Рішення № 76363643, 17.08.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/3405/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Яровенко Н.О.,

при секретарі Грінкевич А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Юхта О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради Юхти Олександра Володимировича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом з огляду на те, що 27 лютого 2018 року суб'єкт владних повноважень - начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради Юхта О.В. (надалі - відповідач), здійснюючи публічно-владні управлінські функції, склав щодо нього постанову № 6 по справі про адміністративне правопорушення від 27 лютого 2018 року (далі по тексту - постанова), якою визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КУпАП) та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень.

Позивач вважає, що ця постанова є протиправною та підлягає скасування з наступних підстав.

22 лютого 2018 року відповідач склав щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 96 КУпАП, у тексті якого були перелічені права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 268 КУпАП, та зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 27 лютого 2018 року у приміщенні Фастівської міської ради за адресою: площа Соборна, 1, місто Фастів Київська область, 08500.

Реалізуючи свої процесуальні права, регламентовані ст. 268 КУпАП, позивач склав письмові пояснення, які, на його переконання, спростовують обставини, викладені відповідачем у протоколі про адміністративне правопорушення та приклав до цих пояснень відповідні документи і о 9 год. 50 хв. 27 лютого 2018 року прибув до приміщення Фастівської міської ради для розгляду справи про адміністративне правопорушення, у відповідності зі статтею 279 КУпАП з огляду на норми ч. 2 ст. 19 Конституції України в частині того, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, зустрівши позивача біля приміщення Фастівської міської ради 27 лютого 2018 року о 9 годині 55 хвилин, відповідач повідомив, що він уже виніс щодо нього постанову про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 96 КУпАП, і йому слід її отримати. На його заперечення, що розгляд справи відбувся без заслуховувань пояснень та надання можливості надати наявні докази, без їх аналізу та оцінки, відповідач не реагував. Розписавшись на примірнику пояснень позивача, до яких були прикладені документи, відповідач повідомив, що пояснення та надані докази його не цікавлять, тому досліджувати ці документи він не бажає.

Таким чином, позивач уважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було проведено з грубим порушенням порядку, визначеного статтею 279 КУпАП та його прав, передбачених статтею 268 КУпАП.

Також, позивач у позові акцентує увагу на тому, що у постанові зазначено, що він нібито порушив вимоги статей 5, 7, 9, 22, 26 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009), статей 27, 28 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 14.04.2009), статтю 5 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009), пункт 3.25 (додаток 3.1, таблиця 1, 3.25а таблиця 3.2а, примітка 3, пункт 3.25а таблиця 3.2а ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

За практикою Європейського Суду з прав людини (справа «Лутц проти Федеративної Республіки Німеччина», справа «Надточій проти України») для цілей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні кримінальному провадженню, а тому притягнення до адміністративної відповідальності підпадає під гарантії Конвенції щодо кримінальних проваджень.

Статтею 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.

Згідно з національним законодавством закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Стаття 5 Закону України «Про архітектурну діяльність» та статті 27, 28 Закону України «Про планування і забудову територій» втратили чинність на підставі Закону № 3038-УІ від 17.02.2011 «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12 березня 2011 року. Таким чином, постановою від 27 лютого 2018 року, на думку позивача, його було притягнуто до відповідальності за порушення норми, яка втратила чинність 7 років тому, що є недопустимим відповідно до положень частини 1 статті 58 Конституції України та статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, стаття 7. Розроблення, погодження та затвердження проекту Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) регламентує, що проект об'єкта архітектури розробляється під керівництвом або з обов'язковою участю архітектора, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат.

Проект об'єкта архітектури має бути завірений підписом і особистою печаткою архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат.

Проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до наданих містобудівних умов і обмежень, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами охорони культурної спадщини, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами.

Проектна документація на будівництво об'єктів погоджується з підприємствами, установами та організаціями, які надали технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єктів архітектури, лише у разі неможливості виконання цих умов при проектуванні об'єкта.

Перед затвердженням проектів у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, проводиться їх експертиза чи відповідно комплексна експертиза.

До проведення експертизи архітектурного рішення проекту об'єкта архітектури обов'язково залучається архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат.

Затвердження проекту замовником може бути здійснено за наявності погодження архітектурно-планувальної частини проекту місцевим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи.

