Постанова № 76374961, 04.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/22113/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1010/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Купельського А.В., Спірідонової Т.В.,

секретаря: Дубової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного Хмельницької області від 17 квітня 2018 року (суддя - Карплюк О.І.) за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору кредитної лінії,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у якому просив визнати недійсним договір кредитної лінії від 29.10.2017 року №18/МК/2007-840 укладений між ним та ВАТ КБ «Надра».

В обґрунтування позову вказував, що 29.10.2007 року між ним та ВАТ КБ «Надра» укладено договір №18/МК/2007-840, за умовами якого банком було надано позичальнику кредит у сумі 70 000 доларів США зі сплатою 14,4% річних, зі строком повернення до 29.10.2014 року. При цьому визначено, що повернення сум кредиту та сплати відсотків за користування кредитом здійснювалось на рахунок НОМЕР_1 згідно з графіками повернення кредиту та сплати відсотків. Водночас, зазначав, що первинним кредитним договором взагалі не визначено щомісячну суму мінімального платежу, а здійснюється посилання на графік якого він не отримував.

Також, 29.10.2007 року було укладено Додаткову угоду №1 до договору кредитної лінії №18/МК/2007-840, в якій визначено, що банк надає позичальнику транш у 10 000 доларів США.

Відповідно до п.2 вказаної додаткової угоди термін користування траншем з 29.10.2007 року по 29.10.2014 року, процентна ставка встановлюється з розрахунку 14,4% річних по кредиту, 28,8% річних по простроченому кредиту.

18 лютого 2008 року укладено додаткову угоду №2 до договору кредитної лінії №18/МК/2007-840, якою сторонами було остаточно визначено суму траншу, яку було отримано позичальником в розмірі 60 000 доларів США. Відповідно до п.2 вказаної додаткової угоди термін користування траншем з 18.02.2008 року по 18.02.2014 року, процентна ставка встановлюється з розрахунку 14,4% річних по кредиту, і 29,8% річних по простроченому кредиту.

Також 29.07.2010 року укладено додаткову угоду №1 до додаткової угоди №2 по кредитному договору №18/МК/2007-840. Даною угодою було визначено, що сума кредиту складає 60 000 доларів США. Позивач зазначав, що тільки додатковою угодою від 29.07.2010 року _____________________

Головуючий у першій інстанції: Карплюк О.І. Категорія: 19,27

Доповідач: Янчук Т.О.

визначено суму мінімального необхідного платежу в розмірі 1 194,84 доларів США з кінцевим терміном повернення до 18.10.2014 року.

Позивач вважає договір кредитної лінії та додаткові угоди до нього недійсними, оскільки при їх укладанні банком було порушено норми цивільного законодавства та Закон України «Про захист прав споживачів», зокрема, йому не було надано повної інформації про умови кредитування, а також детальний розпис сукупної вартості кредиту, графіку платежів погашення основного кредиту та відсотків, не попереджено його про валютні ризики, наявний дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, позивача зобов'язано здійснити страхування нерухомого майна, яке передано в іпотеку, на повну його вартість у страхових компаніях визначених банком.

Також зазначав, що не відповідає вимогам законодавства передбачена в умовах додаткової угоди №2 від 29.07.2010 року плата за дострокове погашення кредиту в розмірі 2,0% від суми загальної заборгованості.

На думку позивача, оспорюваний правочин не відповідає вимогам ч.1,4,5 ст.11, ст.15, ст.18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», вчинений ним під впливом обману та є недійсним в силу ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав правової оцінки обставинам по справі, зокрема не врахував, що банк не надав в письмовій формі необхідної для сприйняття інформації про вказані умови кредитування, сукупну вартість споживчого кредиту, що позбавило апелянта можливості свідомого та компетентного вибору. Ненадання банком вищевказаної інформації відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» є діями або бездіяльністю що підпадають під поняття нечесної підприємницької діяльності, а саме такої, що ввела споживача в оману.

Вказував, що зміст (умови) договору споживчого кредиту не відповідають чинному на час укладання законодавству, зокрема, ч.2,4 ст.11, ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів», Правилам надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Посилаючись на норми ст.ст.203, 215 ЦК України вказував, що вищевказані обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Вважає, що бездіяльність банку щодо ненадання необхідної, повної, доступної, своєчасної інформації Споживачу перед та під час укладення кредитного договору, позбавило його можливості свідомого та компетентного вибору при укладенні кредитного договору та за наявності якої ОСОБА_4 не уклав би даного договору.

