Рішення № 76375083, 11.09.2018, Варвинський районний суд Чернігівської області

Справа №731/316/18

Провадження №2/731/141/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2018 року смт.Варва

Варвинський районний суд Чернігівської області в складі:

судді – Савенка А.І.,

за участю секретаря – Коваленка В.В.

представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Варва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2018 року до суду звернувся позивач ОСОБА_2 з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.02.2015 року між ним та позивачем було укладено договір позики грошових коштів та відповідач отримав у борг кошти у сумі 6330 доларів США, що еквівалентно 165846 гривень на день повернення коштів. Сума позики підтверджується розпискою, відповідач свої зобов’язання не виконав, та гроші не повернув. Зважаючи на що, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 16.02.2015 року у сумі 221071,26 грн., яка складається з 6330 доларів США – основного боргу, еквівалентна – 165846 грн., 3 % річних – 12473 грн., інфляція 55225,26 грн. на день звернення до суду, а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 2210,72 грн.

Відповідач ОСОБА_3 10.08.2018 р. надіслав до суду клопотання про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, який через ненадання підтвердження про направлення відзиву на адресу позивача було повернуто відповідачу.

В подальшому, відповідач повторно надіслав відзив на адресу суду, додавши при цьому підтвердження надіслання копії відзиву позивачу. У відзиві відповідач позов не визнав, оскільки розписка, на його думку, не свідчить про сам факт передання коштів, не визначено грошову одиницю зобов’язання, інфляційні втрати не можуть бути застосовані до зобов’язання в іноземній валюті, не визначено конкретний строк повернення грошових коштів.

Позивач - ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату та час розгляду справи належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань до суду не подавав.

Відповідач – ОСОБА_3 в судове засідання не з’являвся, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Представник відповідача, взявши участь в судовому засіданні лише 11.09.2018 року, під час дослідження матеріалів справи, пояснень, які б різнились до відзиву на позов не надав, позов не визнавав, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Суд, з’ясувавши в судовому засіданні позицію представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.02.2015 року між ОСОБА_2, в якості позикодавця, та ОСОБА_3, в якості позичальника, було укладено в простій письмовій формі договір позики (розписка)(а.с.6).

Згідно розписки позикодавець надає позичальникові безвідсоткову позику у сумі 6330 у.о (шість тисяч триста тридцять доларів) до кінця 2015 року, рівними сумами по 633 у.о. щомісячно, не пізніше 28 числа.

Крім того, позивач звертався з вимогою до відповідача про повернення грошових коштів (а.с.13).

Як зазначає позивач, відповідач у порушення своїх зобов’язань за вказаним договором позичену суму коштів, або її частину не повернув, що підтвердив наявністю оригіналу розписки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Згідно ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_3 за період 01.01.2016 року 04.07.2018 року становить 6330 доларів США, що еквівалентно сумі 165846 грн. на день звернення до суду, витрати від інфляції за період з 01.01.2016 року по 04.07.2018 року становлять 55225,26 грн., 3% річних за період з 01.01.2016 року по 04.07.2018 року становлять 12473 грн.(а.с.14-16).

З наданими позивачем розрахунками, суд погодитьсь не може виходячи з наступного.

Відповідачем заявлено в належній процесуальній формі про пропуск позивачем строку позовної давності, і вказана заява підлягає частковому задоволенню.

Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Договір укладено 16 лютого 2015 року, при цьому сторони домовились, що сума позики буде повертатись частково, по 633 у.о. щомісячно не пізніше 28 числа. Таким чином, кінцевою датою повернення позики в повному обсязі є 28 грудня 2015 року, а позика розбита на 10 платежів.

Позов поданий 16.07.2018 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності щодо платежів за березень, квітень, травень, червень місяці 2015 року, що становить 2532 долара США. Отже, зважаючи на те, що сторони визначили обов’язок позичальника повертати позику частинами, і трирічний строк позовної давності по вказаним платежам сплинув, суд вважає дану обставину підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу за вказані чотири платежі. А до стягнення підлягає сума по основному зобов’язанню, яка не була повернута відповідачем в межах трирічного строку позовної давності (платежі з липня по грудень – 633*6=3798) 3798 доларів США.

При цьому, суд враховує, що офіційний курс гривні щодо іноземних валют станом на день винесення рішення є таким: - 100 доларів США вартують 2820.0688 грн.; отже, станом на 11.09.2018 року внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання сума боргу в гривневому еквіваленті становить – 107106,26 грн. (https://tables.finance.ua/ru/currency/converter).

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 55255,26 грн. не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 3 липня 1991 р. індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Таким чином відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими, аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-771цс15 від 27 січня 2016 року, постанові від 18 травня 2016 року по справі № 6-474цс16.

Щодо позову в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 12473 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).

При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України – гривні.

Зазначену правову позицію, було висвітлено Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1286цс16, яка враховується судом при ухваленні рішення.

Однак, суд не погоджується із розрахунком, проведеним за період з 01.01.2016 року по 04.07.2018 року, наданим позивачем, зважаючи на те, що він виконаний із суми боргу без застосування трирічної позовної давності.