Внесення змін до затвердженого проекту проводиться виключно за згодою архітектора - автора проекту, а у разі відхилення від умов вихідних даних на проектування - відповідно за погодженням з органом містобудування та архітектури, підприємствами, установами та організаціями, які надали ці вихідні дані, та замовником (забудовником).

Внесення до затвердженого проекту змін, пов'язаних зі змінами державних стандартів, норм і правил, здійснюється за згодою замовника (забудовника), якщо інше не передбачено законом.

Перелік об'єктів, погодження і затвердження проектів яких в межах законодавства не потребує висновку експертизи, встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Особи, які беруть участь у розробленні проектів, не мають права проводити експертизу цих проектів, погоджувати їх або надавати дозвіл на проведення будівельних робіт за цими проектами.

Забороняється вимагати від замовників будівництва рішення архітектурно - містобудівної ради для подальшого розгляду і погодження проектної документації.

Зі змісту статті 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) вбачається, що вона регулює діяльність архітекторів, а також підприємств, установ та організацій, які надали технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єктів архітектури.

Тобто, як уважає позивач, порушити вказану норми може лише спеціальний суб'єкт, діяльність якого підпадає під регулювальний вплив цієї правової норми, а тому він не є особою, яка могла порушити вимоги статті 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року).

Стаття 22 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) має назву «Права архітектора», а стаття 26 цього Закону «Обов'язки архітекторів, інших проектувальників». Тобто, стаття 22 містить перелік прав, якими наділяються архітектори, а 26 - їх обов'язки. Позивач ніколи не займав посади архітектора чи проектувальника, тобто не являвся спеціальним суб'єктом правопорушення і під дію цієї норми попасти не міг. Отже, є надуманими висновки відповідача, що він порушив статті 22 та 26 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року).

Крім цього у позовній заяві свої вимоги позивач мотивує і тим, що у постанові зазначено, що він нібито порушив статтю 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) та статтю 5 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009), встановлено основні вимоги до містобудівної діяльності.

Зміст статті 9. Будівництво об'єкта архітектури Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) указує, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови, населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

Архітектор - автор проекту або уповноважена ним особа бере участь у прийнятті в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта архітектури та підписує відповідний акт.

Без підпису архітектора - автора проекту або уповноваженої ним особи такий акт є недійсним.

Зміст статті 5. Основні вимоги до містобудівної діяльності Закону У країни «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009) указує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів: раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів; участь громадян, об єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Які саме порушення положень статті 5 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009) на думку відповідача були допущені позивачеи, у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові не зазначено.

Будинок, який знаходиться у АДРЕСА_2, будувався у 2010 році, але до даного часу в експлуатацію не введений.

5 грудня 2000 року було прийняте Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273 (далі по тексту положення), яке діяло до 19 лютого 2010 року. Підпунктом «д» пункту 2.1 Положення визначено, що для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції пакет документів, зокрема затверджену в установленому порядку проектну документацію (будівельний генеральний план та паспорт фасаду в двох примірниках, пояснювальна записка для реєстрації).

Інспекція держархбудконтролю зобов'язана у термін, що не перевищує одного місяця, розглянути подані забудовником (замовником) документи і прийняти рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт та видати його або надати обґрунтовану відмову (пункт 3.2 Положення).

Реалізовуючи ці норми, на початку 2010 року позивач подав до Інспекції держархбудконтролю у Київській області пакет документів, в тому числі проектну документацію, яка була розроблена Фастівською проектною майстернею КФ «НДІпроектреконструкція». Отримати дозвіл на будівництво без надання проектної документації посадовим особам Інспекції держархбудконтролю для перевірки на предмет дотримання чинного законодавства при її розробленні, згідно з положенням неможливо.

4 лютого 2010 року позивачем було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № 110/10 з будівництва житлового АДРЕСА_2 відповідно до проектної документації, яка розроблена Фастівською проектною майстернею КФ «НДІпроектреконструкція». Дозвіл підписано заступником начальника Інспекції держархбудконтролю у Київській області Богатенком І.П. Оригінал експлікації будівель та споруд, який є частиною проектної документації, був вилучений у позивача слідчим 30 січня 2016 року під час слідчої дії - тимчасового доступу до речей і документів.

