Рішення № 76355843, 04.09.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/628/18

2/357/1042/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Бондаренко Н. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», яке з 21.05.2018 року змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернувся до суду з даним позовом 09.01.2018 року, шляхом направлення поштою, який зареєстрований судом від 18.01.2018 року, обґрунтовуючи тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15.06.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п.2.1.1.2.3., п.2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідач підтвердила свою згоду на отримання кредиту, про що підписала заяву разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, що складає між нею та банком договір. Позивач умови договору виконав, а відповідач, в свою чергу, порушила умови договору, чим спричинила заборгованість, яка станом на 30.11.2017 року становить 39091 грн. 77 коп. та складається з наступного: заборгованість за кредитом - 150 грн. 92 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 31 953 грн. 15 коп., заборгованість за пенею та комісією - 4650 грн. 00 коп., а також штрафи: штраф фіксована частина - 500,00 грн., штраф процентна складова - 1837 грн. 70 коп. Відповідач добровільно відмовляється виконувати умови договору, тому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 39091 грн. 77 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 грн. 00 коп.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, до позову приєднано клопотання представника за довіреністю, Гаренко Надії Володимирівни, про розгляд справи у відсутності представника Банку та винесення заочного рішення судом, та подано до суду відповідь на відзив, з якої вбачається, що відповідно до укладеного договору №б/н від 15.06.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 900, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою, яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, позичальник підтвердив свою згоду на те, що заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між нею і Банком Договір про надання банківських послуг. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. З наданої до суду копії анкети-заяви на двох сторінках від 15.06.2011 року, вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчила (в), що " Я згодна (єн) з тим, що ця заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомилась (вся) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...". Також до матеріалів позовної заяви долучено "Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" власноруч підписана відповідачем, з якої чітко вбачається, що їй встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30,00% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови та відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Надали до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контр розрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Пунктом 21 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії. Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, то в заяві - анкеті клієнта, зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3.), що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4. У і П встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Додатково повідомляють, що встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через РОЗ-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. Щодо зміни відсоткової ставки, то згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5 в місяць або 30,00 % на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку, підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати (дата зазначається в наказі), що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг. Зокрема, згідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір процентної ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9. Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг до обов'язків позичальника відноситься: 1) п. 1.1.2.3 отримання виписок про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам; 2) п. 1.1.2.4 у разі незгоди зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг та/або Тарифів надати Банку письмову заяву про розірвання цього Договору і погасити заборгованість, що виникла перед Банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення Карток, виданих Власнику і його Довіреним особам. Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено та на сьогоднішній день заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до Банку не надходило, що являється підтвердженням прийняття діючих умов договору. Також, зазначають, що банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення Відповідача з умовами кредитування є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів). Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Зауважують, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. Так, вищевказаний Закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, тобто відповідач не правомірно в даному випадку посилається на вищевказаний Закон. Щодо дисбалансу прав кредитора й позичальника, то Цивільним кодексом передбачені права сторін на проведення переговорів та досягнення згоди щодо умов договору. Сторони погодили положення кредитного договору в тих межах, які сторони бажали викласти у самому договорі. При цьому, цивільним законодавством передбачено, що норми договору, не можуть звужувати права сторони договору, передбачені нормами законодавства, в тому числі й нормами про припинення та зміну договору. При підписанні кредитного договору сторони чітко та добровільно обумовили обсяг взаємних прав та обов'язків, одночасно встановив рівень відповідальності та порядок дій у разі порушення норм договору. Одночасно, безпідставним є посилання на положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умовами договору є встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Проте, пеня за своєю правовою природою є не компенсацією, а мірою цивільно-правової відповідальності. Про це свідчить положення статті 611 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Таким чином, законодавець розрізняє два різні незалежні один від одного виду правових наслідків порушення цивільно-правового зобов'язання: неустойку і відшкодування шкоди. При цьому компенсаційних характер носить саме відшкодування шкоди, в той час як неустойка (в т.ч. пеня) є засобом забезпечення виконання зобов'язань. Це вбачається з її визначення встановленого статтею 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Більше того, законодавцем в статті 624 Цивільного кодексу України проводиться розмежування між цими інститутами права: «Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків». Тому пеня, встановлена договором не має нічого спільного із будь-якою компенсацією, не є за своєю природою відшкодуванням шкоди, не залежить від розміру шкоди, завданої порушенням умов договору, а є за своєю природою суто мірою по-перше забезпечення зобов'язання, а по-друге мірою цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань за договором. Щодо порядку погашення заборгованості та нарахування процентів, то згідно Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів для погашення заборгованості по кредитним картам для клієнтів передбачений пільговий період, що діє за умови погашення боргу до 25 числа наступного місяця з дати виникнення заборгованості. У разі не погашення заборгованості на протязі пільгового періоду за користування Кредитом і Овердрафтом Банк нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 360/365 календарних днів на рік (п. 2.1.1.12.6). Строк та порядок погашення кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів. Розмір та строки внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів зазначені в Тарифах, а саме: 1) розмір щомісячного мінімального платежу складає 7% ( з 02.04.2014 року Наказом СП-2014-6635230 від 02.04.2014 р. розмір платежу було зменшено до 5%) від суми заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше решти заборгованості; 2) строк внесення щомісячного платежу - до 25 числа місяця наступного за звітним. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частину заборгованості по кредиту (п. 2.1.1.12.4). У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором (п. 1.1.1.72). У разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн. Клієнт сплачує банку пеню згідно Умов та Правил надання банківських послуг (п. 2.1.1.12.6.1, 2.1.1.12.6.2) та Тарифів. У разі зміни процентної ставки розрахунок процентів на заборгованість, що виникла до зміни нараховується за діючою процентною ставкою на момент використання цих коштів, якщо частина боргу використана уже після зміни процентної ставки, розрахунок процентів на цю частину заборгованості здійснюється за новою процентною ставкою. Дана умова не діє при нарахуванні процентів на прострочену заборгованість. Пунктом 1.1.3.1.6. Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що Клієнт доручає Банку списувати кошти з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті Банку за Договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з картрахунку у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах платіжного ліміту картрахунку. Тобто, при нарахуванні Банком процентів, комісій, пені і не внесення коштів Клієнтом на погашення цієї заборгованості, Банк має право здійснити списання даної заборгованості за рахунок кредитного ліміту. Згідно Умов та Правил надання банківських послуг Банк має право: пунктом 1.1.3.2.3 договору для банку передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин договору. На підставі п. 1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання Клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє Клієнта від виконання його зобов'язань за даним договором. Згідно п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Договору зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування. У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів Банку» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.5.4 договору. Стосовно наданого відповідачем власного розрахунку заборгованості слід зауважити, що відповідач не має спеціальних знань, та належної освіти в даній сфері для компетентного проведення розрахунку заборгованості за кредитом, тому він не може бути прийнятий як належний. Щодо строків позовної давності, то відповідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України). Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Відповідно по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов'язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня 12.2015 року, (довідка про видачу кредитних карт додається), а позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 09.01.2018 року - до спливу строку позовної давності. Щодо застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов'язання триває, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі. Також, згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знала про умови кредитування та визнала свої зобов'язання за договором. Отже, враховуючи викладене, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволення з наступних підстав. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Загальна позовна давність стосовно стягнення заборгованості за кредитними правовідносинами становить 3 роки. Отже, виходячи із розрахунку наданого банком щодо картки НОМЕР_2, остання сплата про картковому кредитному рахунку відбулась 25.07.2012 року, тобто перше невиконання зобов'язання - 26.08.2012 року, останнє - 26.08.2013 року (останнє списання відсотків за користування кредитним лімітом). Всі подальші списання - пеня та штрафи на невиконані зобов'язання, що виникли в період з 26.08.2012 року по 26.08.2013 року. Враховуючи викладене просила суд, відповідно до статті 267 ЦК України та застосувати позовну давність та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також, зазначила, що вона не давала своєї згоди на односторонню зміну процентної ставки, чи збільшення кредитного ліміту, про що свідчить відсутність її підпису на правилах надання банківських послуг на які посилається позивач. Крім того, вона не згодна з проведеними розрахунками суми боргу, а саме заборгованість по тілу кредиту, отриманого в 2011 році, складає 150 грн. 92 коп., кредитна ставка 30% річних на суму залишку заборгованості по кредиту. Тобто, з урахування позовної давності у три роки загальний борг по відсоткам мав би складати - 150,92 * (30%*3) = 135.82 грн. Без врахування трирічного терміну позовної давності - 150,92* (30% річних на 1945 днів) = 252,85 грн., а з врахуванням правової позиції судової палати у цивільних справах Верховного суду України по справі 6-2322цс16 від 09.08.2017 року, відповідно до якої, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, слід зробити висновок про те, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив у постанові від 7 вересня 2016 року (№ 6-1412цс16), та враховуючи те, що термін дії картки НОМЕР_2 закінчився 01.01.2016 року, розрахунок мав би бути наступним: 30% річних з 26.08.2012 року - 31.12.2015 року, а далі процентна ставка мала б розраховуватись виходячи із облікової ставки НБУ. Навіть за умови врахування відсотків за користування кредитом до тіла кредиту - сума процентів за користування кредитом з розрахунку 1945 днів та 30% річних становитиме - 659,84 грн. Відповідно до ст. 550 ЦК України проценти на неустойку (тобто штрафи та пеню) не нараховуються. Вона заперечує проти такого розрахунку позивача та вважає його безпідставним та необґрунтованим. Також зазначає, що оскільки Банк відкрив позичальнику кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Отже, оскільки позивач надав їй споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. З урахування наведеного, вважає, що, враховуючи загальний розмір кредитного ліміту - 160 грн., а також розмір заборгованості по тілу кредиту -150,92 грн. сума нарахованої пені у розмірі 4650 грн., штрафи у розмірі 500 грн. та 1837,70 грн., є несправедливими та суперечать принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки дані умови договору встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов'язань за спірним договором. На підставі викладеного, просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав обставини викладені у відзиві на позов та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що 15.06.2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої приєдналась до вказаних Умов та Правил і отримала від ПАТ КБ «Приватбанк» кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 900, 00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Отже, шляхом заповнення та підписанням анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 15.06.2011року, відповідач погодилась, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, становить договір про надання банківських послуг, що підтверджується копією анкети-заяви від 15.06.2011 року (а.с.6) та копією умов та правил надання банківських послуг (а.с. 8-31).

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

В заяві позичальника, яка була підписана відповідачем, передбачені наступні гарантії, а саме: відповідач підтвердила своїм підписом, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, із запропонованими банком Умовами та правилами, тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг; що вона ознайомилася і погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення.

Отже, враховуючи вищевикладене, анкета-заява від 15.06.2011 року з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають договір про надання банківських послуг щодо кредитування відповідача.

Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладено договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві.

На підставі поданої заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок, ключем до карткового рахунку є пластикова картка, яку отримала відповідач, що підтверджується матеріалами справи (а.с.96), та мобільний телефон, який вказала відповідач у заяві. Таким чином, підписавши заяву позичальника, відповідач підтвердила, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір на вказаних вище умовах, що не заперечується відповідачем у справі.

Ч. 2 ст. 640 ЦК України встановлено, що для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Позивачем виконано умови договору та надано кредит, а відповідач в свою чергу порушила умови договору, чим спричинила заборгованість. З наданого позивачем розрахунку та виписки по рахунку (а.с. 4-5) вбачається, що заборгованість за договором станом на 30.11.2017 року становить 39091 грн. 77 коп. та складається з наступного: заборгованість за кредитом - 150 грн. 92 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 31 953 грн. 15 коп., заборгованість за пенею та комісією - 4650 грн. 00 коп., а також штрафи: штраф фіксована частина - 500,00 грн., штраф процентна складова - 1837 грн. 70 коп. Також, з даного розрахунку вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами та частково сплачувала кошти за їх використання за вказаним договором.

Отже, оскільки Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, відповідач користувалась даними коштами та частково їх повертала Банку, між сторонами було укладено договір.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За порушення позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором Банком одночасно нараховано пеню та штрафи.

Фактично, позивач просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання (порушення позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно правової позиції Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі за № 6-2003цс15 штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів, а саме: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1837,70 грн. - штраф (процентна складова) за порушення грошових зобов'язань.

Крім того, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін,що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання) (пункт27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Як встановлено судом, розмір основного кредитного зобов'язання відповідача складає 150,92 грн., а розмір штрафних санкцій складає загалом 4650,00 грн., що не співмірно із сумою основного боргу.

Відповідно до частини другої статті 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Вирішуючи зазначені питання, суд вважає за доцільне застосувати в цій справі до даних правовідносин висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11.07.2013 р. №7-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», де Суд, аналізуючи правовідносини зі сплати пені,що виникають між фізичними особами споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів (стаття 42 Конституції України) вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.

Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 року у справі №6-100цс14, від 03.12.2014 року у справі №6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 року №6-10427св15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №752/13945/15-ц.

За наведених обставин та враховуючи положення статті 2 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, в тому числі справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 названої статті ЦК України), суд вважає наявними підстави для зменшення розміру неустойки, що має бути стягнута з відповідача, оскільки заявлений позивачем розмір штрафних санкцій значно перевищує розмір збитків (основного боргу), а позивач не вживав заходів щодо їх зменшення, зволікаючи зі зверненням до суду з даним позовом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами підлягає до задоволення в розмірі 4039,00 грн. за період з 15.06.2011 року по 31.12.2015 року та в частині стягнення пені та комісії за вказаний період в розмірі 2350,00 грн. з урахуванням зазначених вище норм законодавства.

Як вбачається з Заяви, Банком надавався позичальнику строковий кредит у розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто по 31.12.2015 року, що підтверджується копією довідки(а.с. 96).

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із розрахунку позивача, заборгованість розрахована станом на 30.11.2017 року, тобто після закінчення строку дії картки ( 31.12.2015 року) Банк продовжував нараховувати відсотки, комісію та пеню, однак позивачем не обґрунтовано нарахування даних коштів після закінчення дії договору, тому суд вважає що позовні вимоги в дані частині не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Також, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже суд приходить до висновку, що позивачем в порушення ЗУ «Про захист прав споживачів», Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам запропоновані несправедливі умови з істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а нарахована пеня значно перевищує розмір основного зобов'язання.

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Тобто, вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Згідно положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по рахунку (а.с. 92-95), відповідачу було встановлено кредитний ліміт і відповідач ОСОБА_1 користувалася даними коштами, отримувала їх через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами, а тому її твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.

Також, з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом», що свідчить про визнання боргу або іншого обов'язку. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Однак, як встановлено судом, відповідач із заявою про розірвання кредитного договору до Банку не зверталася, що являється підтвердженням прийняття діючих умов договору, розрахунок не спростований, судово-економічні експертизи по справі не призначалися і відповідачем не заявлялись зустрічні вимоги щодо визнання умов договору недійсними.

Відповідач звернулась до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності, щодо заборгованості та щодо сплати неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

В п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що строк позовної давності вимог банку щодо повернення кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів, витрат банку, складає 50 років.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як передбачено ч. 5 цієї статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Згідно наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості за договором, останній платіж відповідачем було здійснено 25.05.2015 року в розмірі 200,00 грн., а відповідач в своїх запереченнях зазначила, що заборгованість в неї виникла з 25.07.2012 року, а всі інші списання, це пеня та штрафи за невиконані зобов'язання, що виникли в період з 26.08.2012 року по 26.08.2013 року.

Однак, дане твердження відповідача не знайшло свого підтвердження, оскільки належних та допустимих доказів в їх підтвердження до суду не надано.

Позивач зазначає про те, що відповідно до п.2.1.1.12.9 «Правил користування платіжною карткою», боржник доручає списувати з будь якого рахунку відкритого в Банку, а також і з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з ціллю повного або часткового погашення боргових зобов'язань. Згідно п.2.1.1.3.5 «Умов та правил надання банківських послуг» клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах суми, підлягаючих сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.

Однак, з наданого розрахунку не можливо встановити з якого рахунку було сплачено кошти в рахунок погашення платежів по договору, а відповідач, в свою чергу, не надала до суду доказів, які б спростовували дані доводи позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що остання оплата відповідачем була проведена 25.05.2015 року і тому перебіг строку позовної давності розпочинається саме з цього часу, а з позовом позивач звернувся 09.01.2018 року, шляхом направлення поштою, отже даний строк позивачем не пропущено.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.06.2011 року в розмірі 6539,92 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 150,92 грн., заборгованість за відсотками - 4039,00 грн., комісія і пеня - 2350,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1762 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № PROM6BBN08 від 26.12.2017 року (а.с. 1), позовні вимоги задоволено частково в сумі 6539,92 грн., тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 294,77 грн. (6539,92 грн.*1762,00 грн./39091,77 грн.)

Керуючись ст.ст. 11, ЦК України, Керуючись ст.42 Конституції України, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, ст.ст. 11, 259, 509,526,549, 551, 610, 611, 626,627,629, 634, 1050,1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 4, 12, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.06.2011 року в розмірі 6539,92 грн. (шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять гривень 92 копійки), з яких: заборгованість за кредитом - 150,92 грн., заборгованість за відсотками - 4039,00 грн., комісія і пеня - 2350,00 грн.

Стягнути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 294,77 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя:О. В. Бондаренко