Постанова № 76351001, 30.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5630/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Київ

справа № 753/9982/17

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3,

та апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5,

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року, постановлене у складі судді Леонтюк Л.К. в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та додаткових витрат,

встановив:

У травні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та додаткових витрат.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 10 серпня 2002 року, зареєстрованому виконкомом Гніванської міської ради Тиврівського району Вінницької області. Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 24 жовтня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано. Дитина після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір'ю. З моменту розірвання шлюбу між сторонами відповідач належного виховання та утримання доньки не здійснює.

У зв'язку з зазначеним позивач просила стягнути на її користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. та стягнути 74 142 грн. додаткових витрат.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн., щомісячно з моменту звернення до суду з 27 травня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць. В решті заявлених позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказувала, що при визначенні розміру аліментів судом першої інстанції було помилково враховано наявність у платника аліментів на утриманні інших неповнолітніх дітей, оскільки донька відповідача від першого шлюбу - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, є повнолітньою, а тому в розумінні ст. 6 СК не відноситься до неповнолітньої дитини. Відповідач не надав жодного доказу, що він утримує та допомагає повнолітній доньці від першого шлюбу.

Вважає, що судом не вірно встановлено обставини справи, що батьки відповідача знаходяться у нього на утриманні, оскільки в судовому засіданні було з'ясовано, що батьки відповідача не є інвалідами, на обліку у медичних установах не перебувають, отримують пенсію, мають у власності нерухоме майно, ведуть господарство. Також в матеріалах справи відсутні чеки або інші докази щодо перерахування коштів, а видана сільською радою довідка не є доказом утримання відповідачем його батьків.

Посилалась на те, що судом не враховано пояснення відповідача, зокрема те, що він має неофіційний дохід від продажу авто та у сфері інших послуг, не надано оцінки тим обставинам, що відповідач має у власності два автомобілі, житловий будинокз господарськими спорудами загальною площею 234,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_3, та земельну ділянка площею 0,0257 га у АДРЕСА_4. Судом встановлено наявність у відповідача нерухомого та рухомого майна, однак не зазначено в рішенні суду та не надано оцінку.

Звертала увагу на те, що позивачем надано докази щодо погіршення стану здоров'я дитини, проте судом дані докази розцінено, як підстава для стягнення додаткових витрат та не надано оцінки при визначенні розміру аліментів. У зв'язку з неправильним встановленням судом першої інстанції обставин справи або не встановленням взагалі, не взяття до уваги певних доказів, судом не вірно визначено розмір аліментів у твердій грошовій сумі, адже відповідач є здоровим чоловіком, не має на утриманні неповнолітніх осіб, займається неофіційною підприємницькою діяльністю, має у власності рухоме та нерухоме майно, має заможних батьків, які не перебувають на його утриманні, а тому здатен утримувати свою малолітню доньку у розмірі, необхідному для покриття її потреб. Позивач знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною та не має змоги працювати, на час розгляду справи вона була вагітна.

Вказувала, що розмір додаткових витрат на дитину позивачем обґрунтовано відповідними документами, надано розрахунок та зазначено обґрунтування необхідності майбутніх витрат щодо заняття кінними спортом, наявне показання спеціаліста. Додаткові витрати на лікування дитини позивач не заявляла, а тому вказівка суду про те, що стороною позивача не надано доказів на лікування дитини, є хибною, та такою що суперечить обставинам справи, оскільки позивач заявляла додаткові витрати тільки ті, що стосуються розвитку здібностей дитини. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від обов'язку участі в додаткових витратах на дитину.

Крім того просила взяти до уваги, що між судом першої інстанції та стороною позивача виникли непорозуміння та упереджене ставлення. Вважає, що факт недовіри судді першої інстанції Леонтюк Л.К. повинен бути врахований судом апеляційної інстанції, що є підставою для скасування судового рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1200 грн., посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В частині відмови у стягненні додаткових витрат - рішення залишити без змін.

Вказувала, що у відповідача є дитина від першого шлюбу ОСОБА_7, яка продовжує навчання та потребує фінансової допомоги, яку апелянт щомісяця надає добровільно за домовленістю сторін у розмірі 1000 грн. Також на утриманні апелянта перебувають батьки пенсіонери, які потребують постійних ліків та харчування, оскільки пенсію вони отримують мінімальну. На даний час апелянт перебуває без постійного місця роботи, оскільки часто хворіє і йому важко знайти роботу з підходящим графіком, навіть на час подання скарги закінчує лікування у стаціонарі. Позивач з дочкою вже тривалий час проживає у Російській Федерації, усі питання, які стосуються розвитку дитини, позивач вирішує самостійно.

Також позивач ввела в оману суд першої інстанції, зазначивши, що апелянт є приватним підприємцем, нічим не підтвердила такої інформації. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація відсутня, оскільки ОСОБА_4 не є підприємцем. Також згідно з витягом з реєстру рухомого майна, у власності відповідача автомобілів немає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначила, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат у розмірі 74 142 грн., оскільки при розгляді зазначених позовних вимог суд першої інстанції не допустив порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Вказувала, що на час звернення позивача до суду з позовом у відповідача були зобов'язання по аліментам на дитину від першого шлюбу. За усною домовленістю між ОСОБА_7 та відповідачем, останній продовжує допомагати нести витрати на навчання, оскільки дочка від першого шлюбу навчається на денному стаціонарі та не має змоги працювати. Батьки відповідача є похилими людьми непрацездатного віку.

Зазначав, що позивач жодного разу не повідомляла відповідача про те, що дитина відвідує додаткові гуртки та не запитувала його думки з цього приводу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу позивача задовольнити у повному обсязі, а апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, а апеляційну скаргу позивача - відхилити.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 2002 року по 24 жовтня 2013 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 є батько ОСОБА_4 та мати ОСОБА_2 ( а. с. 7 )

Після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні. Сторонами у справі не заперечується, що дитина проживає разом з позивачем та перебуває виключно на утриманні позивача ОСОБА_2

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції враховував матеріальне становище сторін, ту обставину, що відповідач на підставі виконавчого листа сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1000 грн. щомісячно, та те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, розмір витрат на утримання дитини, виходячи з принципів розумності та справедливості, потреби дитини у розвитку. Тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 гривень щомісячно, починаючи з 27 травня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня 2018 року - 1860 гривень, з 01 липня - 1944 гривні, з 01 грудня - 2027 гривень.

Також при визначенні розміру аліментів суд першої інстанції прийняв до уваги встановлені ним обставини про те, що не зважаючи на досягнення повноліття дочкою відповідача від першого шлюбу ОСОБА_7, відповідач продовжує її утримувати та добровільно надає допомогу на витрати, пов'язані з навчанням, а також ту обставину, що на утриманні відповідача перебувають його батьки.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн. щомісячно.

Норми матеріального права до спірних правовідносин застосовані правильно.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування при визначенні розміру аліментів обставин про утримання ОСОБА_4 доньки від першого шлюбу після досягнення нею повноліття та перебування на утриманні ОСОБА_4 його батьків, оскільки зазначені обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, не доведені належними та допустимими доказами.

Статтею 182 СК України, встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1 ) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2 ) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 - 1 ) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3 - 2 ) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4 ) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч.1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статей 150, 180, 181 Сімейного кодексу України, належним виконанням батьківських обов'язків, пов'язаних з матеріальним утриманням дитини, є піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; надання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; забезпечення умов для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п. 2 Методики визначення прожиткового мінімуму, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики № 178/147/31 від 03.02.2017 року, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я; мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості; мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості .

Як вбачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги відповідача, він не заперечує свого обов'язку, встановленого ст. 180 СК України, якою визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження добровільного виконання ним свого обов'язку по утриманню дитини ОСОБА_6

З матеріалів справи встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року ( а.с. 11).

Згідно з довідкою ТОВ Фірма «Компас» від 16.05.2017 року, позивач ОСОБА_2 та донька сторін ОСОБА_6, 2004 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5, позивач - з 18.10.2013 року, дочка - з 07.12.2016 року.

Однак згідно з посвідкою на тимчасове проживання, позивач з донькою мешкає з 2015 року в АДРЕСА_1 (а.с. 19, том1) . Дитина навчається у школі № 1101 м. Москви.

Згідно з довідкою лікаря-окуліста, у ОСОБА_6 погіршився зір, їй видано рецепт на придбання окулярів, рекомендовано сидіти в школі не далі 3 парти ( а.с. 186- 187, том 1). Відповідно до протоколу ехокардіографічного дослідження від 21.04.2018 року встановлено захворювання ОСОБА_6 - ПМК (пролапс мітрального клапана) без регуритації ( а.с. 188, том 1).

Місце проживання відповідача ОСОБА_4 з 27.01.2014 року зареєстроване за адресою АДРЕСА_4.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачу на праві власності належить житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 234,7 кв.м., жилою площею 86 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 24.02.2016 року, а також земельна ділянка, площею 0,0257 га для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_4, на підставі рішення Гніванської міської ради від 10.06.2016 року ( а.с. 21, том 1).

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач також визнав, що за ним на праві власності зареєстровано автомобіль Jaguar XK8 Coupe, 2008 року випуску, витяг з Державного реєстру МВС України щодо якого було надано представником позивача ( а.с. 63, том1).

На підтвердження своєї низької платоспроможності відповідач посилався на відсутність офіційного місця роботи, надавши трудову книжку із записом у ній про звільнення з місця роботи у 2007 році, а також витяг із Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким ОСОБА_4 не зареєстрований як фізична особа-підприємець, а також посилався на неможливість знайти високооплачувану роботу через хворобу. В суді першої інстанції відповідач пояснив, що офіційно не працює, підробляє, отримуючи дохід 2-3 тисячі гривень в місяць.

Проте зазначені доводи відповідача та його представника не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справивстановлено, що відповідачем ОСОБА_4 у 2016 році були придбані у власність предмети значної вартості: нерухоме майно - житловий будинок у АДРЕСА_3, загальною площею 234,7 кв.м., житловою - 86 кв.м., за ціною 300 096 грн. Кошти були передані ОСОБА_4 продавцю готівкою до нотаріального посвідчення договору від 24.02.2016 року ( а.с. 105-106, том 1, пункт 7 договору купівлі-продажу); а також дороговартісний автомобіль Jaguar XK8 Coupe, 2008 року випуску - 21.02.2016 року ( а.с. 63, том 1).

Враховуючи, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів про походження коштів для придбання зазначеного майна, вартість якого значно перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (п.3-2 ч. 1 ст. 182 СК України), колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що розмір його доходу становить 2-3 тисячі гривень на місяць, а також доводи апеляційної скарги відповідача про його неспроможність сплачувати аліменти в розмірі 2500 грн. щомісячно на утримання дочки ОСОБА_6, 2004 року народження.

При цьому доводи апеляційної скарги позивача про можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 5000 грн. колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у відповідача такого доходу, з якого він міг би сплачувати зазначений розмір аліментів.

Згідно з довідкою Головного управління статистики у Вінницькій області розмір середньомісячної заробітної плати на одного штатного працівника по Тиврівському району у 4 кварталі 2017 року становить 6618 грн., у 1 кварталі 2018 року - 5513 грн. ( а.с. 234, том 1).

Висновки суду першої інстанції про те, що на утриманні ОСОБА_4 перебувають його батьки - не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, оскільки судом не встановлено, в чому полягає утримання відповідачем своїх батьків, у якому розмірі та за рахунок яких доходів відповідача.

