Постанова № 76346704, 04.09.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/25101/17

Провадження № 22-ц/792/1368/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Купельського А.В., Спірідонової Т.В.,

секретаря: Дубової М.В.,

учасники справи: представники сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року (суддя - Мазурок О.В.) за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

В грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказував, що 01.07.1999 року він був прийнятий на посаду стажиста-юрисконсульта Хмельницької філії КБ «ПРИВАТБАНК». В подальшому він переводився на інші посади в структурні підрозділи відповідача, а саме з 16.09.2009 року по 26.12.2011 року позивача було переведено на посаду агента з продажу банківських продуктів, з 27.12.2011 року був переведений на посаду регіонального координатора по роботі з комерційною нерухомістю ГО, а 27.10.2017 року - був звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

27 жовтня 2017 року при звільненні йому була перерахована на картковий рахунок відповідачем тільки заробітна плата в розмірі 4092,65 грн., що відповідно до п.3 наказу є компенсацією за невикористану щорічну відпустку (4 дні) та вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

Однак у відповідача існує перед позивачем заборгованість по заробітній платі за період з 16.02.2009 року по 26.12.2011 року, оскільки оплата праці за зазначений період повинна була здійснюватись в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, однак відповідач недонарахував і не виплатив його заробітну плату за зазначений період на загальну суму 27595,82 грн.

Крім того, зазначав, що у п.2 наказу про звільнення його з роботи зазначено було про відсутність його на роботі з 16.05.2017 року по дату звільнення як відсутність з невиявлених причин, хоча він своїм листом від 24.04.2017 року ставив до відома відповідача про свій намір вийти на роботу після декретної відпустки, у зв'язку із тим, що відбулись організаційно-правові зміни, просив повідомити про свою посаду та робоче місце. Дана заява була залишена відповідачем без відповіді. За таких обставин період з 16.05.2017 року по 27.10.2017 року позивач вважає вимушеним прогулом і тому відповідачем повинна бути виплачена йому заробітна плата _____________________

Головуючий у першій інстанції: Мазурок О.В. Категорія: 53,55

Доповідач: Янчук Т.О.

за період вимушеного прогулу в розмірі 26861,82 грн., з урахуванням періоду вимушеного прогулу грошова компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1649,41 грн. На підставі ст.ст.116 та 117 КЗпП України просив стягнути на його користь з відповідача також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що відповідачем не доведено факту отримання ОСОБА_4 відповідей на листи про намір вийти на роботу та уточнення посади, місця та умов роботи. Зазначає, що відповідно до наданих суду відповідей АТ КБ «ПРИВАТБАНК» він мав приступити до роботи на посаді експерта, проте жодних наказів щодо переведення його на цю посаду він не підписував та згоди не надавав, а отже таке переведення вважає незаконним. Крім того, вважає, що застосування відрядної розцінки, виходячи з установленого розряду роботи, норми виробітку не звільняє роботодавця від виконання вимог встановлених ст.3-1 ЗУ «Про оплату праці» щодо гарантій забезпечення мінімальної заробітної плати за виконану працівником місячну (годинну) норму праці не нижче мінімальної заробітної плати в місячному розмірі. До позивача не доводились норми виробітку в період з 16.02.2009 року по 27.12.2011 року під час перебування на посаді агента з продажу банківських продуктів. Наголошує, що відповідачем досі не повернуто ОСОБА_4 трудової книжки, що згідно ст.235 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Зазначає, що судом першої інстанції було надано об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, правильно встановлено обставини, що мали значення для вирішення справи, внаслідок чого ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача Крапівцева О.О. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1,6 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із відсутності підстав для виплати позивачеві заробітної плати за зазначений період у заявлених ним розмірах.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01.07.1999 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду стажиста-юрисконсульта Хмельницької філії КБ «ПРИВАТБАНК».

Наказом від 12.02.2009 року позивача було переведено на посаду агента з продажу банківських продуктів на підставі поданої ним письмової заяви.

На зазначеній посаді він перебував у період з 16.02.2009 р. по 27.12.2011 року, після чого був переведений на посаду регіонального координатора по роботі з комерційною нерухомістю на підставі наказу № З.ПИ-ПП-2011-11964698 від 22.12.2011 року.

У період з 17.07.2014 року по 15.11.2015 року ОСОБА_4 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, що підтверджується наказом від 16.07.2014 року.

У період з 17.12.2015 року по 15.05.2017 року ОСОБА_4 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку, що підтверджується наказами від 23.12.2015 року, 13.05.2016 року та 22.11.2016 року.

