Ухвала суду № 76366725, 10.09.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/4893/18

Провадження №2-в/235/75/18

У Х В А Л А

10 вересня 2018 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор’євої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська матеріали справи за ухвалою Верховного Суду від 25.07.2018 про вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження у справі №0525/14576/2012, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 25.07.2018 до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області направлені копії матеріалів касаційного провадження №61-23543ск18 у справі №0525/14576/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири – для відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14.08.2018 розгляд порушеного Верховним Судом питання призначений до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2018.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі в ньому не скористались.

Відповідно до ст.488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги: 1) частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); 2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; 3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; 4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; 5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; 6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; 7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

З матеріалів касаційного провадження, копії яких надіслані на адресу суду Верховним Судом, вбачається, що рішенням Кіровського районного суду м.Донецька від 17.03.2014 у справі №0525/14576/2012 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Усунені перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням -квартирою №18 в будинку №124-Б по вул.Петровського у Кіровському районі м.Донецька та зобов’язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 у Кіровському районі м.Донецька і вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 у Кіровському районі м.Донецька.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16.04.2014 апеляційну скаргу представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилено, рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 17 березня 2014 року залишено без змін.

Електронні копії вказаних судових рішень внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень –

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37744246 - номер рішення 37744246 та

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38776011 - номер рішення 38776011 відповідно.

Приписами ст.1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі, м. Донецьк.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, в тому числі, відноситься м. Донецьк.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу.

На теперішній час з метою збереження життя і здоров’я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, роботу судів м.Донецька припинено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя через бойові дії, що відбуваються в районі розташування суду.

Згідно з Розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 №27/0/38-14 розгляд справ, підсудних ОСОБА_5 та Кіровському районним судам Донецької області, здійснюється Красноармійським міськрайонним судом Донецької області.

Суд зазначає, що матеріали справ, які були розглянуті Кіровським районним судом Донецької області, до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області не передані.

Враховуючи викладене, оскільки суд, в провадженні якого така справа перебувала, знаходиться в населеному пункті, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є всі підстави вважати, що матеріали цивільної справи №0525/14576/2012 - втрачені.

Відновлення вказаного судового провадження необхідно для розгляду Верховним Судом України касаційної скарги представників ОСОБА_1

Беручи до уваги наведене, наявні копії судових рішень та відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, які дозволяють встановити точний і повний зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у вказаній цивільній справі, втрачене судове провадження в частині вказаних рішення та ухвали підлягає відновленню.

Керуючись статтями 493-494 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Відновити втрачене судове провадження у цивільній справі №0525/14576/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, в частині рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 17.03.2014 та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 16.04.2014 та встановити їх викладеними в такій редакції:

«2/258/41/14 0525/14576/2012

Провадження 2/258/41/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 р. Кіровський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого - судді Подолянчук І.М.

при секретарі Мінченковій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

Про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням-квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського в Кіровському районі м. Донецька та вселення у вказану квартиру, а також про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька та виселення його за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1

Про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 у Кіровському районі м. Донецька, суд, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому вказує, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала в фактичних шлюбних відносинах з 08 червня 1998р., а з 02 грудня 2008р. вони офіційно зареєстрували свої шлюбні відносини в Кіровському РАГС м. Донецька, актовий запис №938.

Від даного шлюбу спільних дітей у них немає. За період перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_2 подарував їй квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька, договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №1977.

У вказаній квартирі вона проживала разом з відповідачем ОСОБА_2

На протязі останніх років спільного життя відповідач неодноразово бив її, спричиняючи їй при цьому тілесні ушкодження та ображаючи її.

З 22 листопада по 13 грудня 2011р. вона перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу побиття її відповідачем, але в порушенні кримінальної справи стосовно відповідача було відмовлено, оскільки вона не зверталась у встановлений законом строк з заявою про притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідач зловживає спиртним, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, постійно ображає та принижує її людську гідність.

В січні 2012р. відповідач ОСОБА_2 скоїв сварку, в процесі якої погрожував їй та спричинив тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я, але в порушенні кримінальної справи відносно відповідача органами внутрішніх справ було відмовлено.

За вказані протиправні дії, скоєні відповідачем ОСОБА_2 на протязі останніх років, вона неодноразово зверталась з заявами до правоохоронних органів, але в порушенні кримінальних справ відносно ОСОБА_2 постійно відмовляли.

09 жовтня 2012р. відповідач ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння та знаходячись у спірній квартирі за вищевказаною адресою, побив її спричинивши тілесні ушкодження.