Доводи апеляційної скарги відповідача про необхідність зменшення розміру аліментів до суми 1200 грн. у зв'язку з тим, що він утримує непрацездатних батьків, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки доказів тих обставин, що мати і батько відповідача не мають власних доходів та перебувають на його утриманні, суду не надано.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна довідка про те, що ОСОБА_9, 1953 року народження, перебуває на обліку у Вінницькому приміському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, розмір якої станом на 01.09.2017 року становить 1420 грн. 17 коп. ( а.с. 44, том 1).

Крім того, згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_9 належить дві земельні ділянки, площею 0,0726 га та 0,0725 га за адресою: АДРЕСА_6, для ведення особистого селянського господарства, а також земельна ділянка, площею 2,5535 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Вінницька область, Тиврівський район, Ворошилівська с/рада. Вказана земельна ділянка, площею 2,5535 га 29.08.2013 року передана ОСОБА_9 в оренду на 10 років ТОВ «Поділлялатінвест».

З цієї довідки також вбачається, що за ОСОБА_9 на праві власності зареєстрована квартира, загальною площею 44,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2. ( а.с. 95-101, том 1).

Наданий відповідачем акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 10.08.2017 року, складений комісією Гніванської міської ради, про те, що ОСОБА_4, який зареєстрований у АДРЕСА_4, не працевлаштований, проживає з батьками оскільки не має власного житла, іноді тимчасово підробляє, - також не може бути прийнятий до уваги колегією суддів, оскільки суперечить наявним у матеріалах справи доказам - договору купівлі-продажу житлового будинку відповідачем від 24.02.2016 року.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований та має мінливий дохід, є підставою для визначення аліментів у твердій грошовій сумі, а не для звільнення відповідача від обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину.

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_4 не може працювати за станом свого здоров'я, а надана ним до апеляційної скарги виписка з медичної карти амбулаторного хворого від 13.06.2018 року не містить жодних лікувальних та трудових рекомендацій та не свідчить про непрацездатність відповідача. Зазначено діагноз ГХС, А/С К-2, СНо, Гіпертонічний криз неускладнений, ГХ ІІ ст., ризик ускладнень помірний ( а.с. 249, том 1).

Проте в апеляційній скарзі відповідача відсутнє посилання на конкретно визначену хворобу, не зазначено діагноз, з яким відповідач перебував на лікуванні. В суді апеляційної інстанції представник відповідача також не змогла вказати, на яку хворобу хворіє відповідач.

Судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів було враховано, що у Тиврівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області станом на 29 червня 2017 року перебував на виконанні виконавчий лист № 2 - 467 від 17 жовтня 2006 року, виданий Тиврівським районним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліментів у розмірі 1000 грн. щомісячно. Відповідно до довідки № 253 від 29 червня 2017 року станом на 01 липня 2017 року заборгованість по аліментах відсутня. Проте на час ухвалення рішення по даній справі судом першої інстанції дитина відповідача від першого шлюбу ОСОБА_7 досягла повноліття.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про надання утримання відповідачем ОСОБА_4 дочці ОСОБА_7, яка досягла повноліття, для продовження навчання - не підтверджений жодними доказами, а тому підлягає виключенню із мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Ні в апеляційній скарзі, ні в суді апеляційної інстанції представником відповідача не було вказано, в якому навчальному закладі навчається ОСОБА_7

Надана представником відповідача суду апеляційної інстанції розписка ОСОБА_10 про отримання щомісячно грошової допомоги у розмірі 1000 грн. на утримання дочки ОСОБА_7 - не може бути прийнята до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки представником відповідача не зазначено та не доведено об'єктивних причин неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції.

З цих же підстав не можуть бути прийняті до уваги і решта наданих доказів - акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 29.08.2018 року та витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що посилання відповідача на акти обстеження матеріально-побутових умов проживання від 10.08.2017 року (а.с. 45, том 1) та від 29.08.2018 року, як докази неможливості сплачувати аліменти у розмірі 2500 грн. на утримання дочки ОСОБА_6, 2004 року народження, спростовує доводи самого відповідача про те, що він утримує своїх батьків, оскільки в наданих актах зазначено, що ОСОБА_4, 1974 року народження, не працевлаштований, при цьому проживаючи за адресою АДРЕСА_4, де є земельна ділянка, площею 0,12 га, на земельній ділянці нічого не вирощує та не веде сільське господарство.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 2500 грн., оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідач є працездатною особою, офіційно не працює, але має мінливий дохід, який забезпечує йому можливість здійснювати придбання майна, вартість якого перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи; при цьому наявності стягнень по аліментних зобов'язаннях або хронічних захворювань, які б суттєво впливали на фізичний стан відповідача та перешкоджали сплачувати аліменти, судом на час ухвалення рішення не встановлено.

Однак з урахуванням викладеного, підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення посилання суду на встановлення обставин про утримання ОСОБА_4 доньки від першого шлюбу після досягнення нею повноліття та перебування на утриманні ОСОБА_4 його батьків.

В апеляційній скарзі позивач посилається також на те, що відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України наявні обов'язкові підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення з огляду на те, що в суді першої інстанції стороною позивача було оголошено про недовіру судді Леонтюк Л.К. та заявлено відвід, проте заява про відвід була залишена без задоволення. Факт недовіри судді Леонтюк Л.К. має бути врахований, оскільки суд постановив необґрунтовану ухвалу про передачу справи за місцем проживання відповідача, і зазначена ухвала в подальшому була скасована судом апеляційної інстанції, що призвело до затягування судового процесу. Також суддя написав скаргу у дисциплінарно-кваліфікаційну комісію адвокатури Дніпропетровської області на адвоката позивача ОСОБА_3, проте у порушенні дисциплінарного провадження було відмовлено.

Однак зазначені доводи, на думку колегії суддів, не можуть бути визнані підставою для скасування судового рішення, оскільки пункт 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення визначає те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. Проте відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Також не є підставою для відводу скасування Апеляційним судом м. Києва ухвали суду від 24.11.2017 року про передачу справи за підсудністю до Тиврівського районного суду Вінницької області, оскільки статтею 37 ЦПК України, яка визначає недопустимість повторної участі судді в розгляді справи, передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Відмовляючи у стягненні з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_2 додаткових витрат на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її представник не надали допустимих та переконливих доказів на підтвердження стану здоров'я дитини та потреби в додаткових витратах на лікування дитини, і за таких обставин та даних доказів, в цій частині вимоги не підлягають задоволенню. Саме по собі зайняття дитиною малюванням у академії мистецтв ім. Андріяки, зайняття англійською мовою, та на майбутнє зайняття кінним спортом не може безумовно свідчити, що витрати, пов'язані з цим, викликані особливими обставинами, зокрема, розвитком здібностей дитини і виникненням у зв'язку із цим обов'язків у батьків брати у них участь.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду колегія суддів не може, оскільки вони не в повному обсязі відповідають змісту заявлених позовних вимог та обставинам справи.

Зокрема, зі змісту позовної заяви вбачається, що додаткові витрати позивача на утримання доньки полягають виключно у оплаті послуг за навчання дитини ( малювання, танці, англійська мова), а також у майбутньому - заняттям кінним спортом. Посилань на додаткові витрати, пов'язані зі станом здоров'я дитини, та відповідного обґрунтування суми таких витрат - позовна заява не містить.

Враховуючи, що рішення суду щодо вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат містить посилання на обставини, якими позивач не обґрунтовувала свої вимоги про стягнення додаткових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у цій частині та ухвалення нового судового рішення, оскільки зазначені висновки не відповідають обставинам справи.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 50% від фактично сплаченої суми витрат, тобто ? від 36 156 грн., що становить 18 078 грн., а саме: - за два роки навчання у академії мистецтв ім. Андріяки згідно з договором №15-Р9-1 від 31.08.2015 року - 3500 руб. х 18 міс. = 63 000 руб., що за курсом рубля до національної валюти України гривні становить на день подання позову - 28 980 грн.;

- навчання згідно з договором про надання послуг у клубі «Креатив» від 17.09.2016 року у розмірі 9600 руб., що становить 4416 грн.