Згідно з пунктом 1.1. Положення, дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення (далі - роботи з будівництва) є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів. Виконання будівельних робіт без вищезазначеного дозволу забороняється.

Таким чином, дозвіл на виконання будівельних робіт № 110/10 від 4 лютого 2010 року є актом індивідуальної дії, який підтверджує відповідність складеної проектної документації вимогам законодавства, та надавав мені право здійснювати будівництво у відповідності з перевіреною проектною документацією.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009 року) встановлено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

В постанові від 27 лютого 2018 року, так само як і в протоколі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2018 року відповідачем зазначено, що проектна документація на житловий будинок по АДРЕСА_2 розроблена «НДІпроектреконструкція» Київська філія Фастівська проектна майстерня. При цьому в протоколі, так само як і в постанові, не вказується, що було виявлено порушення проектної документацію при будівництві будинку, чи в чому полягають відхилення від погодженого та затвердженого у 2010 році проекту, також не згадується про порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у той час, як будівництво АДРЕСА_2 велося згідно з проектною документацією, перевіреною та затвердженою у 2010 році, дозвіл на виконання будівельних робіт № 110/10 від 4 лютого 2010 року не скасовувався та є дійсним.

Тобто, при будівництві будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2, не порушувалися вимоги законодавства, яке було чинне на час будівництва, в тому числі вимоги статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» та статті 5 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009).

Щодо порушення пункту 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», то позивач уважає, що ці порушення виникли внаслідок не його дій, а самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці, яке велося сусідкою ОСОБА_3 на її (суміжній) земельній ділянці.

Так, 23 серпня 2013 року комісією у складі: головних спеціалістів Управління дерземгенства у Фастівському районі, геодезиста Фастівського районного виробничого відділу Дії «Цент ДЗК», міського депутата та секретаря КСН було встановлено часткове порушення межових знаків на місці від сусіда між будинками (АДРЕСА_3) (акт обстеження земельної ділянки від 23 серпня 2013 року).

12 грудня 2013 року комісією у складі начальника відділу містобудування та архітектури, головного архітектора міста Фастів, головного спеціаліста відділу з питань раціонального використання земель Фастівської міської ради та представник ДП «Центр ДЗК» було встановлено, що в результаті будівництва житлового будинку ОСОБА_3 межі земельної ділянки позивача були порушені, а межові знаки - знищені (акт комісійного обстеження земельної ділянки в м. АДРЕСА_2 від 12 грудня 2013 року).

04 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області з виїздом на місце було встановлено, що у 2010 році ОСОБА_3 влаштувала монолітний залізобетонний фундамент розмірами 8,6м х 5,8м на якому у 2013 році розпочала зведення стін прибудови з цегли та блоків. Всі зазначені вище будівельні роботи ОСОБА_3 виконала неподалік від будинку позивача без документів, що надають право на виконання будівельних робіт та будівельного паспорту (проекту). За результатами перевірки самовільного будівництва Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області у 2014 році було складено акт, протокол про адміністративне правопорушення та надано припис, який до цього часу не виконаний, з огляду на, що позивач уважає, що саме внаслідок самовільного будівництва на сусідній земельній ділянці відстань між АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 скоротилася до 1,55 м., оскільки самовільне будівництво ОСОБА_3 супроводжувалося знищенням межових знаків між нашими ділянками і самозахватом частини моєї землі, то фактична межа змістилася до будинку позивача, а площа фактичного користування стала меншою у порівнянні з площею, зазначеною в державному акті. При цьому відстань від найбільш виступаючої конструкції стіни житлового АДРЕСА_2 до фактичної межі з суміжною земельною ділянкою, що знаходиться в АДРЕСА_3, стала меншою, однак, якщо брати до уваги розміри землі, вказані у державному акті позивача, та її межі, то відстань від найбільш виступаючої конструкції стіни його житлового будинку до межі з суміжною земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3 є більшою, що указує на те, що особою, яка здійснила самовільне будівництво з порушенням вимог щодо дотримання відстаней між об'єктами, на думку позивача, є ОСОБА_3, однак у постанові зазначено, що ділянка позивача має забезпечуватися централізованим водопостачанням, днак, у проектній документації на будівництво не зазначено, що АДРЕСА_2 має бути підключений до центрального водопроводу, натомість, у проекті передбачено розміщення артсвердловини, а тому позивач уважає, що як би він здійснив підключення будинку до централізованого водопостачання і не розмішував свердловини, це означало б порушення проекту, що є недопустимим з огляду на вимоги чинного законодавства України.

При проведенні перевірки відповідачем розміри земельної ділянки не встановлювалися. При цьому зроблено висновок про порушення норм ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», оскільки відстань від артсвердловини до фільтруючого колодязю становить менше 20 м., однак, при винесенні постанови не взято до уваги, що артсвердловина та фільтруючий колодязь встановлені у місцях, визначених проектною документацією. Фактичні розміри земельної ділянки не дозволяють розвести фільтруючий колодязь на відстань 20м від інших об'єктів. Цього можна домогтися лише якщо фільтруючий колодязь винести за межі ділянки, що є недопустимим, адже призведе до порушення прав власників суміжних ділянок. Забезпечення водопостачанням та водовідведення є умовою природного існування будь-якої особи, апідключитися до централізованого водовідведення позивач змоги не має через відсутність такої мережі по АДРЕСА_2.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, однак, як уважає позивач, будівництво АДРЕСА_2 велося у відповідності з проектною документацією, яка була досліджена, перевірена та затверджена Інспекцією держархбудконтролю у Київській області при наданні дозволу на виконання будівельних робіт № 110/10 від 4 лютого 2010 року, а зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення та постанови вбачається, що відповідачем не встановлено фактів відхилення від проектної документації при здійсненні будівництва, однак, притягуючи його до адміністративної відповідальності, відповідач стверджує, що він мав здійснити будівництво з відхиленням від проектної документації, тобто порушити вимоги статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (в редакції від 14.04.2009) та статті 5 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 14.04.2009), а тому наведені вище обставини свідчать, з точки зору позивача, про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, що у відповідності пунктом 1статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення є підставою для закриття провадження у справі.

Також позивач указує, що стягнення не могли бути накладено з огляду на те, що минули строки визначені ст. 38 КУпАП.

За цих обставин позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду за відновленням свого порушеного права.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити на підставі наявних в матеріалах доказів та наведених ними обставин.

В судовому засіданні відповідач Юхта О.В. позов не визнав з підстав викладених у відзиві, а саме указує про його безпідставність та необґрунтованість, з огляду на те, що увіреним йому відділом було установлено у ході перевірки, що позивач порушив вимоги статей 5, 7, 9, 22, 26 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 27, 28 Закону України «Про планування і забудову територій», статтю 5 Закону України «Про основи містобудування», пункт 3.25 (додаток 3.1, таблиця 1, 3.25а таблиця 3.2а, примітка 3, пункт 3.25а таблиця 3.2а ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та саме з цих передумов власне позивача ним було притягнуто до відповідальності за ст. 96 КУпАП. В останнє судове засідання, відповідач не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У цій справі у ході її судового розгляду судом встановлено, що 27 лютого 2018 року начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради Юхта О.В. здійснюючи публічно-владні управлінські функції, склав щодо позивача постанову № 6 по справі про адміністративне правопорушення від 27 лютого 2018 року, якою визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень.

Позивач оскаржує цю постанову фактично з двох підстав, а саме: 1) істотне порушення його прав та свобод під час розгляду справи (розгляд справи у його відсутність); 2) неповноту розгляд справи уповноваженим органом, що потягло за собою наявність у постанові висновків, які не відповідають обставинам справи.

У той же час, суд аналізуючи першу підстав, як передумову позовних вимог ураховує таке.

Відповідно до ст. 7 КАСУ ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Разом з тим у межах, дискреційних повноважень відповідача.

Адже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Також, суд ураховує те, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119) сторін цих відносин, відповідно.

Разом з тим говорити «поза розумним сумнівом» за наслідками судового розгляду про те, що застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадилося, в цій ситуації, у межах їх компетенції, у точній відповідності з законом, передумов не має.

