Рішення № 76360069, 11.09.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11070/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі головуючого судді Кучиної Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням термінів її виплати, -

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі ПрАТ «Рівнеазот») про про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що працювала на ПАТ «Рівнеазот» (на теперішній час ПрАТ «Рівнеазот»). Наказом № 410-ВК від 06.03.2018 року була звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю.

При звільненні з роботи їй був проведений розрахунок, згідно якого заборгованість перед позивачем становила 16198,75 грн, який вона по сьогоднішній день не отримала.

Посилаючись на вимоги статті 115 та 117 КЗпП України та положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ), просить суд, стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні в розмірі 16198,75 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29736,90 грн., компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за лютий-червень 2017 року у розмірі 2082,63 грн., а також судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. та судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн, у зв"язку з чим вона звернулася до суду із позовом.

Представник ПрАТ «Рівнеазот» Поляк І.В. подав суду відзив на позовну заяву, вказавши, що позовну заяву ОСОБА_1 вважає необґрунтованою і позов не визнає з підстав, наведених у відзиві, в якому не погоджується з сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29736,90 грн, надавши свій розрахунок заборгованості, а саме: середній заробіток з 09.03.2018 року по 31.05.2018 року становить 27454,00 грн. (56 роб. днів Х 490,25 грн.) та посилається на відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов"язань перед позивачем по виплаті заробітної плати. Вказує на те, що ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, що обумовлюється наявністю заборгованості РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» перед ПрАТ «Рівнеазот» за утримання очисних споруд, призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі тощо.

Крім того, представник відповідача посилається на те, відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ПрАТ «Рівнеазот» є платником єдиного внеску, що разом із нормами п. 1 ст. 6 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачають можливість звернення позивача до органів зайнятості населення звільнення для отримання грошової допомоги по безробіттю.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн є необґрунтованими, надуманими, неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг, а факт отримання позивачем правової допомоги викликає обґрунтовані сумніви, оскільки саме трудові спори були спеціалізацією ОСОБА_1, яка працювала на ПрАТ «Рівнеазот» з 1999 року по 2018 рік на посадах провідного юрисконсульта відділу претензійно-правової роботи, начальника відділу загально-правової роботи, заступника начальника відділу загально-правової та договірної роботи і є юристом за фахом і після звільнення з підприємства, позивач сама надавала правничу допомогу по стягненню заробітної плати іншим працівникам підприємства.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на ПАТ «Рівнеазот» (на теперішній час ПрАТ «Рівнеазот»).

Наказом № 410-ВК від 06.03.2018 року позивач була звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи їй не було виплачено вчасно заробітну плату та на день звільнення їй належало до виплати 16198,75 грн. Відтак, враховуючи що виплата сум належних позивачу при звільненні з вини ПрАТ «Рівнеазот» не проведена, тому вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплати компенсація втрати частини заробітної плати у зв»язку з порушенням термінів її виплати відповідно до ЗУ«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків її виплати від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ, у зв"язку з чим вона звернулася до суду із позовом.

Вказані обставини представником відповідача в частині заборгованості заробітної плати та компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням термінів її виплати не заперечуються, про що свідчить відзив відповідача на позовну заяву.

За змістом ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до довідки про суми, які належать до виплати при звільненні №1321, виданої ПрАТ «Рівнеазот» від 10.04.2018 року, заборгованість по нарахованій, але невиплаченій ОСОБА_1 заробітній платі з лютого 2017 року по червень 2017 року становить 16198,75 грн.

Враховуючи те, що у сторін відсутній спір з приводу розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а також те, що тяжке матеріальне становище відповідача та відсутність у відповідача коштів, не виключає його відповідальності за не проведення розрахунку з позивачем при звільненні у встановлені законом строки, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 16198,75 грн.

Відтак, враховуючи що виплата сум належних позивачу при звільненні не відбулася і по сьогоднішній день з вини ПрАТ «Рівнеазот» позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки, наданої ПрАТ «Рівнеазот» № 1281 від 04.04.2018 року середньогодинна заробітна плата (за відпрацьовані години) становить 54,7304 грн.

