Постанова № 76366927, 05.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/570/2018(м)

237/557/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року Єдиний унікальний номер 237/557/18

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі

апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, який діє в інтересах Держави Україна

на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 16 травня 2018 року, в складі судді Сенаторова В.А., повний текст рішення складено 25 травня 2018 року,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України

про відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом,

В с т а н о в и в:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету міністрів України (далі – КМУ), Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі КМУ на його користь за рахунок коштів державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом в вигляді зруйнованої квартири, розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, м. Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_1 в сумі 494 247 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

В мотивування позову зазначив, що є власником зазначеної квартири, в якій станом на 15 червня 2016 року постійно проживав разом з дружиною.

15 червня 2016 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції належне позивачу житло було зруйновано, що підтверджується актом про пожежу від 15 червня 2016 року та актом обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, м. Красногорівка, м-н. Сонячний, будинок 7 від 15 червня 2016 року. Причиною руйнування згідно зазначеного акту обстеження технічного стану житлового будинку (квартири) є пряме попадання снаряду.

На даний момент позивач проживає у м. Курахове та є внутрішньо переміщеною особою.

15 червня 2016 року позивач звернувся з заявою про скоєння злочину, а саме терористичного акту до Мар’їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12016050690000731.

18 серпня 2017 року позивач звернувся до Військово – цивільної адміністрації м. Красногорівка Донецької області із заявою на отримання компенсації за зруйноване житло і згодою передати зруйноване майно відповідно до законодавства. Однак позивачу було відмовлено у виплаті компенсації, що підтверджується відповідним листом №Д-40-2 від 26 вересня 2017 року.

Ціна позову (зруйнованої квартири) відповідно до наказу Мінрегіону від 06 листопада 2017 року №291, враховуючи площу квартири 43,7 кв.м. становить 494247 грн.

Рішенням Мар’їнського районного суду Донецької області від 16 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі КМУ, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, задоволено.

Стягнуто з Держави України в особі КМУ на користь ОСОБА_1А, за рахунок коштів державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді руйнування квартири, розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, м. Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_1, в сумі 494247 гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Не погоджуючись з даним рішенням, КМУ в особі його представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт руйнування квартири позивача саме внаслідок терористичного акту. Факт проведення АТО не дає підстави, що дії, наслідком яких є руйнування квартири позивача можна кваліфікувати як терористичний акт. Тільки вироком суду у кримінальному провадженні може бути визначено кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану України внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі – РФ) покладається на РФ відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Матеріали справи не містять відомостей про відмову позивача від права власності на зруйнований будинок, як це передбачено ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.

Позивач заходів щодо визначення реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої квартири не прийняв, рахуючи розмір завданої шкоди на власний розсуд. Показник опосередкованої вартості не є розміром збитку і не визначає розміру причиненої шкоди постраждалому від надзвичайної ситуації чи від терористичного акту.

Посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини є безпідставною та не є необхідною, оскільки Держава Україна не визнавала свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей або власність.

Заходи з проведення АТО здійснюються у чіткій відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з дотриманням вимог законодавства. Місто Красногорівка знаходиться на підконтрольній території України, згідно відповіді Військово – цивільної адміністрації м. Красногорівки, вживаються заходи для відновлення постраждалих житлових об’єктів та інфраструктури. Зокрема, Департаментом капітального будівництва Облдержадміністрації за рахунок коштів обласного бюджету розроблена проектно – кошторисна документація, яка на теперішній час проходить державну експертизу, на відновлення та капітальний ремонт 29 багатоповерхових житлових будинків комунальної власності, у тому числі будинок 7 м-н. Сонячний. Відновлення та капітальний ремонт буде здійснюватися за рахунок обласного бюджету після закінчення бойових дій.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності представника відповідача Державної казначейської служби України, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи (а.с. 171, 173).