- заняття англійською мовою у школі згідно з договором про надання оплачуваних освітніх послуг від 01.12.2015 року - 6000 руб, що становить 2760 грн.

Також позивач просила стягнути витрати на майбутнє:

- за два наступні роки навчання в Академії мистецтв ім. Андріяки : 3500 руб х 18 міс = 63 000 руб = 28980 грн.,

- навчання у кінно-спортивному клубі Бітца, виходячи із вартості 1 заняття 2200 руб, 4 занять на місяць, за 9 місяців - 79200 грн., що становить 36432 грн.,

- заняття англійською мовою у школі - 4000 руб за місяць х 9 міс. = 36 000 руб., що становить 16 560 грн.

Тому просила стягнути додаткових витрат на майбутнє - ? від 81 972 грн., що становить 40 986 грн. Таким чином, загальний розмір позовних вимог про стягнення додаткових витрат становить : 18 078 грн. + 40 986 грн. = 59 064 грн.

Разом з тим, заявляючи до стягнення з відповідача суму у розмірі 74 142 грн., позивач належним чином таку суму у позовній заяві не обґрунтувала, а представник позивача в суді апеляційної інстанції також не змогла пояснити, з яких витрат складається сума, яка перевищує 59 064 грн.

Відповідно до положень ст. 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами ( розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо ). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

У пункті 18 Постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.

Сімейний кодекс Українивиходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

За змістом норми ст. 185 СК України витрати є додатковими, якщо вони понесені понад витрат, що здійснюються у звичайному житті дитини, та викликані особливими обставинами.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей ( як то : схильність дитини до музики, малювання, певного виду спору, вивчення іноземних мов, що вимагає додаткових матеріальних витрат) чи то страждає на хворобу. Наявність таких особливих обставин та розмір додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження заявлених вимог надано договір №15-Р9-1 від 31.08.2015 року про надання додаткових освітніх послуг, що укладений між Федеральним бюджетним освітнім закладом вищої освіти «Академія акварелі та образотворчих мистецтв Сергія Андріяки» та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_6, відповідно до якого Академія надає, а замовник оплачує додаткові освітні послуги по напрямку академічний малюнок та акварельний живопис, вартість річного навчання - 31500 руб., вартість щомісячного платежу - 3500 руб. При цьому умовами договору передбачено, що замовник зобов'язується, зокрема, забезпечити відвідування учнем занять відповідно до учбового плану, забезпечити виконання учнем в установлені строки всіх видів робіт, передбачених учбовим планом, освітньою програмою ( домашні контрольні роботи) ( а.с. 77 - 79, том 1).

На підтвердження розміру понесених витрат позивачем надано копії квитанцій про щомісячну оплату за навчання: 19 квитанцій по 3500 руб., тобто на суму 66 500 руб., а також довідку Академії акварелі та образотворчих мистецтв про оплату станом на 11 жовтня 2017 року суми в розмірі 66500 руб. ( а.с. 14-19, 76, 80, том 1), що за курсом національної валюти України гривні станом на день подання позову ( 0,46 гривень за 1 рубль) становить 30590 грн., 1/ 2 частина від вказаної суми складає 15 295 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що здійснення позивачем щомісячної оплати протягом двох навчальних років та 2 місяців третього навчального року за навчання дитини, свідчить про систематичне та тривале навчання ОСОБА_6 в Академії мистецтв, про виконання учнем в установлені строки всіх видів робіт, передбачених учбовим планом, освітньою програмою, визначених умовами договору, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе віднести таке навчання до розвитку здібностей дитини, тому позовні вимоги в частині понесених додаткових витрат у розмірі 15 295 грн. підлягають задоволенню.

При цьому відповідачем відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України вказані обставини щодо наявності у дитини здібностей до малювання не спростовано.