Крім того, вказував що у спірному договорі відсутні всі необхідні істотні умови, які є обов'язковими для кредитних договорів, зокрема, банк не зазначив вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, не визначив належно реальну процентну ставку. Розрахована банком річна відсоткова ставка у розмірі 14,4 % є заниженою порівняно з реальною відсотковою ставкою, також банк не встановив застереження щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків, не визначив строк дії кредитного договору, не зазначив про умови кредитування.

Також вважає, що до даних правовідносин підлягала застосуванню ст.230 ЦК України, оскільки апелянт вважає дії банку такими що ввели його в оману.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування доводів зазначає, що кредитним договором №18/МК/2007-840 від 29.10.2007 року визначено істотні умови, а саме предмет, сума, строк повернення кредитних коштів, розмір процентів та порядок їх повернення. Той факт, що позичальник добросовісно здійснював регулярні платежі для погашення кредиту свідчить про те, що він з моменту укладення договору визнав його таким, що вступив у дію та прийняв на себе зобов'язання в межах строку та на умовах, визначених у договорі. Перед укладенням договору позичальнику було роз'яснено усі умови надання кредиту та його повернення. В заявці на отримання кредиту від 11.02.2008 року клієнт особистим підписом погоджується з умовами кредитування та свідчить про ознайомлення і згоду на встановлення із банком правовідносин на визначених умовах. При укладенні договору кредитної лінії ОСОБА_4 було ознайомлено з графіком погашення кредиту, що він засвідчив своїм підписом.

Учасники справи: апелянт ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6, представник банку в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 29.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір кредитної лінії №18/МК/2007-840, за умовами якої банк відкрив позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування 70000 доларів США, терміном на 84 місяці, з 29.10.2007 року по 29.10.2014 року. Кредит надається зі сплатою 14,4 % (чотирнадцять цілих чотири десятих) відсотка річних, які можуть бути змінені додатковими угодами до даного Договору, що є його невід'ємною частиною (п.1.2 договору).

Видача кредиту за даним Договором буде здійснюватись окремими траншами, надалі - «Транш», після підписання окремих додаткових угод, з дотриманням умов п.1.4. даного Договору і після проведення оцінки платоспроможності Позичальника, (п.1.3. договору)

Відповідно до п.3.1.1. повернення Кредиту та сплата відсотків здійснюється на рахунок НОМЕР_1 в філію ВАТ КБ «Надра» Хмельницьке РУ, згідно з Графіками повернення Кредиту та сплати відсотків, які є невід'ємними частинами цього Договору, надалі - «Графік».

Згідно п.3.1.2.1. починаючи з дати надання Кредиту, відсотки за користування Кредитом встановлюється у розмірі 14,4 (чотирнадцять цілих чотири десятих відсотка) % річних виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці, рік дорівнює 360 дням. Позичальник повинен сплачувати відсотки за користування Кредитом згідно з Графіком.

Згідно умов додаткової угоди №1 від 29.10.2007 року до Договору кредитної лінії №18/МК/2007-840 від 29.10.2007 року, сторони домовилися, що відповідно до Договору Банк надає Позичальнику транш у розмірі 10000 дол. США. Термін користування Траншем з 29.10.2007 року по 29.10.2014 року. Процентна ставка за користування Траншем встановлюється з розрахунку 14,4% річних по терміновому кредиту, і 28,8% річних по простроченому кредиту. Ціль отримання Траншу - споживчі потреби.

Згідно умов додаткової угоди №2 від 18.02.2008 року до Договору кредитної лінії №18/МК/2007-840 від 29.10.2007 року, сторони домовилися, що відповідно до Договору Банк надає Позичальнику транш у розмірі 60000 доларів США. Термін користування Траншем з 18.02.2008 року по 18.02.2014 року. Процентна ставка за користування Траншем встановлюється з розрахунку 14,9% річних по терміновому кредиту, і 29,8% річних по простроченому кредиту. Ціль отримання Траншу - споживчі потреби.

В матеріалах справи наявний графік погашення заборгованості по кредиту ОСОБА_4 згідно додаткової угоди №2 від 18.02.2008 року до Договору кредитної лінії №18/МК/2007-840 від 29.10.2007 року на період з 18.03.2008 року по 18.10.2014 рік. У графіку повернення кредиту та сплати відсотків зазначено дата, сума щомісячного платежу за розрахунковий період, погашення основної суми, процентів за користування кредитом, залишок заборгованості по кредиту. Щомісячний ануїтетний платіж становить 1194,48 дол.США.

Договір кредитної лінії №18/МК/2007-840 від 29.10.2007 року, додаткові угоди до Договору кредитної лінії №18/МК/2007 від 29.10.2007 року підписані від імені обох сторін.

Сплата кредиту умовами договору визначена однаковою сумою щомісячного платежу з 18.03.2008 року у розмірі 1194,48 дол.США строком до 18.09.2014 року, 18.10.2014 року - 1193,83 дол.США, з 20.08.2010 року - 813 дол.США строком до 21.01.2011 року, з 22.02.2011 року - 1644,90 дол.США, з 22.03.2011 року по 19.10.2014 року платежі диференційовані.

Надавши кредитні кошти Банк виконав умови договору.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення вказаного кредитного договору, додаткових угод до нього ОСОБА_4 був дієздатною особою, його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.

Підписуючи кредитний договір та всі додаткові угоди, які були укладені між сторонами в подальшому, в яких прописано всі умови видачі кредиту, забезпечення кредиту, сплати заборгованості, права та обов'язки сторін, відповідальність та звільнення від відповідальності, а також інші умови кредитного договору та здійснення позивачем погашення по кредиту та нарахованих відсотках, ОСОБА_4 добровільно погодився на дані умови договору та виконував їх протягом певного часу.

Отже, банком було доведено до відома позивача всю необхідну інформацію стосовно кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

На підставі пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Права споживача, у разі надання йому недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію, підлягають захисту у випадках та спосіб, встановлених частиною сьомою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Цією нормою не передбачалось визнання недійсним договору у зв'язку із наданням недоступної, недостовірної або несвоєчасної інформації про продукцію.

Надання банком інформації позивачу про умови кредитування, а також сукупну вартість кредиту здійснювалось шляхом надання споживачам інформаційного листа. В разі якщо споживача влаштовують умови кредитування, він підписує відповідну анкету-заяву, в якій зазначено, що банк ознайомив споживача з умовами кредитування, тарифами та орієнтовною сукупною вартістю. В заяві на отримання кредиту від 11 лютого 2008 року ОСОБА_4 особистим підписом погоджується з умовами кредитування та свідчить про ознайомлення та згоду його на встановлення із банком правовідносин на визначених умовах.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову є правильним, оскільки при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та надалі виконував його умови, банк надав ОСОБА_4 документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додаткових угодах до договору, які підписані ОСОБА_4 міститься повна інформація стосовно умов кредитування та всіх його складових.

Посилання ОСОБА_4 на невідповідність кредитного договору вимогам ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» та введення його в оману, що призвело до укладення договору на невигідних для нього умовах, не відповідають фактичним обставинам справи.

Укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Незмінюваність курсу гривні відносно іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві.

Інструментом для визначення сукупної вартості кредиту є реальна процентна ставка. В п.3.1.2.1 спірного кредитного договору зазначено, що відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,4% річних.

Також підставою для визнання недійсним кредитного договору, на думку позивача є порушення вимог ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, дії відповідача містять ознаки нечесної підприємницької практики, які виявились у введенні його в оману щодо умов договору.

Разом з тим, такі посилання не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч.ч. 1,6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору та не надав доказів нечесної підприємницької практики відповідача під час укладення кредитного договору.

Крім того, суд вважає, що в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатись своїм правом, визначеним ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Таким правом позивач не скористався, а тому, відповідно, погодився зі всіма його умовами, про що також свідчить виконання договору тривалий проміжок часу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору кредиту недійсним, а не окремих його пунктів.

Відповідно до визначення наведеного Державною іпотечною установою в Стандартах надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів, затверджених протоколом №31 від 11 вересня 2008 року, ануїтетні платежі - регулярні рівні щомісячні або щоквартальні платежі, що направляються на погашення іпотечного житлового кредиту, а саме, основного боргу і процентів, що розраховуються таким чином, що в кінці терміну кредитного договору за умови виконання зобов'язання позичальником заборгованість повністю погашається.

Зважаючи на зазначене, висновок експерта №1500/17-26 від 06.03.2018 року не може бути взятий до уваги, оскільки суперечить вищезазначеним доказам та ґрунтується на припущеннях.

Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення ( рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного Хмельницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2018 року.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук