Ухвала суду № 76356294, 11.09.2018, Вишгородський районний суд Київської області

"11" вересня 2018 р. Справа № 363/2232/17

УХВАЛА

11 вересня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1,при секретарі ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Актив Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання довіреностей та договору іпотеки недійсними,

встановив:

представник відповідача ПАТ КБ «Актив Банк» клопотав про зупинення провадження у справі до вирішення кримінального провадження з приводу підроблення оспореної в цій справі довіреності.

Заслухавши заперечення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що в справі наявні дані про розслідування кримінального провадження № 12015100070007755 за ч. 1 ст. 358 КК України за фактом підробки невстановленими особами довіреності від імені позивача, на підставі якої укладено фіктивні договори кредиту та іпотеки між ПАТ КБ «Актив Банк» та ОСОБА_3

Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 251 і п. 4 ч. 1 ст. 253 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи в порядку кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Встановлено, що у згаданому кримінальному провадженні судове провадження не здійснюється, яке знаходиться на стадії досудового розслідування.

Предметом позову в цій справі є визнання недійсними правочинів, а тому суд повинен вирішити питання про відповідність або невідповідність змісту цих правочинів вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними правочинів.

Дійсність чи недійсність правочину визначається виключно нормами цивільного законодавства, але не вироком суду.

При розгляді цивільної справи про визнання правочинів недійсними, суд залежно від предмету і підстав позову повинен застосувати норми матеріального права, яким регулюються відповідні правовідносини, та на підставі цих норм вирішити справу.

До того ж за змістом вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні або ухвала, які набрали законної сили є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

При цьому межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи в розумінні вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин з метою забезпечення ефективності судового процесу направленого на недопущення затягування розгляду справи, виконання завдань цивільного судочинства, судом не встановлено, що вирішення цієї справи об’єктивно є неможливим до постановлення судового рішення у вказаному кримінальному провадженні.

Зазначене ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-923цс15 від 4.11.2015 року.

Що стосується посилання представника відповідача на неможливість оцінки в цій справі доказу здобутого в кримінальному провадженні, то вказане підставою для зупинення провадження бути не може, коли згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладене, підстав до зупинення провадження по справі суд не вбачає.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 251, 253, 260 ЦПК України,

ухвалив:

у задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: