Постанова № 76361958, 05.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 642/376/18 Головуючий суддя І інстанції Вікторов В. В.

Провадження № 22-ц/790/4233/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бровченка І.О., Бурлака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2018 року (головуючий суддя Вікторов В.В.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про стягнення заборгованості та зобов'язання провести щомісячні виплати у відшкодуванні шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, стягнення моральної шкоди, зобов'язання провести виплати одноразової грошової допомоги,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління міністерства Внутрішніх справ України у Харківській області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про стягнення заборгованості та зобов'язання провести щомісячні виплати у відшкодуванні шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, стягнення моральної шкоди, зобов'язання провести виплати одноразової грошової допомоги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про стягнення заборгованості та зобов'язання провести щомісячні виплати у відшкодуванні шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, стягнення моральної шкоди, зобов'язання провести виплати одноразової грошової допомоги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Вказано, що судом не було надано належної оцінки факту що оскільки йому була встановлена інвалідність у зв'язку із наявністю в нього захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, то є правові підстави для відшкодування шкоди в порядку ст.ст. 1195, 1197 ЦК України. Зазначено, що підлягає також відшкодуванню моральна шкода, завдана відповідачем, яка заклечається у психологічному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із ушкодженням здоров'ю.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що з 16 листопада 1995 року ОСОБА_3 працював в УДАІ ГУМВСУ в Харківській області та наказом начальника ГУМВСУ в Харківській області від 06.11.2015 року № 679 звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів).

ОСОБА_3 28.09.2016 встановлена 3 група інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності. Довідкою МСЕК від 28.09.2016 року визначено що захворювання пов'язане з проходження служби в органах МВС, що було встановлено судовим рішенням від 28.08.2017 року, у зв'язку з чим відповідно до Порядку та умов призначення виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою КМУ від 21.10.2015 № 850, ОСОБА_3 була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 217 500 грн.

23.10.2017 року ОСОБА_3 згідно довідки МСЕК було встановлено другу групу інвалідності та 70% втрати професійної працездатності, у зв'язку з чим Департаментом фінансово облікової політики МВС України 01.11.2017 було затверджено Висновок про призначення одноразової грошової допомоги відповідне до Закону України «Про міліцію», згідно якого позивачу нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 336 800 та з урахуванням раніше виплаченої суми, розмір одноразової грошової допомоги до виплати складає 119 300 грн.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечувала, що станом на день ухвалення рішення суду ОСОБА_3 не виплачена одноразова грошова допомога, що також зазначено у відзиві на позов.

На заяву ОСОБА_3 листом № Б-847/119-29-2/01-2018 від 11.01.2018 року Начальник сектору з питань пенсійного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області повідомив, що Департаментом фінансово-облікової політки МВС України ведеться черга, відповідно до якої виділяються кошти для виплати одноразової грошової допомоги за цільовим призначенням (поіменно) згідно складених списків, затверджених начальником ДФОП МВС України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що діючим законодавством передбачений обов'язок виплати призначеної одноразової грошової допомоги у випадку встановлення вищої групи інвалідності та більшого відсотку працездатності на підставі захворювання, пов'язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, і таке право позивача підлягає захисту. Однак, інші позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є недоведеними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначений Постановою КМУ від 21.10.2015 № 850, якою затверджено «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі Порядок).

Відповідно до п. 3 Порядку грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

- часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100- кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб.

Відповідно до п. 4 Порядку якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що позивачеві протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності під час повторного огляду було встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу та більший відсоток втрати працездатності, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що ОСОБА_3 належить до виплати грошова допомога в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми, а саме 119300 грн.

Щодо доводів скарги про необхідність задоволення позовних вимог, заявлених на підставі статей 1195 та 1197 ЦК України суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором регламентоване положеннями ст. 1197 ЦК України.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в пеоіод проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 15 розділу ХI Закону України про Національну поліцію право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про національну поліцію».

Чинність ст. 1195 - 1208 ЦК України не поширюється на відносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання працівника міліції, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про міліцію», що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

З огляду на те, що позивач є спеціальним суб'єктом, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що не підлягають застосуванню загальні норми ЦК України, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами урегульовані нормами спеціального закону.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 обов'язковому з'ясовуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Обґрунтовуючи вимоги в цій частині, позивач послався на ст. 1167 ЦК України та рішення Конституційного Суду України про те, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняються йому моральні та фізичні страждання, тобто при доведеності факту ушкодження здоров'я, заподіяного працівнику під час виконання трудових обов'язків, заподіяння моральної шкоди презумується. Крім того, позивач послався на те, що відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я у порушення нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

Як вбачається із встановлених судом обставин справи, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди 30.01.2018 року, тобто на третій місяць після отримання другої групи інвалідності.

Рішенням від 04 червня 2018 року суд задовольнив заявлений позов щодо зобов'язання сплати одноразової грошової допомоги у розмірі 119 300 грн., яке було добровільно повністю виконано 21 червня 2018 року шляхом перерахування позивачу вказаної суми.

При цьому, всупереч свого процесуального обов'язку позивач не довів, що така не тривала затримка у сплаті передбаченої Законом України «Про міліцію» одноразової виплати завдала йому такого ступеню психологічного болю та страждання, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що залишилося на все життя. Що стосується моральної шкоди, завданої внаслідок отримання інвалідності, то відповідно до вказаної норми ст. 23 Закону України «Про міліцію», який є спеціальним законом, у даному випадку передбачено лише сплату одноразової грошової допомоги, яка за своїм змістом є компенсаційною виплатою, яка має відшкодувати, зокрема, й душевні страждання позивача, пов'язані з частковою втратою працездатності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які доводами скарги не спростовуються.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий -

В.Б. Яцина

Судді -

І.О. Бровченко.

І.В. Бурлака.