Так, відповідно до п. 2 ст. 244-6 КУпАП, від імені органів державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: головні інспектори будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, або щодо об'єктів будівництва I, II, III, IV та V категорій складності, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми наслідками (СС2), або щодо об'єктів будівництва III та IV категорій складності, розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із значними наслідками (СС3), або щодо об'єктів будівництва V категорії складності, розташованих у межах населених пунктів, а також щодо об'єктів, розташованих у межах населених пунктів, в яких не утворено органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п'ятої), частини перша та друга статті 188-42).

У цій ситуації, відповідач діючи у межах своїх дискреційних повноважень, на думку суду, не дотримався самої процедури розгляду справи так, як 22 лютого 2018 року відповідач склав щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 96 КУпАП, у тексті якого були перелічені права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 268 КУпАП, та зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 27 лютого 2018 року у приміщенні Фастівської міської ради за адресою: площа Соборна, 1, місто Фастів Київська область, 08500.

Статтею 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Реалізуючи свої процесуальні права, позивач склав письмові пояснення, які, на його переконання, спростовують обставини, викладені відповідачем у протоколі про адміністративне правопорушення, приклав до цих пояснень відповідні документи і о 9 год. 50 хв. 27 лютого 2018 року прибув до приміщення Фастівської міської ради для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності зі статтею 279 КУпАП передбачено, що розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Тобто, розгляд справи передбачає виконання послідовної сукупності таких дій: 1) головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, відповідно оголошує склад колегіального органу або представляє посадову особу, яка розглядає дану справу; 2) головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності; 3) головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки; 4) головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує протокол про адміністративне правопорушення; 5) головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, надає слово особам, які беруть участь у справі для заслуховування їх позицій; 6) колегіальним органом або посадовою особою, що розглядає справу, досліджуються докази і вирішуються клопотання; 7) колегіальним органом або посадовою особою, що розглядає справу, заслуховується висновок прокурора, якщо останній бере участь у справі.

У даній справу, за наслідками судового розгляду залишились жодним чином не спростовані доводи позивача проте, що зустрівши його (позивача) біля приміщення Фастівської міської ради 27 лютого 2018 року о 9 годині 55 хвилин, відповідач повідомив, що він уже виніс щодо нього постанову про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 96 КУпАП, і йому слід її отримати.

І це притому, що сам розгляд справи був призначений тільки на 10 год.00 хв. того ж дня.

Під час судового розгляду справи відповідач, згідно з ч. 2 ст. 77 КАСУ, не довів факт дотримання порядку розгляду ним справи згідно норм КУпАП.

В свою чергу, позивач надав вичерпні та заслуговуючи на увагу суду пояснення та докази, в яких належним чином обґрунтовано те, що відповідач порушив його права та інтереси, як-то особиста розписка відповідача про отримання письмових пояснень позивача о 10 год. 27.02.2018 сформована ним на бланку уже готової у той час копії постанови, яка власне оскаржується (а.с. 86 зворот).

Як наслідок, на думку суду, ці порушення призвели до того, що відповідач порушив основоположні права та свободи особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно нього, а саме право на свій захист.

Бо, як зазначив ЄСПЛ у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх порушень та уникати виконання своїх обов'язків, а у цій ситуації, відповідач не дотримався процедури розгляду справи.

Тим самим, отримав вигоду від своїх порушень та позбавив позивача, як сторону, у взаємовідносинах, що склалися між ними, розумної можливості представити свою справу за таких умов, які б не ставили його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (суб'єктом оскарження).

Таким чином, суд уважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було проведено з порушенням порядку, визначеного статтею 279 КУпАП та його прав, передбачених статтею 268 КУпАП.

Як наслідок, не було дотримання саме завдання провадження в справах про адміністративне правопорушення, яким відповідно до ст. 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідальності з законом.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також, слід відмітити, що відповідно до вимог ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, але, у цій ситуації, дані про отримання копії протоколу у його копії, яка була надана самим відповідачем, відсутні у цьому протоколі (а.с. 42).

Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, але, у цій ситуації, говорити про дотримання даних стандартів «поза розумним сумнівом» передумов не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАСУ, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: … 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) …

Установлення саме по собі фату порушення вимог ст. 279 КУпАП ураховуючи думку ВАСУ, зокрема у справах № К/800/29062/17 та К/800/42416/15, є підставою для скасування таких постанов.