В судовому засіданні представник КМУ, в інтересах держави України, ОСОБА_2 пояснив, що підстав для задоволення позову немає, оскільки не визначені реальні збитки, заподіянні позивачу, які можуть бути визначені висновком експертизи. Позивачем хибно визначено шкоду за пошкоджену квартиру за показниками опосередкованої вартості спорудження житла. Останній, відповідно до положень п.9 ст.86 Кодексу цивільного захисту, добровільно не передав державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування пошкоджену квартиру, та в матеріалах справи міститься тільки його повідомлення про згоду на передачу квартири. Доказів того, що він приймав міри для передачі пошкодженої квартири, немає.

Позивач та його представник ОСОБА_3 пояснив, що в матеріалах справи містяться відомості щодо заподіяння позивачу шкоди внаслідок терористичного акту. За заявою позивача про скоєння злочину, а саме терористичного акту, було відкрито кримінальне провадження. Визначити розмір заподіяної шкоди експертним шляхом немає можливості, оскільки квартира повністю знищена та відсутній предмет дослідження. Тому позивачем вірно застосовано методику визначення розміру грошової компенсації за зруйновану квартиру із застосуванням показника опосередкованої вартості спорудження житла в Донецькій області. Позивачем було декларовано передачу майнових прав на квартиру, але йому було відмовлено у її прийнятті. Подія щодо зруйнування квартири мала місце до прийняття Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», тому підстав для залучення РФ до участі у справі, не мається.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника КМУ в інтересах держави Україна – ОСОБА_2, який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, заперечення позивача та його представника ОСОБА_3, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мар’їнського районного нотаріального округу Донецької області 26 липня 2007 року, ОСОБА_1, є власником двокімнатної квартири № 3, загальною площею 43,7 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м., розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка , м-н Сонячний, буд.7. Цієї обставини не заперечували сторони, присутні в судовому засіданні.

Право приватної власності позивача було порушено, належна йому на праві власності квартира не з його волі стала непридатною для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що постраждали внаслідок бойових дій на території міста Красногорівка № б/н від 15 червня 2016 року.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року «Про створення штабу з організації відновлення об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністраціям, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов’язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

За повідомленням диспетчера МНС, про те, що за адресою: Донецька область район, місто Красногорівка , м-н Сонячний,7 в результаті обстрілу на другому поверсі вищевказаного будинку пошкоджено три квартири, кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією ч.1 ст.258 КК України було зареєстровано 15 червня 2016 року в ЄРДР за № 12016050690000731.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, було здійснено обстеження житла, розташованого за адресою: Донецька область район, АДРЕСА_3 та складено б/н від 15 червня 2016 року обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, згідно якого комісією підтверджено, що внаслідок обстрілів 15 червня 2016 року пошкоджено двокімнатну квартиру на першому поверсі 5-ти поверхового 90-квартирного житлового будинку . Від прямого попадання снаряду згоріла двокімнатна квартира. В квартирі вигоріли меблі, побутова техніка, всі речі, що знаходились в квартирі. Повністю вигоріли вікна, вхідні двері. Розбиті стіни, перегородки.

Задовольняючи позов, суд виходив з того , що наявними у справі доказами доведено, що житло за адресою: АДРЕСА_4, було розташовано в районі проведення антитерористичної операції, та було пошкоджено внаслідок терористичного акту. Суд вважав доведеним факт заподіяння шкоди позивачеві терористичним актом, відшкодування якої провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу.

Розмір грошової компенсації за зруйновану квартиру визначається за показниками опосеркованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Враховуючи розмір загальної площі квартири позивача та показник опосередкованої вартості спорудження житла в Донецькій області, суд погодився з розміром грошової компенсації за пошкоджене житло, визначеним позивачем.

Оскільки зруйноване житло позивача знаходиться в місті, де для здійснення повноважень органу місцевого самоврядування створена військово-цивільна адміністрація, враховуючи повноваження останньої, суд дійшов висновку, що, на виконання положень п. 9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, у військово-цивільної адміністрації м. Красногорівка Мар’їнського району Донецької області відсутні підстави для прийняття від постраждалого зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації житла.

Суд також вважав, що саме ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено підстави для відшкодування шкоди позивачу за рахунок коштів Державного бюджету України, для визначення розміру якого, слід застосовувати норму ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, та дійшов висновку, що у даній справі підстави відшкодування шкоди не пов’язані з умовою добровільної передачі зруйнованого житла.

З таким висновком не можна повністю погодитися враховуючи наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Отже, доводи апеляційної скарги відносно того, що тільки вироком суду у кримінальному провадженні може бути визначено кваліфікація обставини кримінального правопорушення щодо вчинення терористичного акту внаслідок якого була зруйнована квартира позивача є неспроможними.

Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Красногорівка Донецької області, в якому була розташована квартира позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з частиною третьої статті 82 ЦПК України , обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 131).

У рішенні ЄСПЛ від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини», суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (пункт 70).

Разом з тим, задовольняючи позов та стягуючи на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді опосередкованої вартості зруйнованої квартири, суд дійшов неправильного висновку у даній справі, що підстави відшкодування шкоди, з посиланням на положення ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», не пов’язані з умовою добровільної передачі зруйнованого житла. А крім того, обґрунтував рішення тим, що у військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Мар’їнського району Донецької області відсутні підстави для прийняття від постраждалого зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації житла.

Так, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

Зазначена правова норма не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий механізм визначений Кодексом цивільного захисту, який введено в дію з 01 липня 2013 року.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р та розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до статті 4 та частини четвертої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

За змістом статті 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

Отже, висновок суду щодо відсутності у військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Мар’їнського району Донецької області підстав для прийняття від постраждалого зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації житла, не ґрунтується на нормах наведеного вище закону.

За положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, зокрема щодо затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, яким повинно бути урегульовано процедуру відшкодування майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у зазначеному регіоні.

Наведеним вище розпорядженням також передбачено визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об’єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 892-р схвалено Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України та зобов'язано Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в установленому порядку у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Відповідно до частини дев'ятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що, пред’являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджену або зруйновану внаслідок терористичного акту квартиру місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування (військово-цивільній адміністрації у разі її утворення).

При вирішенні справи суд застосовуючи положення ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України щодо визначення розміру відшкодування шкоди позивачеві, безпідставно не застосував положення ч. 9 ст.86 цього кодексу, положеннями якої передбачено, що умовою виплати позивачу грошової компенсації за рахунок держави є добровільна передача зруйнованого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, однак матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 18 серпня 2017 року, останній звертався до військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Донецької області з вимогою надати йому грошову компенсацію за зруйноване житло у розмірі, передбаченому ч.10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України протягом 30 днів з моменту отримання цієї заяви. Другим пунктом цієї заяви позивач просив повідомити у якому порядку і кому саме він має передати своє пошкоджене житло (а.с.22).

Отже, доказів того, що позивач звертався до військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Донецької області з заявою щодо добровільної передачі належної йому на праві власності зруйнованої квартири та з вимогою прийняти у нього її, матеріали справи не містять.

Відсутні також і докази щодо відмови позивачу у прийнятті від нього зруйнованої квартири, оскільки в матеріалах справи міститься тільки відповідь керівника військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка з приводу того, що при формуванні бюджету на 2017 рік статті видатків на відшкодування пошкодженого житла мешканцям м.Красногорівка не передбачено. Також було роз’яснено, що Департаментом капітального будівництва облдержадміністрації розроблена проектно-кошторисна документація на відновлення та капітальний ремонт багатоповерхових житлових будинків , у тому числі й на житловий будинок № 7 м-ну Сонячний (а.с.23).

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, чим порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що на вимогу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову

У зв’язку з чим, апеляційна скарга КМУ в інтересах держави Україна підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПУ України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, який діє в інтересах Держави Україна, задовольнити.

Рішення Мар’їнського районного суду Донецької області від 16 травня 2018 року скасувати повністю.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди завданої терористичним актом відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_4

Повний текст постанови складений 10 вересня 2018 року.

Суддя Т.Б.Ткаченко