Що стосується заявлених вимог про стягнення додаткових витрат на оплату навчання в Академії мистецтв на майбутнє, колегія суддів вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки навчання у вказаній Академії є додатковою освітньою послугою і договором № 15-р9-1 передбачено право навчального закладу розірвати договір в односторонньому порядку та відрахувати учня за неуспішне навчання та невиконання учнем вимог п.2.3.1, 2.3.2, 2.3.3 цього договору, тобто невиконання робіт, передбачених навчальним планом, несвоєчасне виконання домашніх завдань та невідвідування контрольних занять. З огляду на викладене, витрати на оплату навчання в Академії мистецтв можуть бути відшкодовані лише по факту їх понесення.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування понесених витрат на надання послуг у клубі «Креатив», оскільки надані позивачем докази ( договір на надання послуг у клубі «Креатив», до яких належать заняття фітнесом і танцями, майстер-класів по красоті та здоров'ю на території клубу; довідка про відвідування занять у період з 14.09.2016 року по 26.12.2016 року, згідно з якою ОСОБА_2 було придбано 3 абонементи на 8 занять, загальною вартістю 9600 руб.) не свідчать про те, що оплата занять дитини танцями та фітнесом протягом кількох місяців викликана особливими обставинами.

Позовні вимоги про стягнення понесених витрат у розмірі 2760 грн. та витрат на майбутнє у розмірі 16 560 грн. на оплату занять англійською мовою також не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів тих обставин, що зазначені витрати зумовлені розвитком здібностей дитини до вивчення іноземних мов.

Довідка школи № 1101 м. Москви ( без номера та дати видачі) про сплату 6000 руб. за договором від 01.12.2015 року, згідно з яким ОСОБА_6 відвідувала заняття по додатковій платній освітній послузі «Англійська навкруг нас» та було сплачено 09.12.2015 року, - 4000 грн., 08.01.2016 року - 2000 грн.; договір про надання платних послуг по вивченню іноземної мови з репетитором від 05.09.2017 року та 9 актів наданих послуг за період вересень-жовтень 2017 року, - не є такими доказами, оскільки не свідчать про систематичність занять, зумовлених розвитком здібностей дитини, або ж її успіхи у цьому напрямку.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення додаткових витрат для оплати в майбутньому занять кінним спортом, позивач обґрунтовувала свої вимоги бажанням дитини займатись кінним спортом та відповідним висновком лікаря-психіатра. Проте зазначені витрати, які позивач має намір здійснити в майбутньому, неможливо віднести до таких, що викликані особливими обставинами. Довідка лікаря психіатра від 26.12.2016 року про призначення медикаментозного лікування дитині не підтверджує зазначених обставин. Наявність у дитини бажання у майбутньому займатись спортом не визначається нормою статті 185 СК України як підстава виникнення обов'язку батьків здійснювати додаткові витрати на дитину.

Таким чином, позивачем не доведено, що додаткові витрати на заняття кінним спортом, англійською мовою і танцями викликані особливими обставинами чи розвитком здібностей дитини, а тому позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на заняття англійською мовою, кінним спортом і танцями є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат, понесених позивачем на оплату навчання ОСОБА_6 в Академії акварелі та образотворчих мистецтв, у розмірі 15 295 грн., у зв'язку з чим рішення суду в частині стягнення додаткових витрат підлягає скасуванню, з ухваленнями нового судового рішення про часткове задоволення таких вимог.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 -376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року в частині стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на встановлення обставин про утримання ОСОБА_4 доньки від першого шлюбу після досягнення нею повноліття та перебування на утриманні ОСОБА_4 його батьків.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишити без змін.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року в частині стягнення додаткових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_11, РНОКПП НОМЕР_1, проживає: АДРЕСА_4) на користь ОСОБА_2 понесені додаткові витрати на навчання дитини ОСОБА_6 у сумі 15 295 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_11, РНОКПП НОМЕР_1, проживає: АДРЕСА_4) на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2018 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.