Відповідно до ст. 245 КАСУ, діючи в межах заявлених позовних вимог, проаналізувавши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим в частині порушення процедури розгляду справи, а тому він в цій частині підлягає задоволенню шляхом скасування рішення суб'єкта владних повноважень і надіслання справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

Адже, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу, тож наявність такої помилки має бути виправлена у спосіб прямо передбачений КАСУ, бо принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року), що у цій ситуації ураховано відповідачем не було.

У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року підтверджено обов'язковість виконання Україною рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) щодо України (стаття 46), а статтями 13 і 17 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Конвенція містить положення про те, що Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

У справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року Суд заявив, що «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке значне місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б меті даного положення», однак суд уважати справедливим розгляд справи відносно позивача відповідачем, з огляду на вищенаведені обставини, не може.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У ході цього втручання, не було дотримано принципу «законності» і воно містить ознаки свавільного.

Так, як у п. 33 Рішення ЄСПЛ у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 року та у п. 38 Рішення ЄСПЛ у справі «Аnkel v. Switzerland» від 23.10.1996 року закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, але говорити про дотримання цього балансу, у даній ситуації, не можливо, так як позивач з огляду на порушення процедури регламентованої ст. 279 КУпАП був автоматично позбавлений можливості користуватися своїми правами з числа визначених ст. 268 того ж Кодексу.

У п. 134 Рішення ЄСПЛ «Геннадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туреччини», п. 75 «Афанасьєв проти України», п. 207 рішення у справі «Ічаба проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту») повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.

Суд, у цій справі, не може однозначно стверджувати проте, що відповідач умисно порушив права позивача, однак є дійсним факт такого порушення, і це порушення було допущено саме унаслідок здійснення перешкод, а саме розгляду справи раніше ніж у час на який вона власне була призначена, що потягло за собою порушення вимог ст.ст. 268, 279 КУпАП.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, як-то того, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання у те чи інше право особи право повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

Таким чином, оскільки, у даному випадку, втручання у права позивача порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи", та виходячи з того, що, на цей час, захист його прав можливий тільки шляхом скасування постанови з направленням справи на новий розгляд, бо тільки в такий спосіб є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував, адже таким чином підкреслюється верховенство обов'язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого повинне, по можливості, усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (<…>), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII), а у, цій ситуації суд установив порушення прав позивача саме у руслі розгляду справи з порушенням норм КУпАП, тож відновлення status quo ante тільки у цей спосіб здатне відновити становище, яке б найімовірніше мало б місце у разі не допущення таких порушень.

При цьому, призначаючи новий розгляд справи компетентним органом, місцевий загальний суд як адміністративний, не убачає підстав вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність винуватості особи у порушенні вимог ч. 1 ст. 96 КУпАП, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування компетентним органом, того чи іншого закону та покарання, так як ці питання мають бути урегульовані відповідачем у межах його дискреційних повноважень у точній відповідності з законом.

Разом з тим ,уважає за необхідне звернути увагу відповідача на необхідності у ході такого нового розгляду ретельно проаналізувати доводи позивача щодо дотримання ним вимог діючого законодавства при здійсненні будівельних робіт та у разі сприйняття їх, як необґрунтованих спростувати з посиланням на конкретні матеріали справи з дотриманням стандартів доказування «поза розумним сумнівом».

Також, відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З урахуванням частини першої, третьої, восьмої - дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зважаючи на наявність в матеріалах справи квитанції, суд стягує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 грн. та 5 200 грн., як витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 7, 222, 251, 252, 256, 268, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, 2, 4, 5, 6, 7, 211, 217, 241, 245, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради Юхти Олександра Володимировича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову № 6 по справі про адміністративне правопорушення від 27 лютого 2018 року, яка винесена начальником відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради Юхти Олександром Володимировичем, щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 96 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень, та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Фастівської міської ради згідно п. 2 ст. 244-6 КУпАП.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Фастівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04054926, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, площа Соборна, 1).

Стягнути з виконавчого комітету Фастівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04054926, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, площа Соборна, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 200 (п'ять тисяч двісті) грн. 00 коп.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровським районний суд м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 17 серпня 2018 року.

Суддя Н.О. Яровенко