Ухвала суду № 76362915, 03.09.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/672/18 Справа № 708/551/18 Категорія: ч. 1 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 22 червня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 16.06.2016 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 15.06.2016 у виді 2 років 11 місяців 10 днів позбавлення волі, виходячи з вимог п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, де одному дню позбавлення волі відповідають вісім годин громадських робіт, та остаточно призначено ОСОБА_7 до відбування покарання увиді 3 років 5 днів позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з 22.06.2018,

в с т а н о в и л а :

Даним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 травня 2018 року близько 22 год., перебуваючи біля приміщення кафе-бару за адресою: с. Суботів Чигиринського району Черкаської області, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, стоячи навпроти ОСОБА_9, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, тримаючи в правій руці скляну пляшку, наніс йому один удар в голову, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді рани м’яких тканин лоба, що згідно висновку судово-медичної експертизи відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Вказаний вирок оскаржено в апеляційному порудку обвинуваченим ОСОБА_7 та його захисником – адвокатом ОСОБА_8

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через порушення положень ст.22 КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, зазначає про порушення судом його права на захист та справедливий судовий розгляд, при цьому, не вказуючи на те, в чому таке порушення полягало.

Також, звертає увагу на те, що в судовому рішенні суд не зазначив його анкетних даних про освіту, спеціальність, а при призначенні покарання не врахував стан здоров’я, зокрема наявність у нього захворювання на епілепсію.

Крім того, вказує на те, що в порушення вимог процесуального закону судом не надано йому пам’ятку про процесуальні права та обов’язки.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам провадження, що призвело до неправильного застосування судом закону, який підлягав застосуванню та призначення покарання, яке не відповідає ступіню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Стверджує, що ОСОБА_7 являється юридично безграмотним, а в ході досудового розслідування йому не було роз’яснено його право на отримання правової допомоги. Пам’ятка про права та обов’язки обвинуваченого ним була отримана лише в суді, однак він з нею не ознайомлювався, свої права не знав. З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку при визначенні обсягу доказів, що підлягали дослідженню, про можливість їх дослідження в порядку ст. 349 КПК України, чим порушив вимоги ст. 370 КПК України.

Звертає увагу на те, що за відсутності коштів обвинувачений не міг залучити для захисту власних інтересів захисника, а органом досудового розслідування та судом не було надано йому можливість отримати правову допомогу захисника за рахунок держави, в порядку ст. 42 КПК України.

Зазначає, що прийнявши рішення розглядати провадження в порядку ст. 349 КПК України, судом не з’ясовано чи добровільно, без будь-якого фізичного та психологічного тиску він надавав показання як в ході досудового розслідування так і в ході судового розгляду, і чи в повному обсязі вони відповідають дійсності, а не зібраним досудовим розслідуванням даним.

Вказує, що як слідує з показань обвинуваченого, даних ним суду першої інстанції, після того, як у нього виник конфлікт з неповнолітнім Кірсановим, який переріс у сутичку, яку припинили сторонні особи, до нього з погрозою застосувати насилля підбіг потерпілий ОСОБА_10, який з Кірсановим перебував у дружніх відносинах і якому було відомо, що у обвинуваченого поламані ребра, а тому він не мав фізичної можливості йому протистояти. Тому ОСОБА_7 обрав саме такий спосіб захисту, як нанесення удару пляшкою по голові потерпілого.

З огляду на показання обвинуваченого, які підтвердив і потерпілий ОСОБА_10, в його діях наявна необхідна оборона, право на яку, передбачено ст. 36 КК України, тому провадження по справі підлягає закриттю за відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 підтримав подану ним апеляційну скаргу та зазначив, що хворіє на епілепсію. Крім того, підтвердив показання дані ним суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають фактичним обставинам провадження, однак судом проігноровано той факт, що у нього були паламані ребра.

Будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_9 в судове засідання не з’явився і не повідомив про поважні причини свого неприбуття, що, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду по суті заявлених апеляційних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 в підтримку внесених ними апеляційних скарг, міркування прокурора про законність та обгрунтовапність вироку суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони до задоволення не підлягають.

Так, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України - як умисне легке тілесне ушкодження, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Що стосується апеляційних вимог сторони захисту про порушення принципів змагальності і безпосередності та безпідставного проведення судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, що, на думку останніх, призвело до неправильного встановлення судом фактичних обставин провадження та незаконного засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.

Виходячи з загальних засад кримінального провадження, суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Такі роз’яснення суду та пояснення учасників судового розгляду мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглянуто судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України, без з’ясування фактичних обставин провадження та дослідження доказів щодо вказаних обставин.

Згідно журналу судового засідання та звукозапису судового розгляду, після закінчення підготовчих дій головуючим суддею оголошено про початок судового розгляду, де прокурором, за згодою учасників судового провадження, оголошено короткий виклад обвинувального акту. В подальшому, на виконання вимог ст. 348 КПК України, судом першої інстанції встановлено особу обвинуваченого ОСОБА_7 та роз’яснено суть пред’явленого йому обвинувачення. При цьому, обвинуваченим зазначено про зрозумілість пред’явленого йому органом досудового розслідування обвинувачення та визнання винуватості в ньому. У зв’язку з тим, що ОСОБА_7 винуватість у пред'явленому органами досудового розслідування обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України визнав в повному обсязі, суд, отримавши згоду учасників судового провадження, в тому числі обвинуваченого, на розгляд справи у спрощеному порядку без з’ясування фактичних обставин справи та дослідження доказів щодо вказаних обставин, переконався в добровільності позиції ОСОБА_7 з цього приводу та роз’яснив його наслідки, передбачені процесуальним законом, зокрема про те, що учасники судового провадження будуть позбавлені можливості оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Тобто, обов’язкові умови розгляду справи, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції дотримано в повному обсязі і, при наявності заяви ОСОБА_7 від 22.06.2018 в якій він наполягав на спрощеному порядку дослідження доказів щодо обставин, які ним не оспорюються, обґрунтовано вирішено обмежитись в ході судового розгляду допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням документів, що характеризують особу обвинуваченого.

При цьому, враховується, що обвинувачений не звертався до суду з заявами та клопотаннями про застосування щодо нього в ході досудового розслідування та судового розгляду фізичного та психологічного тиску, а тому твердження захисника про нез’ясування судом вказаних обставин, є недоречними.

Таким чином, колегією суддів не встановлено даних, що унеможливлювали б проведення судового розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, тому вважає безпідставними посилання обвинуваченого на допущені істотні порушення судом першої інстанції в цій частині та не приймає до увагу твердження захисника ОСОБА_8 в частині оскарження встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження і відсутність в діях його підзахисного складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Також, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження доводи сторони захисту про порушення прав обвинуваченого ОСОБА_7 в частині невручення йому органом досудового розслідування та судом пам’ятки про процесуальні права та обов’язки, не роз’яснення судом процесуальних прав та позбавлення права на залучення захисника для надання безоплатної правової допомоги.

Так, як слідує з матеріалів кримінального провадження, 30.05.2018, в ході повідомлення про підозру ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, останньому оголошені та роз’яснені процесуальні права та обов’язки підозрюваного та вручена пам’ятка про процесуальні права та обов’язки (а.п. 43). Крім того, в ході допиту ОСОБА_7 в якості підозрюваного, йому, серед іншого, роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 42 КПК України, а також вручено пам’ятку про процесуальні права та обов’язки, що підтверджується даними, викладеними ним власноручно (а.п. 44).

В ході судового розгляду, після виконання вимог ст. 344 КПК України, судом першої інстанції, в тому числі, обвинуваченому ОСОБА_7 вручено пам’ятку про права та обов’язки, передбачені КПК України, про що свідчить розписка останнього від 22.06.2018 (а.п. 86). Крім того, ОСОБА_7, на запитання головуючого судді, підтвердив факт її отримання, зазначивши про їх зрозумілість та відсутність будь-яких клопотань.

При цьому, колегія суддів враховує, що серед прав підозрюваного та обвинуваченого, вручених ОСОБА_7 органом досудового розслідування та судом першої інстанції, зазначено про право на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на його оплату. При виконанні судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 345 КПК України та з’ясуванні чи зрозумілі обвинуваченому ОСОБА_7 його права та обов’язки, останній, як і на протязі всього судового розгляду, заяв про порушення його прав та про необхідність в юридичній допомозі адвоката не заявляв.

Покарання суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7, виходячи з вимог ст.ст. 50, 65 КК України та правових позицій викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з врахуванням ступіня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винуватого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, по місцю проживання характеризується посередньо, обставини, що пом'якшує його покарання, а саме - щире каяття, при наявності обставини, що його обтяжує – рецидив злочинів, і обґрунтовано прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання останнього при призначенні покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції також враховано і висновки досудової доповіді інспектора Чигиринського РС з питань пробації ОСОБА_11 про високу небезпеку обвинуваченого для суспільства, в тому числі, окремих осіб.

Крім того, судом першої інстанції в повному обсязі дотримано положення ст. 71 КК України та, з урахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив новий злочин під час іспитового строку за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 15.06.2016, обгрунтовано призначено остаточне покарання за скупністю вироків, частково приєднавши невідбуте покарання у виді 2 років 11 місяців 10 днів позбавлення волі, виходячи з вимог п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7, як покарання за санкцією статті так і остаточне покарання, з врахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, і підстав для пом’якшення становища обвинуваченого шляхом призначення менш суворого покарання, в тому числі і з врахуванням даних про стан його здоров’я, наданих суду апеляціної інстанції, не вбачає.

Щодо посилань сторони захисту про неврахування при призначенні покарання судом першої інстанції даних про стан здоров’я обвинуваченого, колегія суддів враховує, що про наявність таких даних обвинуваченим в судовому засіданні не зазначалось, клопотань про витребування медичної документації про стан здоров’я з лікувального заходу, не заявлялось.

На даний час, колегія суддів враховує надані стороною захисту дані про стан здоров’я ОСОБА_7, однак вважає, що вони не можуть слугувати підставами для призначення більш м’якого покарання, як за санкцією статті за якою останнього засуджено так і остаточного покарання, призначеного за сукупністю вироків.

Даних про те, що за станом здоров’я обвинувачений ОСОБА_7 не може утримуватися під вартою, суду апеляційної інстанції не надано.

Посилання обвинуваченого на невідповідність змісту вироку суду першої інстанції вимогам процесуального закону, в частині не зазначення в анкетних даних відомостей про освіту, є надуманими та спростовуються вступною частиною оскаржуваного судового рішення, а твердження про не зазначення його спеціалізації – не є таким, що має значення для справи.

З огляду на наведене, розглянувши кримінальне провадження в межах заявлених апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні, а тому апеляційні вимоги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 до задоволення не належать.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п.1 ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати –

у х в а л и л а :

Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 22 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення її копії.

Головуючий :

Судді :