Органом досудового розслідування в порушенні кримінальної справи відносно відповідача ОСОБА_2 за даним епізодом спричинення тілесних ушкоджень також було відмовлено.

05 листопада 2012р. відповідач просив у неї пробачення та примирення, але вона не погодилась.

06 листопада 2012р. відповідач став їй погрожувати та сваритись з нею, вона виплеснула йому в обличчя гарячий чай, який в той час пила. Потім вона надала йому медичну допомогу. Відповідач пішов спати, а коли проснувся,то взяв молоток для того, щоб допомогти сусідці.

В цей час вона перебувала на кухні. Відповідач побив її, спричинивши тілесні ушкодження. За даним фактом Кіровським РВ ДМУ ГУМВС України було порушено кримінальне провадження за ст.122 ч.1 КК України, остаточне рішення по якому судом ще не прийнято.

Просила ухвалити судове рішення, яким виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_6 у Кіровському районі м. Донецька без надання йому іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 двічі уточнювала свої позовні вимоги та просила ухвалити судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька та виселити його з вказаної квартири за неможливістю спільного з ним проживання, без надання іншого жилого приміщення, а також просила зобов’язати відповідача ОСОБА_2 не перешкоджати їй в користування квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька і передати їй ключі від вхідних дверей у вказану квартиру.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому вказує, що 02 грудня 2005р. він уклав офіційний шлюб з відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 Спільних дітей від шлюбу у них немає.

Після реєстрації шлюбу вони з відповідачем проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана квартира ще з 1997р. належала йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. В цій квартирі він зареєстрований і на даний час, так як відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 забезпечена житлом та зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2.

В 2006р. у його сина від першого шлюбу - ОСОБА_6 виникли проблеми, пов’язані з порушенням відносно нього кримінальної справи.

По цій кримінальній справі заявлявся цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої злочином.

Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 пояснила йому, що за таких обставин можливе звернення стягнення за вироком суду і на спірну квартиру, а також запропонувала йому укласти договір дарування спірної квартири без фактичного настання будь-яких правових наслідків.

Він погодився та 22 травня 2006р. уклав у приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу договір дарування, згідно з яким він подарував відповідачу за зустрічним позовом – ОСОБА_1, а остання прийняла в дар, квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька.

Даний договір з самого початку сторонами укладався без наміру виникнення правових наслідків, які були обумовленні цим правочином, тобто був фіктивним.

Він зареєстрований та продовжує проживати у вказаній спірній квартирі, сплачує комунальні платежі, в квартирі знаходяться його меблі та інші особисті речі.

Після того, як між ним та відповідачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 погіршились відносини, ОСОБА_1 стала чинити йому перешкоди у користуванні квартирою та штучно створювати обставини для його виселення шляхом провокації між ними сварок з викликом у кожному разі працівників міліції і звинуваченням його в протиправних діях.

Після звернення відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 до суду з позовом про його виселення, він зрозумів дійсні причини та наміри відповідача за зустрічним позовом при укладанні між ними договору дарування спірної квартири та зрозумів правові наслідки укладання цього фіктивного договору дарування квартири, а тому був змушений звернутись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1

Просив ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним фіктивний договір дарування квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька, укладений між ним та ОСОБА_1 і посвідчений 22 травня 2006р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1977.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники - адвокати ОСОБА_7 і ОСОБА_3 в повному обсязі підтримали позовні вимоги ОСОБА_1 та суду пояснили, що з 02 грудня 2008р. ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 офіційно зареєстрували свої шлюбні відносини в Кіровському РАГС м. Донецька, актовий запис №938.

Від цього шлюбу у них спільних дітей немає. За період перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_2 подарував їй квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька, цей договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №1977.

У вказаній квартирі вона проживала разом з відповідачем ОСОБА_2

На протязі останніх років спільного життя відповідач неодноразово бив її, спричиняючи їй при цьому тілесні ушкодження та ображаючи її.

З цього приводу вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів з відповідними заявами про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за скоєне, але в порушенні кримінальних справ відмовлялось на підставі ст..6 п.2 КПК України (в редакції 1960р.)

Відповідач зловживає спиртним, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, постійно ображає та принижує її людську гідність.

06 листопада 2012р. відповідач став їй погрожувати та сваритись з нею, вона виплеснула йому в обличчя гарячий чай, який в той час пила. Потім вона надала йому медичну допомогу, так як чай був занадто гарячим. Відповідач пішов спати, а коли проснувся,то взяв молоток для того, щоб допомогти сусідці.

В цей час вона перебувала на кухні. Відповідач побив її, спричинивши тілесні ушкодження. За даним фактом Кіровським РВ ДМУ ГУМВС України було порушено кримінальне провадження за ст.122 ч.1 КК України, рішення по якому судом ще не прийнято.

Просила ухвалити судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька та виселити його з вказаної квартири за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення, а також просила зобов’язати відповідача ОСОБА_2 не перешкоджати їй в користування квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька і передати їй ключі від вхідних дверей у вказану квартиру.

Зустрічний позов ОСОБА_2, як безпідставний та необґрунтований на законі, не визнали, так як оспорюваний ОСОБА_2 договір дарування квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька, який укладався між нею та ОСОБА_2 і посвідчувався 22 травня 2006р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1977, був укладений сторонами у встановленому законом порядку, при цьому волевиявлення ОСОБА_2 було добровільним, цей договір також не оскаржувався ОСОБА_2 протягом встановленого законом строку і немає передбачених законом підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Просили ухвалити судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні його зустрічних позовних вимог.

Відповідач за першим позовом - ОСОБА_2 та його представник - адвокат ОСОБА_8 позов ОСОБА_1 в частині усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням-квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та зобов’язання його передати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей цієї квартири і вселення її у вказану квартиру – визнали повністю, а в іншій частині позов не визнали та суду пояснили, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду будь-яких достовірних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 систематично порушував правила співжиття і унеможливлював для позивача за основним позовом - ОСОБА_1 проживання з ним в одній квартирі, а також те, що до нього судом, прокурором, органом внутрішніх справ чи громадською організацією застосовувались заходи попередження або громадського впливу за систематичне порушення ним правил співжиття і що вони не дали позитивних наслідків.

Задля того, щоб виселити його зі спірної квартири, позивач ОСОБА_1 штучно створювала перешкоди в користуванні квартирою, а також систематично провокувала його на сварки між ними, після чого визивала міліцію та звинувачувала його у протиправних діях.

Про один із таких фактів позивач ОСОБА_1 навіть сама вказує у позові, де вона підтверджує, що 06 листопада 2012р. вона виплеснула йому в обличчя гарячий чай, який в той час пила, а потім почала надавати йому медичну допомогу, так як чай був надто гарячим.

Просили ухвалити судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням - квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та зобов’язання його передати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей цієї квартири і вселення її у вказану квартиру. В решті позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Свій зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним фіктивного договору дарування квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька, укладеного між ним та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1, посвідченого 22 травня 2006р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1977, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що 02 грудня 2005р. він уклав офіційний шлюб з відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 Спільних дітей від шлюбу немає.

Після реєстрації шлюбу сторони проживали однією сім’єю у його квартирі за адресою: АДРЕСА_8.

Вказана квартира ще з 1997р. належала йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. В цій квартирі він зареєстрований і на даний час, так як відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 була забезпечена житлом та зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2.

В 2006р. у його сина від першого шлюбу - ОСОБА_6 виникли проблеми, пов’язані з порушенням відносно нього кримінальної справи.

По цій кримінальній справі заявлявся цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої злочином.

Відповідач за зустрічним позовом – його дружина ОСОБА_1 розповіла йому, що за таких обставин можливе звернення стягнення за вироком суду і на його вищевказану квартиру, а також запропонувала йому для запобігання цим шкідливим наслідкам укласти договір дарування спірної квартири без фактичного настання будь-яких правових наслідків.

Він погодився та 22 травня 2006р. уклав у приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу договір дарування, згідно з яким він подарував відповідачу за зустрічним позовом – своїй дружині ОСОБА_1, а остання прийняла в дар квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька.

Вважає, що даний договір з самого початку сторонами укладався без наміру виникнення правових наслідків, які були обумовленні цим правочином, тобто був фіктивним. Просив ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним фіктивний договір дарування квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька, укладений між ним та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1, посвідчений 22 травня 2006р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1977 та в повному обсязі задовольнити його зустрічний позов.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 не навела суду будь-яких об’єктивних та допустимих даних стосовно суті заявлених сторонами позовних вимог. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, показання свідка ОСОБА_9, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до переконання у тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2- не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту ст.317 ЦК України вбачається, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.382 ЦК України квартирою, як об’єктом права власності, є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного в ньому проживання.

Згідно зі ст.ст. 321, 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею певних дій для запобігання такому порушенню.

Ст.116 ЖК України передбачає, що коли наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 грудня 2008р. перебували в офіційних шлюбних відносинах, їх шлюб було зареєстровано в Кіровському РАГС м. Донецька, актовий запис №938.

Від даного шлюбу спільних дітей у них немає.

Після реєстрації шлюбу сторони проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана квартира ще з 1997р. належала на праві власності відповідачу за основним позовом - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

В цій квартирі ОСОБА_2 зареєстрований і на даний час, так як позивач за основним позовом - ОСОБА_1 забезпечена житлом та зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2.

За період перебування у шлюбі відповідач за основним позовом - ОСОБА_2 подарував позивачу за основним позовом – своїй дружині ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька, договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №1977.

На протязі останніх років спільного життя між сторонами на грунті особистих неприязних відносин відбувались обопільні сварки.

Позивач за основним позовом - ОСОБА_1 з приводу цих сварок зверталась до правоохоронних органів з відповідними заявами, але відносно відповідача за основним позовом - ОСОБА_2 правоохоронними органами за цими заявами ОСОБА_1 відмовлялось в порушенні кримінальних справ на підставі ст.6 п.2 КПК України (в редакції 1960р.), тобто за відсутністю у його діях складу злочину.

Позивач за основним позовом - ОСОБА_1 не надала суду будь-яких допустимих та достовірних доказів того, що до ОСОБА_2 протягом часу, вказаного нею у позові, застосовувались заходи впливу судом, прокурором, органом внутрішніх справ чи громадською організацією за систематичне порушення ним правил суспільного співжиття і що такі заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів, а також не надала суду достовірних та допустимих доказів того, що відповідач за основним позовом ОСОБА_2 такими систематичними порушеннями правил суспільного співжиття робить неможливим для позивача за основним позовом ОСОБА_1 спільне проживання з ним в одній квартирі.

05 листопада 2012р. відповідач за основним позовом ОСОБА_2 просив у позивача за основним позовом - ОСОБА_1 пробачення та примирення, але ОСОБА_1 не погодилась ні на примирення, ні на пробачення.

06 листопада 2012р. під час обопільної сварки позивач за основним позовом - ОСОБА_1 виплеснула в обличчя відповідачу за основним позовом - ОСОБА_2 гарячий чай, який в той час пила, а потім стала надавати йому медичну допомогу так як чай був надто гарячим.

В цей же день в процесі сварки позивачу за основним позовом - ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження.

За даним фактом Кіровським РВ ДМУ ГУМВС України було порушено кримінальне провадження за ст.122 ч.1 КК України, остаточне рішення по якому судом ще не прийнято.

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.

Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного.

Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.

Таким чином, одні лише факти звернення позивача ОСОБА_1 у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття відповідачем за основним позовом - ОСОБА_2 без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для такого виселення.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька та виселення його за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення, необхідно відмовити, як в безпідставних та необгрунтованих.

Суд також приходить до переконання у тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні нею житловим приміщенням - квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька, зобов’язання відповідача за основним позовом - ОСОБА_2 передати їй ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_9 у Кіровському районі м. Донецька, а також вселення позивача за основним позовом - ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька, є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, так як позивач ОСОБА_1 є власником вказаної квартири і їй належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника –позивача ОСОБА_1 та місцезнаходження майна.

Таким чином, згідно зі ст. 321 ЦК України, позивач за основним позовом - ОСОБА_1 не може бути протиправно позбавлена права власності на квартиру АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька чи обмежена у його здійсненні діями відповідача за основним позовом - ОСОБА_2

Суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_2 в задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 у Кіровському районі м. Донецька з наступних підстав.

Як вбачається зі ст.ст. 717-719, 722, 727, 728 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухому речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей., якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка,що має для дарувальника велику немайнову цінність, або якщо внаслідок недбалого становлення обдарованого до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена, або істотно пошкоджена.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

В судовому засіданні встановлено, що 02 грудня 2005р. позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 уклав офіційний шлюб з відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 Спільних дітей від шлюбу у них немає.

Після реєстрації шлюбу сторони проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказана квартира ще з 1997р. належала позивачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

22 травня 2006р. позивач ОСОБА_2, у відповідності до чинного законодавства, в письмовій формі уклав зі своєю дружиною - відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1977, згідно з яким він подарував відповідачу за зустрічним позовом – ОСОБА_1, а остання прийняла в дар, квартиру АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька.

При укладанні вказаного договору сторонам були роз’яснені вимоги ст.ст.216, 717, 721, 722, 727 ЦК України.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 при нотаріальному посвідченні вказаного договору письмово підтвердив, що дарування здійснювалось ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так морального і гарантував, що квартира на момент укладення цього договору нікому іншому не відчужена, під забороною (арештом), а також заставою не перебуває, не є внеском до статутного фонду юридичних осіб, судового спору щодо неї, а також прав третіх осіб, членів сім’ї власника (ст.405 ЦК України) та дітей, за якими зберігається право на користування квартирою, згідно ст.ст.247, 248 СК України, які б могли пред’явити свої вимоги щодо прав власності, або користування цією квартирою, немає.

(а.с.26)

Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 належним чином та у встановленому порядку своєчасно прийняла від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 дарунок - квартиру АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька, зареєструвала своє право власності на вказану квартиру в КП «БТІ м. Донецька за реєстровим номером 57179, 56дн,257 (інвентаризаційна справа 6/13855) та сплачує за вказану квартиру відповідні комунальні платежі

(а.с.32-36)

Таким чином, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав суду будь-яких достовірних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним договір дарування квартири АДРЕСА_5 у Кіровському районі м. Донецька є фіктивним і сторонами він укладався без наміру передати відповідачу за зустрічним позовом - ОСОБА_1 у власність вказану квартиру, тобто без наміру створити правові наслідки, які задекларовані у правочині.

Не було встановлено такого і в судовому засіданні.

З моменту укладення договору, тобто з 22 травня 2006р. та до моменту подачі зустрічного позову – до 29 січня 2013р., тобто протягом семи років позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2, як дарувальник, не вимагав розірвання договору дарування квартири ОСОБА_1 на підставах та у строки, передбачені ст.ст. 727-728 ЦК України та не надав суду будь-яких причин поважності пропуску строку для розірвання договору дарування і не подавав заяви про поновлення цього строку.

За таких обставин суд приходить до переконання у тому, що зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 у Кіровському районі м. Донецька, посвідченого 22 травня 2006р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1977. як безпідставний та необґрунтований, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 234, 317,321, 382, 386, 391, 717-719, 722, 727, 728 ЦК України; ст.116 ЖК України; ст.ст. 10, 60,79, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням-квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та вселення у вказану квартиру, а також про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька та виселення його за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення - ЗАДОВОЛЬНИТИ ЧАСТКОВО.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 у Кіровському районі м. Донецька - ВІДМОВТИ.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням-квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та зобов’язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_9 у Кіровському районі м. Донецька і вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - ВІДМОВИТИ.

ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_4 у Кіровському районі м. Донецька – ВІДМОВИТИ.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Донецька протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ».

«Єдиний унікальний номер 0525/14576/12

Номер провадження 22-ц/775/3560/2014

У Х ВА Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючої судді Краснощокової Н.С.

Суддів Могутової Н.Г.

ОСОБА_10

При секретарі Папченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, вселення, про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В :

Представники позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням – квартирою №18 в будинку №124 «Б» по вул. Петровського в Кіровському районі м. Донецька та вселення у вказану квартиру, а також про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення задоволені частково: суд усунув перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням – квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та зобов»язав ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька і вселив ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

В апеляційній скарзі представники позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Зазначають, що при ухваленні рішення суд дійшов невірного висновку про те, що до відповідача не застосовувались засоби впливу органами суду або досудового слідства, проте в матеріалах справи знаходиться постанова Кіровського районного суду м. Донецька від 17.01.2012 року про накладення на відповідача адміністративного стягнення за ст. 173-2 ч.1 КпАП України, а також наявні висновок старшого ДІМ СДІМ Кіровського РВ ДМУ ГУМВСУ в Донецькій області про проведення бесіди з ОСОБА_2 та довідка старшого слідчого СВ Кіровського РВ ДМУ ГУМВСУ в Донецькій області про прийняття до розгляду заяви позивача про причинення їй відповідачем тілесних ушкоджень, яке зареєстровано у ЄРДР за № 12013050880000460 за ознаками кримінального правопорушення за ст. 122 ч.1 КК України, а також суду надані відповідні докази на підтвердження факту постійних побоїв. Крім того, судом при відмові у задоволенні вимог позивача про виселення відповідача зі спірного житлового приміщення невірно застосована норма ст. 116 ЖК України, оскільки в даному випадку мова йшла про порушення права власності позивача, яка регламентується нормами ст.ст. 316, 317,319,321,328,386,391 ЦК України. До того ж, судом не взято до уваги те, що 09.04.2005 року, ще до укладення 22.05.2006 року договору дарування спірного житлового приміщення, відповідачем був складений заповіт на користь позивача на вказане житло. Також суд відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків з боку позивача, крім того, ухвалюючи рішення про вселення позивача до спірної квартири, суд не врахував факт, що вказана квартира є однокімнатною, відповідач не є членом родини позивача, систематично наносив їй побої з ціллю заволодіти квартирою, що унеможливлює спільне проживання позивача та відповідача в одній квартирі.

Позивач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач в судовому засіданні не приймав участі, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по справі виходив з наступного.

Згідно свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 02 грудня 2008 року, актовий запис №938, зареєстрований у Кіровському РАГС м. Донецька. Від шлюбу дітей немає.

Після реєстрації шлюбу подружжя проживало за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказана квартира належала ОСОБА_2 на праві власності за договором купівлі-продажу від 27 вересня 1997 року.

Згідно договору дарування квартири від 22 травня 2006 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 квартиру №18 будинку №124 «Б» по вул. Петровського у м. Донецьку. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі №1977.

У період спільного проживання між позивачем та відповідачем відбувались обопільні сварки, з приводу яких ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів з заявами про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, проте у порушенні кримінальних справ було відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України (в редакції КК 1960 року) за відсутністю у його діях складу злочину.

За фактом сварки між позивачем та відповідачем 06 листопада 2012 року Кіровським РВ ДМУ ГУМВСУ в Донецькій області було порушено кримінальне провадження за ст. 122 ч.1 КК України.

21 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Кіровського районного суду м. Донецька з позовом до ОСОБА_2, яким просить виселити відповідача з квартири №18 будинку №124 «Б» за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення.

29 січня 2013 року ОСОБА_2 подав до Кіровського районного суду м. Донецька зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири.

30 січня 2013 року ОСОБА_1 подала позовну заяву з уточненими позовними вимогами, якою просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі №18 будинку № 124 «б» по вул. Петровського у м. Донецьку; виселити відповідача у зв»язку з неможливостю спільного з ним проживання.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням – квартирою №18 в будинку №124 «Б» по вул. Петровського в Кіровському районі м. Донецька та вселення у вказану квартиру, а також про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення задоволені частково: усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням – квартирою №18 в будинку №124-Б по вул. Петровського у Кіровському районі м. Донецька та зобов»язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_7 у Кіровському районі м. Донецька і вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_3 у Кіровському районі м. Донецька. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

При ухваленні рішення суд виходив з того, що одні лише факти звернення позивача у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття з відповідачем без застосування до нього заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні нею житловим приміщенням – спірною квартирою та зобов»язання відповідача передати їй ключі від вхідних дверей спірної квартири підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 є власником вказаної квартири і їй належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 судом наведено, що ОСОБА_2 не надав суду будь-яких достовірних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним договір дарування спірної квартири є фіктивним і сторонами укладався без наміру передати відповідачу за зустрічним позовом у власність спірну квартиру, тобто без наміру створити правові наслідки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З апеляційною скаргою до суду звернулись представника позивача, відповідач з апеляційною скаргою в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову про визнання договору дарування недійсним не звертався, тому апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до положень ст. 303 ЦПК України.

Згідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно до положень ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів.

Судом зроблено правильний висновок в частині недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 про виселення відповідача та визнання його втративши право користування жилим приміщенням.

В судовому засіданні було встановлено і проти цього позивач не заперечувала, що після розірвання шлюбу між сторонами зберігаються неприязливі відносини, але це не є доказами створення відповідачем неможливих умов для проживання позивача і підставами для виселення його відповідно до положень ст. 116 ЖК України.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні власністю власником квартири позивачем ОСОБА_1

Крім того, судом було враховано відсутність доказів втрати відповідачем права користування спірною квартирою, оскільки це є його постійним місцем проживання.

Висновок суду ґрунтується на доказах, які повно, всебічно і об"єктивно перевірені в судовому засіданні і законні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального закону призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Судом першої інстанції повно та всебічно з"ясовані усі обставини по справі, зібрані докази, дана належна правова оцінка і суд обґрунтовано частково задовольнив позов.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не має.

Керуючись ст ст. 307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 17 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:»

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення, а якщо учаснику справи ухвала суду не була вручена у день її складення - протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.П. Бородавка