Постанова № 76370260, 07.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/8165/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/725/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 січня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Приват Банк» про звільнення з-під арешту квартири № 13 у будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м.Львові, загальною площею 61,9 кв.м., належну на праві приватної власності ОСОБА_3; виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арештів на квартиру № 13 у будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 61,9 кв.м. (запис 9760390 від 25.12.2009 pоку, запис 9761891 від 29.09.2010 року, записи 9762447 та 9762344 від 07.10.2010 pоку, запис 9760445 від 14.02.2011 pоку, запис 9763008 від 10.10.2011 року).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено, звільнено з-під арешту квартиру № 13 у будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 61,9 кв.м., належну на праві приватної власності ОСОБА_3, накладеного згідно: постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 17.02.2009 року у виконавчому провадженні № 11475063; постанови державного виконавця Галицького ВДВС Львівського міського управління юстиції на підставі Ухвали Галицького районного суду м. Львова від 17.11.2009 року; постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 28.09.2010 року у виконавчому провадженні № 20959602; постанови слідчого СЧ СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області від 09.02.2011 року; постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС Львівського міського управління юстиції від 26.09.2011 року у виконавчому провадженні № 28857332. Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешти на квартиру № 13 у будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 61,9 кв.м. (запис 9760390 від 25.12.2009 pоку, запис 9761891 від 29.09.2010 року, записи 9762447 та 9762344 від 07.10.2010 pоку, запис 9760445 від 14.02.2011 pоку, запис 9763008 від 10.10.2011 року).

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що позивач та його представник приховали від суду першої інстанції факт звернення до Сихівського районного суду м. Львова із заявою про звільнення спірної квартири з-під арешту, те що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.04.2016 року по справі № 461/15229/13-ц, у задоволенні клопотання представника заявника ОСОБА_4, було відмовлено із підстав того, що арешт на квартиру накладений постановою слідчого та ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25.10.2013 року, та у зв’язку із тим, що з витягу з ЄРДР за фактом незаконного відчуження квартири відкрито кримінальне провадження. Тобто, позивач та представник позивача умисно приховали від суду той факт, що їм відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арештів накладених в межах кримінальної справи. В апеляційній скарзі посилається на те, що позов поданий до відповідача, який не є юридичною особою, а саме до слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України. Крім цього, позивачем навмисно приховано адресу місця проживання апелянта, як третьої особи по справі, внаслідок чого він не отримав копії позовної заяви та повісток про виклик в судове засідання, чим був позбавлений можливості подати заперечення на позовну заяву. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, незаборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це майно оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на час накладення арештів на майно ОСОБА_2 жодного відношення до квартири не мав; не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні, відтак, накладення заборони на належну йому квартиру № 13 в будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м. Львові, є протиправним та порушує його право власності охоронюване законом. Суд виходив з того, що арешти, накладені державними виконавцями, здійснювались у межах стягнення з ОСОБА_2 коштів на користь ПАТ «Приватбанк», в іпотеці якого перебувала квартира №13 в будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м.Львові, а кошти отримані від продажу квартири були перераховані ПАТ КБ «Приватбанк».

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири № 13 в будинку № 6/8 на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 61,9 кв.м, право власності на яку підтверджується свідоцтвом від 22.05.2015 року, виданим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Причиною звернення до суду з даним позовом ОСОБА_3 зазначає те, що після набуття права власності на спірну квартиру йому стало відомо, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 17.02.2009 року у виконавчому провадженні № 11475063 накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2; постановою державного виконавця Галицького ВДВС на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 17.11.2009 р. накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2; постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 28.09.2010 року у виконавчому провадженні № 20959602 накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2, окрім житлового будинку та земельної ділянки; постановою слідчого СЧ СВ ЛМУ ГУ МВС України від 09.02.2011 р. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 в межах розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та інших; постановою державного виконавця Галицького ВДВС від 26.09.2011 року у виконавчому провадженні № 28857332 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній станом на 05.10.2016 року, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частинами 4 та 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред»явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону або договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове права на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк або іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, матеріалів справи, боржник - ОСОБА_2, а також особа, в інтересах якої накладено арешт – ПАТ КБ «ПриватБанк», залучені позивачем до участі у справі, як треті особи, хоча оскаржуване рішення стосується їх прав та законних інтересів; а Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, які підлягають залученню, як треті особи, залучені позивачем до участі у справі, як відповідачі.

Враховуючи вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення про задоволення позову ОСОБА_3 вирішив питання, які стосуються законних прав та інтересів боржника ОСОБА_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого було накладено арешт, які всупереч вимогам чинного законодавства, не були залучені до участі у справі, як відповідачі.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції задоволено позов щодо відповідача, зазначеного позивачем, а саме, слідчого відділу Львівського міського управління Голдовного управління Міністерства внутрішніх справ України, який на момент пред»явлення позову, на час постановлення оскаржуваного рішення суду, не мав статусу юридичної особи, а відтак не міг бути відповідачем у справі.

З оскаржуваного рішення суду вбачається, що судом задоволено позов, пред»явлений до слідчого відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, в той час як на момент ухвалення оскаржуваного рішення такого структурного підрозділу в Національній поліції України не існувало.

З врахуванням вищенаведеного, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 з наведених вище підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з»ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням вищенаведеного, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає, що рішення Галицького районного суду Львівської області від 18 січня 2018 року слід скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 січня 2017 року – скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.09.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_6