Листом Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік» встановлено Розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік, розрахованої за календарем п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день впродовж робочого тижня та зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів.

Отже, з дослідженого в судовому засіданні розрахунку середнього заробітку за період з 09.03.2018 року по 31.05.2018 року становитиме (середньоденний (годинний) заробіток) х (число робочих днів/годин):

Березень 2018 року - 16 роб. днів;

Квітень 2018 року - 19 роб. днів;

Травень 2018 року - 21 роб. день.

Отже, з дослідженого в судовому засіданні розрахунку середнього заробітку, сума середнього заробітку за час затримки з 09.03.2018 року по31.05.2018 року становить 27454, 00 грн. (56 роб. днівХ490,25).

Вищевказаний розрахунок ніким не оспорений і доказів протилежного суду не надано, а відтак суд даний розрахунок бере до уваги при встановленні обставин по справі.

Посилання представника відповідача на відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця дає підстави для висновку про те, що не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз»яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Що стосується вини відповідача, суд враховує, що саме на відповідача покладається обов»язок доведення відсутності вини у затримці розрахунку при звільненні. Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу при звільненні всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Посилання представника відповідача на те, що ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, суд визнає недоречним.

Вчинення дій у стані крайньої необхідності передбачає вчинення їх для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обставини, які б свідчили про дії відповідача у стані крайньої необхідності представником відповідача не наведені і судом такі обставини не встановлені.

Крім того, доводи представника відповідача про справляння податків і зборів при стягненні середнього заробітку на увагу не заслуговують, адже відповідно до роз'яснень, даних в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб'єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Виходячи з наведеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити в повному обсязі, а щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволити відповідно до розрахунку, наданого представником ПрАТ «Рівнеазот».

Щодо задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, суд виходив з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Отже, оцінивши зібрані у справі докази, враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем сплати на користь позивача належних йому коштів, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 2082,63 грн., яка розрахована позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та не заперечується відповідачем.

Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, то приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Як роз'яснено в п. 47 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10, право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України ( Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 р. №6-рп/2013 ).

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно зі ст. 137 ч.2 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З оглянутих матеріалів справи вбачається, що договором про надання правничої допомоги, укладеним 20.05.2018 р. між адвокатом Столяр М.В. та позивачем ОСОБА_1, передбачено, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплатив адвокату гонорар в розмірі 2500 грн. Розрахунки за даним договором здійснюються на підставі розрахунку вартості послуг до даного договору, що окремо підписуюється сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду акт № 1 від 18.06.2018 року прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги, та квитанцію № П 21397 К від 19.06.2018 року на суму 2500, 00 грн (а.с. 28).

Відповідно до розрахунків обсягу та вартості наданих послуг та актів прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги адвокат на надання відповідачеві правничої допомоги витратив 5 год., вартість визначених послуг по наданню правничої допомоги визначається у розмірі 500 грн за одну годину роботи при наданні консультацій, опрацювання наданих матеріалів, підготовки позовної заяви, документів процесуального характеру, пов»язаного з розглядом справи, вивчення та правовий аналіз наданих матеріалів справи тощо. Відтак, розмір витрат на правничу допомогу адвоката складає 2500 грн. (а.с. 27).

За таких обставин, враховуючи характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, кількості затрачених годин фахівцем, а також згідно доданих до матеріалів справи розрахунків суми витрат (а.с.28), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем за надану правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Виходячи з наведеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов позивача задовольнити частково.

Крім того, приймаючи до уваги, що позивач при пред"явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір", на виконання вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку, у зв'язку з порушенням термінів її виплати - задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 16198 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн 75 коп, без утримання податків та інших обов"язкових платежів.

Стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, допустити до негайного виконання.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.03.2018 року по 31.05.2018 року в розмірі 27454 (двадцять сім тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп, без утримання податків та інших обов"язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» ЄДРПОУ 05607824 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати, нараховану відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків її виплати від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ в сумі 2082 (дві тисячі вісімдесят дві) грн. 63 коп, без утримання податків та інших обов"язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп та судові витрати по справі понесені позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот ) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області в Апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ", місцезнаходження: м. Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824.

Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина