2018 року Слов'янська РДА повідомила ОСОБА_1, що із наданих ним документів вбачається, що він є громадянином ОСОБА_4 Федерації, а тому за приписами ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення йому у власність передані бути не можуть. (а.с 8).

З викладеного вбачається, що позивач звернувся до відповідача за наданням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику сертифікату на право на земельну частку пай.

При цьому у позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку пай.

Про те у матеріалах справи докази, що позивач звертався із вимогами аналогічними у позовній заяві до Слов'янської РДА відсутні.

Надані сторонами у справі письмові докази досліджені судом у порядку ст.ст. 211, 217 КАС України.

За таких фактичних обставин справи правова позиція суду обґрунтована наступним.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом «б» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Відповідно до пункту 16 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

При цьому, згідно пункту 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Суд звертає увагу, що вказані норми за суб'єктним складом стосується виключно громадян України, тому посилання позивача на такі, судом визнається необґрунтованим.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 № 899-IV встановлено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем успадковано сертифікат на право на земельну частку пай серія ДН №0086466, який видано ОСОБА_5, як члену КСП «Олександрівське» на підставі розпорядження Слов'янської райдержадміністрації від 13 грудня 1996 року № 796 про те, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Олександрівське» розміром 6.0 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї ділянки в натурі на (місцевості).

Таким чином, вказаний сертифікат на право на земельну частку (пай), посвідчує право на виділення в натурі земельної частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Олександрівське» розміром 6,0 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), проте не право власності на таку.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частинами 1, 2 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

· у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

· шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

· шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

· шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

· за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; є 1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст у порядку, визначеному законом; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» зокрема серед іншого зазначено, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснюється землевпорядною організацією, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту "ґ" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 2 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з частиною 4 статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

При цьому, частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

· а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

· б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

· а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

· б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

· в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

· г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

· ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Частиною 5 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Аналізом наведених норм встановлено, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), натомість, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Оскільки судом встановлено, що позивачем фактично успадковане право вимоги на виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості за відповідним сертифікатом, а не право власності на певну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, то згідно імперативного припису норми ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, висновок відповідача щодо неможливості надання відповідачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі прийнято на підставі, відповідно до положень та вимог чинного законодавства України.

Посилання позивача на необхідність відчуження такої земельної ділянки протягом року судом не можуть бути прийняті в якості підстави для задоволення позовних вимог, оскільки таке відчуження передбачено лише для спадкоємців земельних ділянок, в той час як позивачем не успадковано земельну ділянку, а як вже зазначено сертифікат на право на земельну частку пай.

Враховуючи, що листом-відповіддю Слов'янської РДА від 16 березня 2018 року № 85 право позивача не порушено, оскільки таке право не закріплено у законодавстві України, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, безвідносно до форми реагування суб'єктом владних повноважень на заяву позивача, оскільки застосування формального підходу для оцінки дій відповідача не змінить суті спірних правовідносин.

Керуючись п.п. 10, 15, 15.5 Розділу VII Перехідних положень, статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (Донецька область, Слов’янський р-н, с. Рай-Олександрівка, вул. Привільна, 14, РНОКПП НОМЕР_1) до Слов’янської районної державної адміністрації (84100, Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Василівська, 45) про зобов’язання органу державної влади вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, вступну та резолютивну частини рішення проголошено у судовому засіданні 29 серпня 2018 року, повний текст рішення виготовлений 07 серпня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.