При розрахунку, суд виходить із суми боргу із врахуванням застосування наслідків пропущення строку позовної давності в розмірі 3798 доларів США, 915 днів прострочення, 3% річних, та вартості долару США станом на кінець розрахункового періоду (04.07.2018 р.) - 26.29 грн. за 1 долар США, що становить в гривневому еквіваленті (3% річних від 3798 доларів США за 915 днів – 286 доларів США; 286 доларів США*26,29 (курс на 04.07.18) 7518,94 грн.

Аналізуючи заперечення відповідача суд зазначає наступне.

Наявність у позивача оригіналу боргового документу, відсутність на ньому застережень щодо повернення коштів, та ненадання відповідачем доказів на підтвердження повернення грошових коштів, дає підстави вважати про реальність укладання договору позики та підтверджує факт передання грошей.

Відсутність у даті розписки двох цифр, що позначають тисячі та століття в цифрі року, не дають підстав для обґрунтованих сумнівів, зважаючи хоча б на вік сторін у договорі, що договір був укладений ними в будь-який інший рік, ніж 2015.

Також, суд критично ставиться до заперечень відповідача, щодо відсутності вказівки на валюту зобов’язання. Так, суд визнає загальновідомим фактом широке розповсюдження в економічному обороті України іноземних валют – зокрема доларів США та євро. При цьому, суд констатує, що вказані валюти найбільш поширені, вживані, та банківська система України забезпечує умовно вільний обіг/купівлю-продаж вказаних валют. При цьому, практично 100% договорів позики, грошовим еквівалентом яких сторони обирають долари, є договори з визначенням валюти в доларах США. Напроти, інші різновиди валют із назвою долар вкрай рідко вживані в подібних економічних відносинах. Зважаючи на те, що відповідач вказує лише на дефект договору в цій частині, однак, вказаний договір позики ним не оспорений в судовому порядку, отже підлягає виконанню, заперечення такого роду не можуть спростувати сам факт існування у відповідача грошового зобов’язання, а крім того відповідач у письмових запереченнях не заперечував факт отримання позики в іноземній валюті, представник позивача в судовому засіданні вказаний факт також не спростовував, і на доведення своєї позиції не навів жодних доказів щодо укладання договору в доларах інших країн, суд пристає саме на доводи позивача в частині укладання договору в доларах США.

Безпідставними є і твердження відповідача про те, що сторони не визначили конкретної дати повернення коштів, оскільки сторонами визначено строк виконання зобов’язань, адже, із тексту розписки вбачається, що відповідач взяв на себе зобов’язання щодо повернення позики рівними частками по 633 долара не пізніше 28 числа кожного місяця до кінця 2015 року, тобто десятьма платежами, і остаточною датою повернення є 28 грудня 2015 року. А термінами повернення часток заборгованості є відповідно 28 березня 2015 року, 28 квітня 2015 року і т.д.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При поданні позову до суду позивач сплатив 2210 гривні 72 копійки судового збору, про що засвідчує платіжне доручення (а.с.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Предметом спору є 6330 доларів США, 12473 грн. 3% річних та 55225,26 грн. інфляційних втрат, що загалом на день подання позову (за курсом 26,23 доларів США) становило (166035,90+12473+55225,26) 233734,19 грн.

При цьому, при поданні позову позивачем сплачено 2210,72 грн., отже, недоплата судового збору становить (2337,34-2210,72) 126,62 грн. які підлягають стягненню з позивача на користь Держави.

Оскільки відсоток задоволення позовних вимог (3798 доларів США * 26,23 (курс на день подання позову) + 7518,94 (3% річних) = 107140) становить – 46%, відповідна частина судових витрат, що становить 1075,18 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 59, 60, 61, 62, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 16, 610, 611, 623, 624, 625, 626, 629, 712 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН – НОМЕР_1, (зареєстрованого за адресою: 17600, Чернігівська область, Варвинський район, с.м.т. Варва, вул. Нова, буд.10) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН – НОМЕР_2, (зареєстрованого за адресою: 08700, с. Підгірці, Київська область, Обухівський район, вул. Піщана, буд. 2/2) заборгованість за договором позики від 16 лютого 2015 року у сумі 3798 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 11 вересня 2018 року 107106 (ста семи тисячам ста шести) гривням 26 копійкам, 3 % річних за період з 01 січня 2015 року по 04 липня 2018 року в розмірі – 7518 (сім тисяч п’ятсот вісімнадцять) гривень 94 копійки, а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 1075 (одна тисяча сімдесят п’ять) гривень 18 копійок.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави (отримувач: УК у Варвинському р-ні/Варвинський р-н/22030101, код отримувача(ЄДРПОУ): 38046099, банк отримувача: Казначейство України, номер рахунку: 31211206025085, код банку(МФО):899998, код класифікації: 22030101, найменування коду: судовий збір) недоплачений судовий збір за розгляд даної справи в суді в розмірі 126 (сто двадцять шість) гривень 62 копійки.

Рішення суду може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області через Варвинський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.І.Савенко