Постанова № 76373122, 06.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №580/2168/17

Номер провадження 22-ц/788/1554/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання Новікової А.С.,

представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Гакаля Романа Володимировича,

відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 02 липня 2018 року в складі судді Стеценко В.А., ухваленого в м. Лебедині, повний текст якого складений 11 липня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

27 листопада 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитного боргу, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 30 квітня 2014 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 13000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань з вчасного їх повернення ОСОБА_3 не виконала, тому станом на 24 жовтня 2017 року утворився борг на загальну суму 68065,69 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 02 липня 2018 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25066,86 грн та заборгованість по процентам в розмірі 2959,34 грн, а всього - 28026,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 658,88 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині незадоволених вимог про стягнення зазначених у позові процентів за користування кредитом, пені і штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що кредитні правовідносини між сторонами виникли шляхом підписання позичальницею анкети-заяви та надання згоди на запропоновані банком умови кредитування, тобто, шляхом укладення договору приєднання, який є публічним. При цьому, відсутність підпису ОСОБА_3 в Умовах і Правилах надання банківських послуг в Приватбанку, в яких містяться умови кредитування, не свідчить про те, що відповідач не був ознайомлений з ними. Отже, законних підстав для нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом за ставкою Національного банку України, про що позивач не просив, а також відмови у задоволенні вимог про стягнення пені і штрафу, суд першої інстанції не мав.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту судове рішення не оскаржується.

03 вересня 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вона просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги банку щодо зміни судового рішення та стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі. При цьому, заявниця вказала, що не узгоджувала з банком розмір процентів за користування кредитом, а також неустойку за невиконання кредитних зобов'язань. Крім того, відповідач зазначила, що Пам'ятку клієнта вона не отримувала і не підписувала, а з анкети-заяви не вбачається факт отримання нею кредитної картки, як і не міститься в ній інформація про розмір кредитного ліміту, відсоткову ставку, розмір пені і штрафу. На думку відповідача, за відсутності умов кредитного договору про розмір процентів за користування кредитом банк має право на стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Гакаля Р.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_4, яка просила рішення суду залишити без змін, уточнивши, що на початку 2017 року невідомі особи викрали у неї кредитну картку, про що вона ні в банк, ні органи поліції не повідомила, у зв'язку з чим з того часу кредитною карткою не користувалась, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі і додатково поданими доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 30 квітня 2014 року ОСОБА_4 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 9).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_4 погодилась, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчила, що була ознайомлена і погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами банку, які були надані заявниці для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявницю було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на офіційному сайті банку. ОСОБА_4 зобов'язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначив, що за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2014 року станом на 24 жовтня 2017 року утворилась заборгованість на загальну суму 68065,69 грн, яка складається з 25066,86 грн заборгованості за кредитом, 10602,91 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 28678,51 грн пені, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 3217,41 грн його процентної складової (а.с. 6-8).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір від 30 квітня 2016 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 був укладений і остання має обов'язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування коштами. Проте, як вказав суд першої інстанції, враховуючи, що умовами укладеного договору розмір процентів за користування кредитом, пеня та штраф не були передбачені, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, а також Тарифи банку позичальниця не підписувала й оригінали цих документів банк відповідачці не передавав, тому суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені і штрафу, а стосовно стягнення боргу по процентам, то суд виходив з передбаченого ч. 1 ст. 1054 ЦК України обов'язку позичальниці сплачувати банку проценти за користування кредитом за обліковою ставкою Національного банку України, які визначив у розмірі 2959,34 грн, взявши до уваги розрахунок відповідача.

Проте, з такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді першої інстанції визнала заборгованість по тілу кредиту у сумі 25066,86 грн, тобто, визнала факт використання кредитних коштів. Водночас, відповідач заперечила проти вимог банку про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені і штрафу (а.с. 38, 43-44, 144-147) При цьому, позичальниця надала суду першої інстанції свій розрахунок процентів за користування кредитними коштами на рівні облікової ставки Національного банку України у сумі 2959,34 грн, які суд першої інстанції взяв до уваги, стягнувши вказану суму боргу на користь банку (а.с. 148).

Рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача боргу по тілу кредиту у сумі 25066,86 грн заявник апеляційної скарги не оскаржує. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач фактично погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення з неї заборгованості по тілу кредиту.

З викладеного вбачається, що факт укладення 30 квітня 2014 року кредитного договору, тобто, виникнення між сторонами кредитних правовідносин, використання позичальницею кредитних коштів, а також наявність заборгованості по тілу кредиту у сумі 25066,86 грн сторони визнають, тобто, спір щодо цього між банком і позичальницею відсутній.

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Як зазначалось вище, ОСОБА_4, підписавши 30 квітня 2014 року анкету-заяву, приєдналась до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також погодилась на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

З наказу № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року вбачається, що додана до позовної заяви редакція Умов та Правил надання банківських послуг є саме тими умовами кредитного договору, які діяли на день підписання ОСОБА_4 анкети-заяви, тобто, станом на 30 квітня 2014 року.

Отже, відсутність підпису позичальниці в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Приватбанку правового значення для спірних правовідносин у даній справі не має, оскільки відповідач запропоновані банком умови використання кредитних коштів прийняла, що підтверджується наступними обставинами та письмовими доказами на їх підтвердження.

Так, з наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором за періоди з 04 червня 2014 року по 31 травня 2015 року та з 01 червня 2015 року по 24 жовтня 2017 року вбачається, що з 04 червня 2014 року позичальниця почала використовувати кредитні кошти, з 05 червня 2014 року вона частково повертала борг, а останній платіж на погашення заборгованості ОСОБА_4 здійснила 01 грудня 2016 року у сумі 300 грн. (а.с. 6-8).

Використання та часткове повернення кредитних коштів позичальницею також підтверджується виписками по її особовому рахунку за період з 30 квітня 2014 року по 27 березня 2018 року (а.с. 80-84), за період з 01 січня 1999 року по 01 травня 2018 року (а.с. 123-139) та за період з 30 квітня 2014 року по 13 червня 2018 року (а.с. 158-161). Зокрема, у вказаних виписках відображений рух кредитних коштів з використанням позичальницею ОСОБА_3 кредитної картки НОМЕР_2 зі строком дії по 31 травня 2017 року (а.с. 86, 162).

З викладеного вище вбачається, що ОСОБА_3, використавши кредитні кошти та здійснивши платежі на часткове їх повернення, погодилась з встановленою банком на момент підписання анкети-заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 27,6 % річних.

Отже, на думку колегії суддів, договір позичальницею частково виконувався, а згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, на які погодилась ОСОБА_3, не містять строку дії укладеного між сторонами кредитного договору, проте, банк встановив умову щодо строку дії кредитного ліміту, який відповідав строку дії кредитної картки (по 31 травня 2017 року).

За таких обставин, за відсутності умов про строк дії кредитного договору, колегія суддів виходить з обов'язку позичальниці повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами до дня закінчення строку кредитування (строку дії кредитної картки), тобто по 31 травня 2017 року. Поза межами дії кредитного ліміту (кредитної картки) банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а також неустойку за несвоєчасне виконання позичальницею кредитних зобов'язань.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2014 року вбачається, що поточна заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у позичальниці виникла з 25 липня 2014 року (а.с. 6), тобто, після закінчення пільгового періоду, впродовж якого банк проценти за користування кредитними коштами не нараховував, а з 01 лютого 2017 року проценти на заборгованість за кредитом також не нараховувались, що вбачається з відповідного розрахунку банку (а.с. 7-8).

Отже, період, за який банк мав право нараховувати проценти на рівні 27,6 % річних за користування кредитними коштами у межах строку дії кредитної картки (кредитного ліміту), починається з моменту виникнення поточної заборгованості - 25 липня 2014 року і закінчується 31 травня 2017 року (строк дії картки), що складає 1093 днів прострочки зі сплати процентів.

Підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами понад 27,6 % з 01 вересня 2014 року банк здійснював без дотримання процедури погодження з позичальницею, тобто, з порушенням вимог п. 1.1.3.2.4 Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Доказів на підтвердження протилежного банк суду не надав.

Ураховуючи, що заборгованість по тілу кредиту ні позивач, ні відповідач не оспорюють і відповідачем вона визнана у сумі 25066,86 грн, тому за користування позичальницею цими кредитними коштами за період з 25 липня 2014 року по 31 травня 2017 року банк має право на стягнення процентів у сумі 21005,18 грн (25066,86 грн * 27,6 % * 1093 прострочених днів / 360 днів у році). Проте, ураховуючи межі заявлених банком позовних вимог в цій частині, колегія суддів вважає, що вимоги банку про стягнення боргу по процентам за користування кредитом слід задовольнити у тому розмірі, про що банк просив у позові, тобто, стягнути з відповідача на користь банку 10602,91 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 27,6 % річних за період з 25 липня 2014 року по 31 травня 2017 року у сумі 10602,91 грн, тому ці вимоги підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині щодо вирішення вказаного питання, відповідно, необхідно скасувати.

Стосовно вирішених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 1.1.5.20 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого, згідно з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», складає 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (а.с. 10, 16).

У п. 2.1.1.12.б.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачене право банку нараховувати та обов'язок позичальника сплачувати пеню у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн, яка, згідно з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», списується у день списання процентів і розраховується наступним чином: 0,24% від суми загальної заборгованості (за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн щоразу коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. У випадку виникнення прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн другий місяць і більше, тому пеня нараховується як 0,24% від суми загальної заборгованості (за кожен день прострочення кредиту) + 100 грн (а.с. 10, 22).

Отже, умовами укладеного сторонами 30 квітня 2014 року кредитного договору передбачено застосування пені і штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, тобто строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу на загальну суму 3714,41 грн слід скасувати та частково задовольнити ці вимоги, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі 2283,48 грн (500 грн + 5% від (25066,86 грн заборгованості по кредиту + 10602,91 грн боргу по процентам за користування кредитом).

Що стосується рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені, то колегія суддів погоджується з ним в зазначеній частині, не допускаючи, тим самим, подвійної відповідальності, тому апеляційна скарга стосовно зазначеного задоволенню не підлягає.

Таким чином, приймаючи до уваги, що вирішивши питання про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, виходячи із ставки Національного банку України, а також відмовивши у стягненні штрафу, суд першої інстанції, тим самим, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 10602,91 грн та 2283,48 грн штрафу. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 37953,25 грн (25066,86 грн боргу по тілу кредиту + 10602,91 грн боргу по процентам за користування кредитом + 2283,48 грн штрафу) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат необхідно змінити.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 56 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України сплачені АТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 896 грн судового збору (56 % від 1600 грн), а не 658,88 грн, як вказав суд першої інстанції, та в апеляційному суді - у сумі 1344 грн (56 % від 2400 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_3

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 02 липня 2018 року про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування кредитними коштами та відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована по АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 10602 грн 91 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом та 2283 грн 48 коп. штрафу.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 02 липня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 896 грн судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 1344 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - С.Г.Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: В.І.Криворотенко

О.І.Собина