27 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звільнений з роботи у зв'язку з скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з статтею 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» та ст.95 КЗпП України мінімальна заробітна плата це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Статтею 111 КЗпП України передбачено, що при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата проводиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розгляду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата проводиться відповідно до виконаної роботи.

Відповідачем наказом №СП-2009-179 від 11.03.2009 року затверджено Положення про агентів та Положення про оплату праці агентів (а.с.55-60 т.1).

Як вбачається із заяви позивача від 16.02.2009 року, він просив відповідача перевести його на посаду агента з нульовим окладом (а.с.54 т.1).

Відповідно до даних документів, агентам встановлюється відрядна оплата праці, за якою плата здійснюється на підставі встановлених розцінок в залежності від оформленого продукту, нормативом роботи є відповідна кількість операцій, сума винагороди за які складає не менше встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Згідно відомостей про заробітну плату за період з 2009 року по 2011 рік ОСОБА_4 здійснено оплату щорічних відпусток, виплата винагороди за продажі обладнання, винагороди за оформлення кредитних карт, разові премії (а.с.61-72 т.1).

За весь період роботи на посаді агента з продажу банківських продуктів позивачем було виконано дві операції, які підлягали оплаті (продаж обладнання, оформлення кредитної карти), за які було нараховано та виплачено винагороду у встановленому розмірі, відтак заробітна плата позивачу нараховувалась із урахуванням умов укладеного ним трудового договору, оплата праці була здійснена за фактично виконану ним роботу, а тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення заробітної плати за період роботи з 16.02.2009 року по 26.12.2011 року є правильним.

Щодо стягнення заробітної плати за період з 16.05.2017 року по 27.10.2017 року, тобто по день звільнення, то як вбачається із матеріалів справи по 15 травня 2017 року позивач знаходився на підставі наказу №72646000 від 22.11.2016 року у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною.

На лист позивача від 04.05.2017 року щодо надання інформації про його робоче місце та умови роботи, оскільки у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на той час відбувалися зміни в організації роботи, відповідачем було надано відповідь за вих. №20.1.0.0.0/7-20170505/0308 (а.с.44 т.1). З якого вбачається, що з 16.05.2017 року позивач мав приступити до роботи на посаді експерта та вийти на робоче місце, яке розташоване за місцезнаходженням Хмельницької філії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за адресою м. Хмельницький, вул. Зарічанська,5/3. Посада, тарифний оклад та інші умови праці відповідають умовам, які діяли до виходу позивачу у відпустку по догляду за дитиною.

29 травня 2017 року банком було направлено лист за місцем проживання позивача з вимогою надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі.

З 16 травня 2017 року по день звільнення ОСОБА_4 на роботі не з'являвся, до керівництва банку за отриманням роботи не звертався, про що складено відповідний акт та підтверджується табелями обліку робочого часу (а.с. 45,46-51 т.1). За спірний період від позивача не надходило будь-яких пояснень про причини відсутності на роботі, заяв про надання відпустки або листків непрацездатності.

Оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не факт перебування у трудових відносинах, висновки суду про відсутність підстав для стягнення заробітної плати за вищезазначений період теж є правильним.

Доводи апеляційної скарги, щодо неотримання позивачем листів на його звернення до банку до виходу на роботу є безпідставними, оскільки відповідачем було надано суду копії вищезазначених листів адресованих ОСОБА_4 та копію реєстру поштового відправлення на адресу позивача, однак листи не були отримані позивачем за закінченням терміну зберігання.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку є похідними від вимог про стягнення заробітної плати. Оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення заробітної плати, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову щодо стягнення середньої заробітної плати на підставі ст.117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи апелянта про невидачу йому трудової книжки як підставу для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та спростовуються наданими суду першої інстанції доказами, а саме копіями повідомлень про необхідність отримання трудової книжки, копіями описів поштових відправлень із штампами поштових відділень, інформацією з сайту ПАТ «Укрпошта» про стан поштових відправлень. З наданих доказів та пояснень слідує, що на адресу ОСОБА_4 неодноразово направлялося повідомлення про необхідність отримання трудової книжки. Проте на час розгляду справи позивач за отриманням трудової книжки не з'являється, згоду на відправлення трудової книжки поштою не надав.

Зважаючи на зазначене, відповідачем вчинені дії передбачені законодавством, направлені на видачу працівникові трудової книжки. Неотримання трудової книжки пов'язане лише з бездіяльністю позивача, а тому не тягне за собою відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за ч.5 ст.235 КЗпП України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2018 року.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук